Тифліт

Тифліт – це варіант сегментарного коліту, при якому запальний процес залучена сліпа кишка. Проявляється тупим або розпираючим болем праворуч у здухвинній ділянці, ущільненням та підвищеною рухливістю сліпої кишки, абдомінальними кольками, диспепсичними явищами, при тривалому перебігу – кишковою інтоксикацією. Діагностується за допомогою копрограми, УЗД та оглядової рентгенографії черевної порожнини, лапароскопії. Для лікування використовують антибіотики, ферментні препарати, пробіотики, пребіотики, розчини для інфузій. При деструкції кишкової стінки показано сегментарну резекцію, екстраперитонізацію сліпопокишкового купола.

Тифліт – рідко діагностована форма сегментарного коліту із запальним ураженням проксимальних відділів товстого кишечника. Зустрічається переважно у 25-60-річних пацієнтів на тлі атонічних чи спастичних запорів. Однаково часто виникає у жінок та чоловіків. У дитячому віці ускладнює перебіг гострих лейкозів та виявляється у 10% дітей, які приймають хіміотерапевтичні препарати. При інфекційних захворюваннях, апендициті, тяжкому імунодефіциті захворювання протікає гостро, в інших випадках запалення сліпої кишки є хронічним. Актуальність своєчасної діагностики тифліту пов’язана із тяжкістю ускладнень при деструктивній формі хвороби.

Запальний процес у сліпій кишці виникає при активації облігатної кишкової мікрофлори (найчастіше псевдомонад та інших анаеробних грамнегативних паличок) або обсімені слизової оболонки патогенними мікроорганізмами. За спостереженнями фахівців у сфері клінічної проктології, основними факторами, що схильні до розвитку тифліту, є:

• Хронічні запори. Застій калових мас у порожнині сліпої кишки супроводжується порушенням кислотно-лужного балансу та провокує активне розмноження мікроорганізмів. До групи ризику входять пацієнти з порушеннями товстокишкової моторики, доліхоколоном, хворобою Гіршпрунга та іншими захворюваннями з обстипаційним синдромом.
• Інфекційно-запальні патології. Гематогенне обсіменіння сліпої кишки можливе при сепсисі, грипі та черевному тифі. При хронічно протікаючим кишковому туберкульозі та абдомінальному актиномікозі тифліт зазвичай поєднується з ілеїтом. Лімфогенне поширення інфекції спостерігається при апендициті, правосторонньому аднекситі та оофориті.
• Імунодефіцит. Тяжкі варіанти запально-некротичного ураження сліпої кишки розвиваються і натомість імуносупресії, зокрема ятрогенного походження. Висока ймовірність виникнення тифліту відзначається у хворих, які страждають на ВІЛ-інфекцію, гострі лейкози та гіпоспленізм, приймають цитостатичні препарати.
• Непереносимість деяких харчових продуктів. Тифліт може провокуватися зміною складу хімусу при порушеннях перетравлення та всмоктування лактози, глютена, тварин та рослинних білків. У ряді випадків захворювання стає єдиним клінічним проявом харчової алергії, яка тривалий час протікає латентно.

У частини пацієнтів розвиток патології пов’язаний із хворобою Крона та іншими аутоімунними захворюваннями кишечника. Передумовою до тифліту часто є неправильні харчові звички із вживанням жирної, солоної, смаженої, копченої їжі з барвниками та консервантами, невиправдано великої кількості продуктів, у яких міститься клітковина. Сприяючим фактором можуть стати важкі фізичні навантаження, що супроводжуються напругою м’язів черевного пресу.

Механізм розвитку тифліту залежить від особливостей основного фактора, що спровокував запальний процес. При гострих інфекціях найчастіше виникає виражена локальна реакція з набряком кишкової стінки, паретичним розширенням судин, наростаючими порушеннями кровообігу та ішемічними явищами. У більшості випадків гостре запалення є ексудативно-катаральним, при вираженій нейтропенії у хворих з ознаками імуносупресії можливе виразково-некротичне ураження сліпої кишки.

Для хронічного тифліту, пов’язаного з тривало поточними інфекціями, аутоімунними процесами, застоєм кишкового вмісту та непереносимістю харчових продуктів, характерна менша вираженість ексудативного компонента, переважання інфільтративних та проліферативних фіброзно-склеротичних процесів. Потовщення сліпокишкової стінки призводить до порушень моторики, посилення копростазу, порушення процесів реабсорбції води з калових мас, виникнення аутоінтоксикації.

Клінічна картина захворювання може розвиватися швидко (при гострих інфекційних хворобах) чи поступово. Основним симптомом тифліту є розпирають або тупі болі в животі з локалізацією в правій здухвинній ділянці. Больовий синдром посилюється при фізичному навантаженні, зміні положення тіла. Іноді виникають кольки в животі через 4-5 годин після їди. При пальпації можна виявити локальну болючість у зоні проекції сліпої кишки, її ущільнення, рухливість.

Для патології характерні диспепсичні розлади: нудота, одноразове блювання, зниження апетиту, чергування діареї та запорів. Патогномонічна ознака тифліту – поява імперативного позову до дефекації відразу після пробудження. При хронічному перебігу хвороби виникає постійне здуття та асиметрія живота. У разі ускладненого варіанта захворювання порушується загальний стан пацієнтів: спостерігається підвищення температури тіла, розлиті абдомінальні болі, багаторазове блювання.

Внаслідок поширення інфекційного процесу на очеревину та навколишню клітковину формуються перитифліти та паратифліти, які мають подібну клінічну картину та верифікуються лише при інструментальному обстеженні пацієнта. При таких ускладненнях тифліту сліпа кишка балоноподібно роздута, щільна, практично не зміщується при пальпації. Контактне інфікування клубових лімфовузлів призводить до розвитку мезаденіту, який протікає з різкими болями та фебрильною лихоманкою.

Запальні зміни кишки при тифліті можуть провокувати баугініт та недостатність баугінієвої заслінки, що супроводжується масивним проникненням патогенної флори з товстого кишечника та виникненням надлишкового синдрому бактеріального росту (СІБР). Найбільш важке ускладнення хвороби – генералізація процесу із залученням листків очеревини та розвитком перитоніту. Без лікування цей стан призводить до шоку, сепсису та поліорганної недостатності.

Топічна постановка діагнозу часто утруднена, що пояснюється поліморфністю та неспецифічністю клінічної картини захворювання. Діагностичний пошук при підозрі на тифліт передбачає комплексне обстеження пацієнта із застосуванням сучасних лабораторних та інструментальних досліджень. Найбільш інформативними є:

• Мікроскопічне дослідження калу. У копрограмі визначається велика кількість смугастих м’язових волокон, зерен крохмалю та рослинної клітковини. На розвиток запального процесу вказує кисла реакція калу та розмаїття йодофільної мікрофлори. Додатково виконується аналіз калу на приховану кров для виключення кровотеч із кишечника.
• УЗД абдомінальних органів. У разі тифліту сонографія дозволяє виявити потовщення та набряклість сліпої кишки, згладженість складок слизової оболонки. Також при УЗД органів черевної порожнини звертають увагу на стан червоподібного відростка та прилеглих відділів кишечника. У початковій стадії захворювання метод може бути недостатньо інформативним.
• Рентгенологічне дослідження. Оглядова рентгенографія черевної порожнини проводиться з метою експрес-діагностики та оцінки загального стану ШКТ. Для візуалізації структури сліпої кишки проводять іригоскопію з подвійним контрастуванням. При тифліті виявляють звуження просвіту кишечника, згладженість гаустрів, деформацію та укорочення сліпої кишки.

У загальному аналізі крові спостерігаються типові ознаки запального процесу: лейкоцитоз, збільшення ШОЕ, можлива поява зернистості у нейтрофілах. У біохімічному аналізі крові всі показники зазвичай у межах норми. Для встановлення етіології захворювання здійснюють бактеріологічний посів калу з наступним визначенням чутливості виділених мікроорганізмів до антибіотиків. У складних випадках рекомендовано діагностичну лапароскопію.

Насамперед тифліт необхідно диференціювати з гострим апендицитом. Вирішальне значення у постановці правильного діагнозу мають дані ультразвукового дослідження (потовщення стінок сліпої кишки, відсутність змін у червоподібному відростку). Також враховується швидкість розвитку хвороби (гострий початок характерний для апендициту) та наявність симптомів подразнення очеревини. У хворих похилого віку потрібно проводити диференціальну діагностику з пухлинними утвореннями. Пацієнтів із тифлітом обстежує проктолог, хірург.

Вибір терапевтичної тактики залежить від причин, що спричинили захворювання, динаміки розвитку запалення, наявності та виразності деструктивних процесів. Пацієнтам з неускладненим перебігом тифліту рекомендована консервативна терапія у поєднанні з розвантажувальною дієтою та подальшим переходом на вживання механічно та хімічно щадних продуктів. З лікарських препаратів зазвичай застосовуються:

• Антибіотики. При виборі антибактеріального засобу враховують чутливість збудника тифліту. Як пробну терапію до отримання результатів бактеріологічного посіву призначають антибіотики широкого спектра дії – цефалоспорини, напівсинтетичні пеніциліни, аміноглікозиди та ін.
• Ензимні препарати. Замісна ферментна терапія показана пацієнтам, у яких розвиток тифліту зумовлений мальабсорбцією та мальдігестією. У подібних ситуаціях призначення ензимів підшлункової залози дозволяє покращити перетравлення харчових речовин та нормалізувати хімічний склад хімусу.
• Пребіотики та пробіотики. Застосовуються для корекції дисбіозу. При відновленні природного товстокишкового біоценозу пригнічується зростання патогенних бактерій. З урахуванням клінічної ситуації використовуються препарати з культурами кишкової флори (пробіотики) або компоненти їжі, що ферментуються у товстій кишці.
• Інфузійна терапія. Якщо в клінічній картині тифліту виражена діарея, введення колоїдних та кристалоїдних розчинів дає можливість заповнити дефіцит рідини в організмі, підтримати кислотно-лужний та електролітний баланс. З огляду на інфузійної терапії зменшуються можливі ознаки інтоксикації.

При зв’язку з тифлітом з хронічними інфекціями, аутоімунними та іншими захворюваннями товстого кишечника терапія основної патології проводиться за відповідними протоколами. Медикаментозне лікування часто доповнюють фізіотерапевтичними методами – масажем кишечника та локальними тепловими процедурами, що покращують пасаж калових мас. Хірургічні втручання (сегментарну резекцію, екстраперитонізацію купола сліпої кишки) здійснюють при механічній обструкції товстого кишківника, загрозі перфорації некротизованої сліпокишкової стінки.

Результат хвороби залежить від своєчасності діагностики та лікування. При неускладненій течії прогноз для пацієнтів є сприятливим, у разі генералізації запального процесу — сумнівним. Для профілактики тифліту необхідно проводити адекватну терапію хвороб травного тракту та гострих інфекцій, стежити за своєчасністю випорожнення кишечника, дотримуватись принципів раціонального харчування. З появою перших симптомів важливо вчасно звернутися до проктолога, щоб уникнути розвитку ускладнень.