Вагініти

Вагініти (кольпіти) – група захворювань, що супроводжуються запальними процесами у слизовій оболонці піхви, поліетиологічної природи. Проявами вагінітів є серозні або гнійні виділення, свербіж, біль, печіння, дискомфорт у ділянці статевих органів, що посилюються під час сечовипускання. Основною причиною вагінітів є потрапляння та розмноження у піхву патогенної мікрофлори. Особливо небезпечні хламідійні, трихомонозні вагініти, тому що ведуть до порушення репродуктивної функції. Серед запальних захворювань жіночої статевої системи вагініти займають одне з лідируючих місць, і їхня кількість неухильно збільшується.

Серед запальних захворювань жіночої статевої системи вагініти займають одне з лідируючих місць, і їхня кількість неухильно збільшується. За статистичними підрахунками, вагінітом (кольпітом) страждає кожна третя жінка у репродуктивному періоді. Поширеність вагінітів пов’язана із зростанням числа статевих інфекцій, недотриманням гігієни інтимного життя, екологічними проблемами, зниженням імунної реактивності.

При вагініті запальні процеси торкаються слизової оболонки піхви, а часто і зовнішніх статевих органів – вульви, викликаючи поєднане запалення – вульвовагініт. Вагініт викликає зниження сексуальної активності жінки, завдає біль під час статевого акту, супроводжується неприємним запахом та відчуттям дискомфорту у повсякденному житті. Крім того, вагініти можуть порушувати нормальне функціонування всієї репродуктивної системи жіночого організму, стаючи причиною висхідного інфікування статевих органів, порушення менструальної функції, хронічного болю, позаматкової вагітності, безплідності.

Основною причиною вагінітів є потрапляння та розмноження у піхву патогенної мікрофлори при ослабленні організму, недотриманні гігієни, тривалої механічної травматизації слизової оболонки. У дитячому віці вагініт може розвиватися при занесенні інфекції гематогенним шляхом із кровотоком при скарлатині, грипі. Найчастішими факторами, що привертають до розвитку вагінітів, є:

• пригнічення природної мікрофлори піхви

Може відбуватися внаслідок погіршення екологічної ситуації, стресів, безконтрольного прийому ліків (особливо гормонів та антибіотиків), зниження імунної реактивності та стійкості організму до інфекцій. У умовах представники нормальної мікрофлори, що заселяє піхву, стають потенційно небезпечними і можуть викликати розвиток вагініту. Крім того, місцевий імунітет піхви стає нездатним протистояти урогенітальній інфекції.

• механічне травмування статевих органів

Проведення діагностичних та лікувальних процедур – абортів, вишкрібань порожнини матки, зондування порожнини матки, гістеросальпінгоскопії, постановка та видалення ВМС (внутрішньоматкової спіралі), гідротубація, ведення пологів при недотриманні норм асептики збільшують ризик розвитку вагініту в кілька разів. Механічне травмування тканин при проведенні маніпуляцій знижує їх окисно-відновні можливості, також занесення інфекції можливе ззовні на рукавичках або інструментах. Крім того, сприяє поширенню інфекції неправильне використання гігієнічних та лікувальних тампонів. Також сприяють розвитку вагініту травми та сторонні тіла піхви.

• незахищені статеві зв’язки та часта зміна сексуальних партнерів

Більшість патогенних мікроорганізмів, що викликають вагініти, потрапляють у піхву статевим шляхом. Спроби їх самостійного лікування призводять до хронізації запального процесу, дисбалансу серед піхви, рецидивуванню вагінітів.

• гормональні порушення та зміни

Схильні до виникнення вагінітів вагітні, жінки із захворюваннями ендокринних залоз, гіпофункцією яєчників, а також пацієнтки у клімактеричному періоді, коли відбувається зниження в організмі рівня естрогенів.

Види вагінітів різняться:

• за характером та давністю запалення – вагініти гострої, підгострої, хронічної течії;
• за віком пацієнток – вагініти дівчаток, жінок дітородного, постменструального періоду;
• за попередніми факторами – післяабортні, післяпологові, післяопераційні, алергічні вагініти;
• за характером ексудату – вагініти серозні, серозно-гнійні, гангренозні та ін;
• за характером збудника – специфічні та неспецифічні вагініти.

За характером інфекційного агента, що спричинив запалення, виділяють специфічні та неспецифічні вагініти.

До специфічних вагінітів гінекологія відносить запальні процеси, що викликаються:

• гонококом (гонорейний вагініт);
• трихомонадою (трихомонадний вагініт);
• блідою трепонемою (сифілітичний вагініт)
• хламідій (хламідійний вагініт);
• мікобактеріями туберкульозу (туберкульозний вагініт);
• мікоплазмою, уреаплазмою (мікоплазмовий або уреаплазмовий вагініти).

Якщо патогенна флора носить змішаний характер (присутні інші бактерії, віруси, гриби) у поєднанні з переліченими вище збудниками, то вагініт все одно є специфічним. Розвиток неспецифічних вагінітів викликають умовно-хвороботворні мікроорганізми, які в нормі складають частину природної мікрофлори піхви, але за певних умов стають патогенними:

• протей, стафілокок, стрептокок, кишкова паличка, гарднерелла, синьогнійна паличка (бактеріальні вагініти);
• дріжджоподібні грибки кандиду Candida, найпростіші гриби Candida spp., Bacteroides spp., U. urealyticum, Corynebacterium spp. та ін (грибкові вагініти);
• папіломавірус людини, вірус простого герпесу (вірусні вагініти);
• змішані вагініти.

Специфічні та неспецифічні вагініти мають подібну симптоматику, принципова відмінність між ними полягає у принципах лікування: при розвитку у жінки специфічного інфекційного вагініту проводиться обстеження та лікування всіх її статевих партнерів. Найчастіше вагініти носять змішану форму, викликаючись специфічними збудниками, до яких приєднується вторинна умовно-патогенна інфекція. Це суттєво ускладнює процес діагностики та лікування вагініту. Тому кожній пацієнтці із ознаками вагініту необхідно провести лабораторне обстеження на наявність статевих інфекцій.

Найбільш інформативними на сьогоднішній день є мікроскопія піхвового мазка, бакпосів піхви, що відокремлюється, дослідження аналізу крові методом ПЛР. Незалежно від збудника, будь-які вагініти необхідно лікувати навіть у тому випадку, якщо їх прояви незначні. Перехід у хронічний перебіг та висхідне поширення інфекції викликають запалення в яєчниках, матці, маткових трубах і можуть ускладнитися безпліддям.

Загальними симптомами для різних видів вагінітів є:

• зміни характеру, запаху кольору, кількості піхви, що відокремлюється;
• свербіж, роздратування, відчуття тиску та розпирання піхви та вульви;
• болючість статевого акту та сечовипускання;
• незначні контактні кровотечі.

Однак різні види вагінітів мають свої особливі симптоми. При гонорейному вагініті виділення зазвичай густі, гнійні біло-жовтого кольору. Трихомонадний вагініт характеризується пінистими зеленувато-жовтими виділеннями. Рясні білувато-жовті білі супроводжують розвиток бактеріального кокового вагініту. При кандидозному вагініті сирні білі виділення мають вигляд пухких пластівців. Вагініт, що викликається гарднереллою, супроводжується прозорими, неприємно пахнуть рибою, виділеннями.

При гострому вагініті виділення завжди рясніші, симптоми виражені, супроводжуються почервонінням, припухлістю, хворобливістю та місцевим підвищенням температури вульви та піхви. У хронічній формі вагініти протікають з більш помірними проявами: болі практично завжди відсутні, виділення мізерніші, загальне самопочуття краще. Хронічні вагініти можуть протікати протягом кількох місяців і років, загострюючись після вірусних інфекцій, переохолодження, прийому алкоголю, під час менструації, вагітності.

Консультація гінеколога необхідна в тому випадку, якщо у вас виникли: незвичні симптоми з боку піхви; були незахищені статеві зв’язки або сексуальні відносини з кількома партнерами; ви розглядаєте можливість вагітності найближчим часом; після проведеного курсу лікування симптоми вагініту зберігаються. Лікарська терапія при вагініті призначається з урахуванням збудника та схильних до виникнення захворювання факторів. Для лікування бактеріальних вагінітів часто призначаються антибіотики з урахуванням чутливості збудника як внутрішньо, так і у вигляді вагінальних засобів.

Вагініти, викликані грибковою інфекцією, лікуються спеціальними протигрибковими свічками або кремами (міконазол, клотримазол) та таблетками (флуконазол). При трихомонадних вагінітах призначаються метронідазол або трихопол у таблетках. Для лікування неінфекційних вагінітів важливим є усунення джерела подразнення: це може бути пральний порошок, інтимні спреї та гелі, гігієнічні тампони або серветки. При лікуванні атрофічного вагініту призначають естрогени як вагінальних таблеток, кремів чи кілець.

Важливим моментом лікування вагінітів є підвищення імунітету та відновлення нормальної мікрофлори піхви. Застарілі, хронічні вагініти, зазвичай, важко піддаються остаточному лікуванню, часто супроводжуються рецидивами. Тривалість курсу терапії при вагініті залежить від гостроти перебігу захворювання та становить у середньому від 7 до 10 днів. Після закінчення курсу терапії вагініту обов’язково беруться аналізи, що підтверджують вилікуваність захворювання.

Тривалий перебіг вагініту викликає у жінки емоційну та сексуальну дисгармонію, а також серйозні порушення її репродуктивного здоров’я. Жінки, які страждають на бактеріальний або трихомонадний вагініт, наражаються на більший ризик зараження венеричними захворюваннями та ВІЛ-інфекцією.

Запущені форми вагініту збільшують ймовірність виникнення мимовільного викидня, позаматкової вагітності, передчасних пологів, передчасного виливу навколоплідних вод, внутрішньоутробного інфікування плода та новонародженого інфекціями, що спричинили запалення. Тому ведення вагітності у жінок з тривалим хронічним вагінітом вимагає особливої ​​ретельності.

У післяпологовому періоді вагініт є серйозною загрозою розвитку у жінки перитоніту, метриту, ендометриту, сепсису. Інфікування новонародженого веде до порушень мікрофлори кишечника та зниження імунного захисту. При своєчасному та правильному лікуванні вагініти, як правило, не спричиняють серйозних ускладнень.

Дотримання гігієни статевих органів може запобігти розвитку деяких видів вагінітів та полегшити їх перебіг. Слід уникати використання ароматизованих засобів інтимної гігієни, тампонів, прокладок, серветок та мила з антибактеріальними властивостями. Захищений секс із використанням презервативу, виключення випадкових статевих контактів, допоможе уникнути статевих інфекцій та розвитку специфічних вагінітів.

У спідній білизні перевагу слід надавати виробам з бавовни, що забезпечують струм повітря до тканин зовнішніх статевих органів. У профілактиці вагінітів важливу роль відіграє характер харчування. Вживання кисломолочної їжі, свіжих фруктів та овочів та обмеження насолод допоможе формуванню правильної мікрофлори піхви, стійкої до розвитку вагінітів.