Цистит

Цистит – Це запалення стінок сечового міхура. Характеризується прискореним (кожні 15-20 хвилин), різко болючим сечовипусканням малими порціями, іноді з домішкою крові, субфебрильною температурою тіла. Можливий перехід захворювання на хронічну форму, сходження інфекції з розвитком запального процесу в нирках. У діагностиці циститу інформативні дані аналізу сечі та результати УЗД сечового міхура. Для визначення етіології циститу проводиться клінічний аналіз та бактеріальний посів сечі. Терапія циститу передбачає в першу чергу ефективний медикаментозний вплив на інфекційних агентів, що його викликали.

Цистит – запалення слизової оболонки сечового міхура. Захворювання широко поширене у популяції, вражає дорослих та дітей, проте статистично частіше зустрічається у жінок через анатомічні особливості будови жіночої уретри.

За даними вітчизняної урології, у Росії гострим циститом щороку хворіє від 26 до 36 млн. людина. При цьому показники захворюваності серед жінок становлять 500-700 епізодів на 1000 осіб, серед чоловіків віком від 21 до 50 років – 6-8 випадків на 1000. У дітей найчастіше цистит зустрічається у віці від 4 до 12 років. Дівчатка хворіють на цистит утричі частіше за хлопчиків. Хронічним циститом страждає, за різними дослідженнями, від 11 до 21% населення.

Інфекційні причини

Цистит – поліетиологічне захворювання. Найчастіше він має інфекційну етіологію та викликається представниками умовно-патогенної флори:

• у 75% пацієнтів, які страждають на гострий цистит, причиною захворювання стає кишкова паличка (E. coli);
• у 10-15% хворих виявляється стафілокок (Staphylococcus saprophyticus),
• у 10% висівається клебсієлла (Klebsiella spp).
• рідше зустрічається протей інші ентеробактерії.

Збудниками циститу можуть бути не лише бактерії, а й віруси, мікоплазми, трихомонади, хламідії та різні грибки. Переважний шлях проникнення патогенів – висхідний, рідше – низхідний (з нирок), рідко – гематогенний (при сепсисі) та лімфогенний (з інших тазових органів). Попадання мікроорганізмів до сечового міхура з уретри сприяють:

Неінфекційні причини

Менш часто цистит виникає без інфекційних збудників. У цьому випадку на перший план виходить безпосередній вплив на слизову оболонку сечового міхура дратівливих факторів, що викликають асептичне запалення:

• хімічних речовин (при внутрішньоміхуровій інстиляції лікарських засобів, хіміотерапевтичних препаратів);
• іонізуючого випромінювання (при проведенні променевої терапії щодо злоякісних новоутворень органів малого тазу);
• сечових конкрементів (при сечокам’яній хворобі);
• алергічних агентів, імунних антитіл (за відповідних захворювань).

Неодмінною умовою розвитку інфекційного циститу є колонізація мікроорганізмами епітелію сечового міхура та їхня інвазія в клітини поверхневого шару. За допомогою спеціальних факторів адгезії патогени руйнують захисний мукополісахаридний шар слизової оболонки сечового міхура. Цьому сприяє порушення кровообігу у везикальній стінці, зміна рН та осмолярності сечі, зменшення вироблення антимікробних пептидів та секреторного IgA слизової оболонкою.

Запальний процес може бути осередковим або дифузним, захоплювати поверхневий шар сечового міхура або всю товщу стінки. Ендоскопічна картина катарального циститу характеризується яскравою гіперемією та набряком слизової оболонки. Виразковий варіант протікає з формуванням ділянок виразок, покритих фібринозним нальотом. В особливо тяжких випадках розвивається некроз ділянки стінки міхура. Для хронічного циститу характерно розростання грануляцій, кістозних та поліпозних утворень слизової оболонки, фіброзні зміни стінки.

Цистити класифікують за різними критеріями: течією, етіологією, морфологічними ознаками, локалізації тощо.

1. За течією: гостра і хронічна форма (при хронічному циститі вказують фазу – ремісія чи загострення, латентний чи персистуючий перебіг).
2. За походженням: інфекційний (бактеріальний, вірусний, грибковий, паразитарний) та неінфекційний (алергічний, променевий, лікарський, нейрогенний, аутоімунний та ін.).
3. За поширеністю поразки: тригоніт, шийковий, дифузний цистит.
4. За наявністю ускладнення: неускладнений (без порушення уродінаміки та супутніх захворювань) та ускладнений цистит (при порушенні уродінаміки та наявності фонових патологій).
5. За морфологічними змінами: катаральний, інтерстиціальний, геморагічний, виразковий, гангренозний, пухлинний цистит.

Гострий цистит

Характеризується раптовим початком, симптоми розвиваються та посилюються за кілька годин. Найхарактернішою ознакою циститу є хворобливе сечовипускання, що супроводжується залишковими відчуттями печіння та різі. Позиви на сечовипускання частішають, порції сечі зменшуються. Виникає ніктурія. Хворих турбують болі в надлобковій ділянці, відчуття неповного випорожнення сечового міхура.

Можливий субфебрилітет, біль у ділянці нирок, макрогематурія. Іноді сеча стає каламутною, має неприємний запах. Ці симптоми можуть сигналізувати про можливе захворювання нирок, тому в таких випадках необхідно терміново звертатися за кваліфікованою медичною допомогою.

Хронічний цистит

Рецидивний цистит діагностується за наявності 2-х загострень протягом 6 місяців або 3-х епізодів протягом року. Загострення протікає на кшталт гострого циститу (імперативні позиви, різі, біль над лоном). Біль може мати постійний характер або виникати у зв’язку з сечовипусканням (на його початку, під час або наприкінці). При хронічному запаленні сечового міхура симптоми зберігаються тривало протягом кількох тижнів, можуть затихати і загострюватися знову

Цистит у жінок

Широка поширеність циститу в жінок зумовлена ​​малою довжиною та широким просвітом сечівника, близькістю інших природних вогнищ умовно-патогенної флори (піхва, задній прохід). Ці анатомічні особливості жіночого тіла сприяють легкому проникненню хвороботворних мікроорганізмів у сечівник, їх швидкій міграції до сечового міхура та розвитку циститу. Найчастіше на цистит хворіють жінки дітородного віку.

Цистит при вагітності

Цистит у вагітних може розвинутись на будь-якому терміні. Імовірність розвитку циститу збільшується внаслідок зміщення внутрішніх органів, на які тисне матка, що збільшується, зміни гормонального фону і гемодинаміки. Вплив цих факторів стає причиною неповного випорожнення сечового міхура, а залишки сечі в сечовому міхурі є сприятливим середовищем для розвитку бактерій.

При перших ознаках циститу вагітна жінка повинна пройти позачергову консультацію гінеколога, який здійснює ведення вагітності, і розповісти йому про симптоми, що з’явилися. У разі потреби лікар видасть пацієнтці направлення до уролога.

Цистит у дітей

Цистит може розвинутися у дитини будь-якого віку, проте для дівчаток дошкільного та шкільного віку ризик виникнення захворювання збільшується в 5-6 разів. Основними причинами частого розвитку циститу в дітей віком цієї групи є низку чинників. Яєчники дівчаток ще не почали продукувати естрогени, бар’єрні властивості слизових невисокі, а широка та коротка уретра дозволяє патогенним мікроорганізмам легко потрапляти у порожнину сечового міхура.

Імовірність розвитку циститу збільшується у разі виникнення інших захворювань внаслідок зниження імунітету та формування сприятливих умов для розмноження хвороботворних мікробів у сечівнику. Основним способом профілактики циститу у дівчаток є ретельне дотримання правил гігієни.

Ускладнений перебіг найчастіше циститу пов’язаний із висхідним поширенням інфекції та розвитком пієлонефриту (так званий «рефлюкс-пієлонефрит»). Проте ниркова недостатність цьому тлі розвивається рідко. Рецидивуючий гострий цистит за відсутності грамотної етіотропної терапії та недотримання профілактичних рекомендацій може перейти у хронічну форму з наступними склеротичними змінами сечового міхура. Дизуричні розлади при циститі обмежують активність та працездатність пацієнта в середньому на 3-4 дні.

Основні методи діагностики гострого циститу – клінічні та лабораторні. При хронічному циститі важливе значення має інструментальне обстеження нижніх сечових шляхів. У разі виникнення симптомів циститу необхідно терміново записатися прийом до урологу. Використовувані методи:

• Огляд крісла. Обов’язкове обстеження для жінок. Оскільки багато запальних захворювань жіночої статевої сфери протікають зі схожою симптоматикою, необхідно їх виключити з кола діагностичного пошуку. При огляді звертають увагу на зовнішній отвір уретри, наявність та характер виділень з піхви.
• Аналізи сечі. Проводиться забір сечі для загального та культурального дослідження. Для ОАК характерна лейкоцитурія, гематурія, протеїнурія, бактеріурія. За допомогою бакпосіву визначається вид збудника, ступінь бактеріурії, чутливість до антибактеріальних препаратів.
• УЗД сечового міхура. Дозволяє візуалізувати набряклу потовщену стінку сечового міхура. Головне завдання сонографії – виключити пухлинну патологію, каміння, наявність залишкової сечі.
• цистоскопія. Проводиться при рецидивному циститі поза загостренням. За допомогою ендоскопічного огляду та біопсії встановлюють морфологічну форму циститу, здійснюють дифдіагностику.
• Додаткове обстеження. За показаннями може містити УЗД нирок, проведення урофлоуметрії, цистографії.

Диференціальну діагностику циститу необхідно здійснювати із сечокам’яною хворобою, туберкульозом, новоутвореннями сечового міхура, нейрогенною дисфункцією.

У період загострення циститу слід виключити з раціону жирну та гостру їжу, збільшити прийом рідини (води, трав’яного чаю, журавлинного морсу), частіше мочитися. Для зняття болючих відчуттів при циститі добре допомагає тепла грілка, що поміщається на нижню частину живота.

Антибактеріальна терапія

Цистит бактеріальної етіології потребує проведення протимікробної терапії. Однак зростання стійкості уропатогенів до основних груп антибіотиків потребує ретельного вибору лікарського засобу.

Один із сучасних препаратів для лікування циститу – фосфоміцин. До нього чутлива більшість бактеріальних агентів. Ліки досягають максимальної концентрації в сечі, дозволяють суттєво скоротити тривалість лікування. Низька ймовірність виникнення побічних ефектів та їх слабка вираженість дає можливість використовувати препарат при лікуванні циститу у вагітних жінок та дітей.

Також як препарат першої лінії можуть бути використані фторхінолони, нефторовані хінолони, цефалоспорини, макроліди, нітрофурани. Курс лікування гострого циститу 3-5 днів, хронічного – 7-10 днів. Як і раніше не втратили своєї ефективності уросептики (нітроксолін), комбіновані фітопрепарати (канефрон, уростин) та ін. Для усунення болю показані нестероїдні протизапальні засоби.

Місцева терапія

Місцева протизапальна терапія має на увазі внутрішньоміхурові інстиляції різних лікарських засобів: діоксидину, розчинів срібла, гепарину. Однак без достатніх на те підстав катетеризація сечового міхура небажана, оскільки введення уретрального катетера може спричинити повторне інфікування. У комплексному лікуванні циститу застосовують фізіопроцедури (іонофорез, УВЧ чи індуктотермію), лікувальну фізкультуру.

При правильному доборі та своєчасному призначенні етіотропного лікування цистит закінчується одужанням. Хронічне запалення призводить до фіброзно-склеротичним змін сечового міхура, що може вимагати хірургічного лікування. Ускладнені форми зазвичай підтримуються перебігом супутнього захворювання (лейкоплакію, туберкульоз, пухлину сечового міхура). Важливо точно встановити причину циститу і мінімізувати ризики рецидивування захворювання.

Для профілактики циститу необхідно неухильно дотримуватись правил особистої гігієни, уникати переохолодження, вчасно спорожняти сечовий міхур, споживати достатню кількість рідини, своєчасно лікувати супутні інфекції.