Циклотімія (Циклоїдна особистість)

Циклотімія – це сукупність звичних субсиндромальних двофазних коливань настрою з характерними різкими переходами від однієї фази до іншої. Характеризується епізодами, що складаються з гіпоманіакальних та депресивних симптомів, які не відповідають усім критеріям біполярного або великого депресивного розладу. У діагностиці необхідна оцінка неврологічного та психічного статусу, дослідження біохімічного складу крові та функції щитовидної залози, токсикологічний аналіз, церебральна МРТ. Лікування є призначення фармакотерапії у поєднанні із застосуванням психотерапевтичних методик.

Термін «циклотімія» запроваджено німецьким психіатром Карлом Кальбаумом у 1882 році. Історичними назвами патології були «періодична неврастенія», «циркулярне божевілля». У сучасній психіатрії циклотімія сприймається як одна з форм афективних розладів. Оскільки захворювання дещо аналогічне до розладів особистості, воно отримало синонімічну назву – «циклоїдна особистість». За різними даними, поширеність патології у світі становить 0,5-4%. Вік хворих варіює від пубертату до 50 років. Гендерні відмінності у захворюваності не виявлено.

Етіологія синдрому продовжує вивчатися. Передбачається полігенне успадкування циклотимічної схильності, що включає деякі особливості метаболізму нейротрасмітерів. Основними етіофакторами виникнення патології виступають:

• Генна схильність. Чітко не простежується, проте на її користь говорить часте наявність у захворілих родичів, які страждають на біполярні розлади. У ряді випадків циклотімія спостерігається у пацієнтів з іншими генетично асоційованими захворюваннями.
• Психотравмуючі події. Прямий зв’язок із психотравмою зазвичай не простежується. Ймовірно, події, що травмують, впливають на особистість, що розвивається, поступово призводячи до її змін. Тригерами можуть виступати шкільні та сімейні конфлікти, закоханість, проблеми у навчанні.
• Дисбаланс нейротрансмітерів. Зниження секреції серотоніну, норадреналіну, дофаміну призводить до депресії. Підвищений вміст даних нейротрансмітерів у синаптичних щілинах зумовлює зростання настрою.
• Ендокринні розлади. Порушення в системі гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової регуляції із збільшенням синтезу кортизолу потенціюють виникнення депресії. Підвищення рівня кортизолу також спостерігається під час хронічного стресу.
• Середовищні тригери. Включають фактори довкілля, здатні спровокувати дебют або виникнення чергової фази циклотімії. До них відносяться сезонні коливання погодних умов, зміна часового поясу, вимушене обмеження фізичної активності, хімічні фактори (алкоголь, наркотичні речовини).

Основним механізмом розвитку хвороби нині вважається реалізація спадкової схильності під впливом несприятливих умов довкілля. Дисрегуляція настрою обумовлена ​​порушеннями метаболізму нейротрансмітерів, збоєм нейроендокринної регуляції. В останній час була висунута гіпотеза про ймовірне порушення розвитку мигдалеподібного тіла та лобно-лімбічних ланцюгів.

Передбачається, що ця нейрофізіологічна основа єдина для циклотімії та синдрому дефіциту уваги та гіперактивності (СДВГ), внаслідок чого обидва захворювання мають загальні труднощі у модуляції емоційно обумовлених поведінкових реакцій.

Характерний дебют хвороби в період пубертату, в окремих випадках перші симптоми з’являються не пізніше 30 років. Захворювання стартує раптовим епізодом депресії або гіпоманії, що розвивається протягом кількох годин. Потім спостерігається чергування депресивного та гіпоманіакального синдрому, що переривається інтермісією. Зміна синдромів можлива кожні кілька днів чи тижнів. Окремо виділяють сезонну циклотімію, за якої зміни настрою відзначається восени та навесні.

У 90% випадків переважним типом нападів є депресія. У депресивному періоді спостерігається зниження інтересу до життя, подій, улюбленої діяльності. Характерна психомоторна загальмованість, знижений апетит, зниження лібідо. Типові розлади сну, песимістичний погляд життя, апатія. Пацієнти скаржаться на постійний смуток, почуття безвиході, постійну втому. У багатьох хворих переважає тривожність. Симптоматика більш виражена в ранковий час.

Епізод гіпоманії характеризується аномально піднятим настроєм, комунікабельністю, балакучістю. Фізична активність підвищена, потреба уві сні знижена. Спостерігається неуважність, проблеми із зосередженням одному питанні, занятті. Можливе занепокоєння, дратівливість, ризиковану поведінку. Внаслідок завищеної самооцінки, відсутності самокритики, гіпоманіакальний стан сприймається багатьма хворими як нормальний, який не вимагає лікарської допомоги.

Виникнення та зміна афективних епізодів найчастіше носить аутохтонний характер, у ряді випадків спостерігається психогенна провокація. У період інтермісії настає повна редукція симптоматики, психічний та емоційний стан пацієнта нормалізується. Однак у 20% хворих спостерігається затяжний перебіг циклотомії з тривалістю депресії до кількох років.

Афективні розлади негативно відбиваються на професійній діяльності пацієнта, його взаєминах із друзями, родичами. Тривале протягом депресивної фази призводить до втрати колишніх контактів, соціальної ізоляції. Рецидив затяжного депресивного епізоду підвищує ризик розвитку хронічної депресії, що найхарактерніше для жінок старше 50 років. Емоційна нестабільність із швидкою зміною загальмованості на підвищену активність може ускладнитися суїцидальною поведінкою.

Діагноз циклотимії встановлюється за наявності характерної симптоматики, що значно порушує життя хворого, протягом не менше двох років з величезним переважанням періодів її присутності над періодами стабільного настрою. При цьому необхідно виключити вторинність симптомів у зв’язку з наявністю причинного захворювання. Рекомендовані наступні діагностичні заходи:

• Неврологічний огляд. У статусі відсутні патологічні зміни, осередкова симптоматика не виявляється. У позі Ромберга можливе тремор кінчиків пальців. Неврологічний статус, що відповідає нормі, дозволяє попередньо спростувати припущення про наявність ураження мозкових структур.
• Оцінка психічного статусу. Пацієнт орієнтований, галюцинаторний синдром відсутній. У депресивній фазі відзначається апатія, загальмованість. При гіпоманії хворий розгальмований, балакучий, увагу знижено.
• Біохімічні дослідження. Біохімічний аналіз крові та сечі дозволяють виключити дисметаболічний генез коливань настрою. Токсикологічний аналіз необхідний визначення рівня психоактивних речовин, здатних викликати манію чи депресію.
• Гормональне дослідження. Проводиться визначення рівня гормонів щитовидної залози. Підвищений вміст Т3 та Т4 може бути причиною надмірної активності, знижений – призводить до стану апатії.
• МРТ мозку. Необхідна для запобігання виникненню перепадів настрою внаслідок ураження церебральних тканин. Відсутність на томограмі патологічних змін дозволяє виключити пухлину мозку, ішемічну поразку, судинну мальформацію.

Диференційна діагностика

Імітувати симптоми циклотімії можуть девіантні фізіологічні стани органічної етіології. До них відносяться ендокринні захворювання, аутоімунні розлади, дефіцит вітамінів, порушення електролітного балансу, інфекції та черепно-мозкові травми. Деякі медикаменти, особливо стероїди, леводопа, антибіотики також можуть викликати маніакальні та депресивні симптоми. Інтоксикація, вживання наркотиків викликають афективні симптоми, що перекриваються, з циклотимією.

Після виключення вищезгаданих причин необхідно диференціювати циклотімію від первинних порушень психіки, що мають схожу симптоматику. Біполярний афективний розлад відрізняється більшою вираженістю симптомів. У клініці генералізованого тривожного розладу першому плані виходить тривога. Для психопатій характерне стійке порушення темпераменту без циклічності течії.

У зв’язку з тим, що пацієнти звертаються до лікаря переважно в депресивну фазу і не вважають гіпоманію патологічним станом, протягом кількох років вони лікуються лише від депресії. Пізніше початок адекватної терапії, що враховує циклічність процесу, негативно впливає на результати. Найбільший ефект дає комбінована терапія, що включає медикаментозне лікування та психотерапевтичну допомогу.

Лікарська терапія

На сьогоднішній день немає схвалених психотропних препаратів для лікування циклотимії. Підбір терапії здійснюється неврологом або лікарем-психіатром в індивідуальному порядку з урахуванням клінічного перебігу та особливостей симптоматики. Фармакотерапія може здійснюватися такими групами препаратів:

• Стабілізатори настрою. Є препаратами першої лінії. При перевазі тривоги призначаються вальпроати, при вираженій тривожно-депресивній полярності – похідні фенілтріазину. Ефективними є також препарати літію, їх комбінація з протисудомними ЛЗ.
• Атипові нейролептики. Можуть застосовуватися як монотерапія або як доповнення до стабілізатора настрою. Призначаються в малих дозах, оскільки високі дозування при циклотімії призводять до швидкого побічних ефектів.
• Антидепресанти. Не рекомендовані до застосування у початкових стадіях циклотимії. Належать до препаратів другої чи третьої лінії. Призначаються при неефективності регуляторів настрою у разі затягування депресивної фази, вираженого компонента тривожного.

Психотерапія

Психотерапія спрямована на усвідомлення хворим на необхідність дотримання режиму лікування, розвиток довірчих відносин з лікарем, визнання міжособистісних наслідків неадекватних моделей поведінки, прийняття хвороби. Найбільш переконливі результати при циклотімії продемонструвала когнітивно-поведінкова терапія. У ході психотерапевтичних сеансів пацієнт навчається навичкам контролю свого настрою, подолання песимістичних та суїцидальних думок.

У 70-80% випадків афективні розлади, що чергуються, змінюються повною ремісією. В інших пацієнтів із циклотимією можлива затяжна депресія, наявність резидуальної симптоматики. Остання включає субдепресію, що описується самими хворими як «безпричинна нудьга», і підвищену активність із збереженням здорових поведінкових реакцій. Циклотимія з раннім дебютом може перерости в біполярний розлад. Профілактичні заходи спрямовані на виключення впливу психологічних та середовищних етіофакторів у осіб із схильністю до захворювання.