Вагінізм

Вагінізм – рефлекторний судомний спазм м’язів статевих шляхів, що перешкоджає здійсненню статевого акту та гінекологічних маніпуляцій. Вагінізм відноситься до системних неврозів і проявляється мимовільним скороченням м’язів, що стискають піхву і піднімають задній прохід. Діагностика вагінізму ґрунтується на пред’явленні характерних скарг та даних гінекологічного огляду. Лікування вагінізму потребує зусиль гінеколога, психотерапевта, сексолога.

Вагінізм (Кольпоспазм, вульвізм, сексуальний невроз) розвивається у 2-3% жінок, може виникати в будь-якому віці і бути виражений різною мірою. При сексуальних відносинах вагінізм носить захисно-рефлекторний характер, пов’язаний з очікуваним статевим актом, острахом перед дефлорацією. Це призводить до рефлекторного зведення стегон, скорочення м’язів промежини, піхви, черевної стінки, інших захисних рухів тіла. Іноді у жінки зберігаються або поступово розвиваються лібідо та здатність до досягнення оргазму. У деяких випадках вагінізм може призводити до віргогамії (невинного шлюбу), який іноді триває роками.

Під первинним вагінізмом розуміють складнощі, що виникають при спробі проведення першого статевого акту; під вторинним – порушення, що розвилися після початку сексуального життя. Розрізняють прекоітальну форму вагінізму, що виникає виключно при спробах статевих зносин і генералізовану форму, що рефлекторно виникає, у тому числі при введенні тампонів, гінекологічному обстеженні та ін.

Виділяють 3 ступеня виразності вагінізму. Легкий ступінь характеризується спазмом м’язів, що виникає у відповідь на введення у піхву інструмента, пальця лікаря, статевого члена. При середній мірі вираженості вагінізму рефлекторна реакція слід за дотику до статевих органів. Тяжкому вагінізму відповідає спазм, що настає при думках про гінекологічне обстеження або інтимну близькість.

Справжній вагінізм слід відрізняти від псевдовагінізму – спазму м’язів, що розвивається у відповідь на больовий подразник при травмах, аномаліях будови (атрезії піхви або незайманої пліви), захворюваннях статевих шляхів жінки (кольпіти, бартолініті, генітальному герпесі, рубці слизової оболонки, сухості слизової оболонки, у піхву та ін.). Також вагінізм не варто плутати з коітофобією – страхом статевого акту, що не супроводжується спастичним м’язовим скороченням.

Доведено, що причини вагинизму носять психогенний характер і часто пов’язані з неврастенією, неврозом нав’язливих станів, істерією. Вагінізм при неврастенії обумовлений загальною підвищеною нервовою збудливістю та викликаний безумовною захисною реакцією, а не страхом перед статевою близькістю. Подібний симптомокомплекс нерідко зустрічається при деяких соматичних захворюваннях – тиреотоксикозі, травматичній церебрастенні.

Вагінізм при психастенії (неврозі нав’язливих станів) має характер фобій, тобто пов’язаний з нав’язливим страхом перед сексуальними стосунками або гінекологічним обстеженням. Вагінізм нерідко розвивається у недовірливих, тривожних жінок під впливом уявлень або власного негативного досвіду хворобливої ​​дефлорації або статевих актів (внаслідок ригідності цноти, вульвовагінітів, недостатньої стимуляції, тріщин і розривів слизової піхви).

При істерії вагінізм розцінюється як втеча у хворобу – усвідомлене чи неусвідомлене небажання жінки в інтимні стосунки з конкретним чоловіком. Причини вагінізму в істеричних типів можуть критися у вимушеному шлюбі, антипатії до партнера, грубості його поведінки, насильстві, еректильній дисфункції у чоловіка і т. д. Найчастіше вагінізм зустрічається у недефлорованих пацієнток, хоча може розвиватися і у жінок у шлюбі, навіть після народження дітей .

Прояви вагінізму зазвичай пов’язані з початком статевого життя. Судомний спазм м’язів розвивається на тлі остраху та очікування хворобливої ​​дефлорації, але може виникати і раптово, зовсім несподівано для жінки. При вагінізмі різке скорочення м’язів піхви, промежини, стегон, тазового дна, черевної стінки розвивається у відповідь дотику до статевих органів, спробу введення статевого члена або навіть думка про інтимну близькість. Аналогічні реакції можуть наступити при введенні гігієнічного тампона, дослідженні піхви або спробі його проведення.

Якщо спазм розвивається при дотику до статевих органів, то вчинення коїтусу стає неможливим. При настанні спазму після введення статевого члена може статися його обмеження з неможливістю вилучення з піхви, що супроводжується сильним болем та набряком пеніса. В анамнезі багатьох пацієнток з вагінізмом відзначаються різноманітні дитячі страхи, дисморфофобії, розлади сну, депресії.

При неврастенічних порушеннях зазвичай відзначається вагінізм легкого чи середнього ступеня, при фобічних неврозах – середньої чи тяжкої вираженості, при істерії – середнього ступеня тяжкості. Псевдовагінізм характерний для здорових у психічному плані жінок і пов’язаний із больовим синдромом, що формує стійкий рефлекторний зв’язок при повторенні болю. У багатьох жінок, які страждають на вагінізм, зберігається здатність до досягнення статевого збудження та оргазму, а їх звернення за допомогою до лікаря пов’язане з відчуттям неповноцінності або бажанням мати дитину.

Для діагностики вагінізму проводиться збір скарг та анамнезу, об’єктивне дослідження. У жінки з’ясовуються особливості фізичного та статевого розвитку, ставлення до сексу, попередній сексуальний досвід, подробиці статевого життя на даний момент. Крім того, уточнюється метод контрацепції, плани на вагітність, характер больових відчуттів при введенні в піхву будь-якого предмета.

При гінекологічному дослідженні на кріслі виявляється мимовільний спазм м’язів, що оточують вхід у піхву. У важких випадках вагінізму проведення гінекологом піхвового обстеження можливе лише за умов наркозу. Для визначення причин псевдовагінізму проводиться забір мазків для бактеріологічного та мікроскопічного дослідження, ПЛР-діагностики.

До лікування вагінізму залучаються гінекологи, психотерапевти, психологи, сексологи, проктологи. Комплексна терапія вагинизму проводиться з урахуванням етіологічних факторів. Першочерговим у лікуванні псевдовагінізму гінекологія вважає усунення причин, що викликають біль статевого акту. При вульвітах, кольпітах, бартолініті проводиться протизапальна терапія з урахуванням збудника, при тріщинах ануса – місцеве лікування та пресакральні блокади.

Терапія істинного вагінізму потребує проведення сеансів психотерапії, гіпнозу, роз’яснювальних розмов, лікування еректильної дисфункції у партнера, сексуальної освіти. Пацієнткам з вагінізмом корисні тренувальні вправи, спрямовані на розслаблення м’язів тазу та стегон, дихальна гімнастика, рефлексотерапія. У процесі сеансів пацієнтку переконують у безболісності проведення гінекологічних процедур, здійснюють поступове розширення входу у піхву спочатку одним, а потім двома пальцями та розширювачами різного розміру. При цьому для зменшення проявів вагінізму призначаються транквілізатори, антидепресанти, міорелаксанти, препарати валеріани, брому та місцеве змащування входу у піхву 2% розчином дикаїну.

У ряді випадків, при збереження незайманої пліви і різко виражених проявах вагінізму, може бути проведена хірургічна дефлорація. При лікуванні вагінізму одночасна допомога психотерапевта чи сексолога потрібна статевому партнерові пацієнтки. Терапія істеричного вагінізму диктує необхідність усунення психотравмуючих моментів.

Прогноз у пацієнток з вагінізмом щодо відновлення нормального сексуального життя частіше сприятливий. Надалі жінки можуть планувати вагітність.