Вальгусна деформація стопи

Вальгусна деформація стопи – це патологія, що супроводжується уплощением стоп та його «завалюванням» досередини. В області гомілковостопних суглобів і стоп утворюється вальгусне (Х-подібне) викривлення, п’ята спирається на поверхню своїм внутрішнім краєм. У положенні стоячи при зведених випрямлених ногах п’яти розташовуються на відстані 4 і більше сантиметрів один від одного. Діагноз виставляється на підставі огляду, плантографії, рентгенографії та подометрії. Лікування на початкових стадіях консервативне, включає фізіотерапію і носіння ортопедичного взуття. При вираженому викривленні виконується хірургічна корекція.

Вальгусна деформація стопи – викривлення осі стопи, при якому середній відділ стопи опускається, п’ята розвертається назовні, її внутрішній край також опускається. При положенні хворого стоячи зі зведеними ногами видна Х-подібна деформація в області гомілковостопних суглобів і задніх відділів стопи – при внутрішніх внутрішніх кісточках п’яти, що стикаються, розташовані на значній відстані один від одного. Патологія зазвичай виникає у ранньому дитячому віці. У дорослих може розвиватися внаслідок посилення плоскостопості, а також під впливом різних травматичних та нетравматичних факторів.

Основною причиною формування вальгусної деформації стопи, як правило, стає вроджена дисплазія сполучної тканини. Серед факторів ризику – травми (переломи кісток стопи, розриви та надриви зв’язок), остеопороз, ендокринні захворювання (діабет, хвороби щитовидної залози) та надмірне навантаження на стопи через зайву вагу. Вальгусні стопи також можуть бути одним із проявів порушеної постави.

В окремих випадках (при вроджених аномаліях) деформація стопи виявляється відразу після народження, але частіше виникає, коли дитина починає ходити і погіршується через носіння неправильного взуття, недостатню фізичну активність або неграмотно підібрані фізичні навантаження. Розвиток вальгусних стоп у старшому віці зазвичай відбувається в період вагітності або різкого набору ваги на тлі вже існуючого плоскостопості. При паралічах і скелетній травмі стопи вальгусна деформація може формуватися без плоскостопості, що існувала раніше.

Еволюційно обумовлена ​​форма стопи забезпечує її максимальну ефективність при опорі та рухах. Кістки передплюсни, плюсни і пальців утримуються міцними зв’язками, а вся «конструкція» в цілому є рухомим, стійким до навантажень освітою, що забезпечує амортизацію при ходьбі та бігу. Амортизація стає можливою, завдяки опуклим склепінням стопи: поздовжньому та поперечному. Через наявність цих склепінь все основне навантаження при опорі в нормі розподіляється між трьома точками: п’ятою плюсневой кісткою, кісткою п’яти і головкою першої плюсневой кістки.

Вроджене чи набуте порушення форми, розміру чи функціональних здібностей окремих елементів (кісток, м’язів, зв’язок) впливає все інші відділи стопи. Співвідношення між анатомічними утвореннями порушується, відбувається перерозподіл навантаження. У ряді випадків склепіння стопи сплощується, що веде до подальшого посилення патологічних змін. У міру прогресування плоскостопості кістки плюсни, передплюсни та гомілки все більше зміщуються один до одного, формується вальгусна деформація стопи.

Залежно від причини розвитку фахівці у галузі ортопедії та травматології виділяють такі види вальгусних стоп:

• Статична. Є одним із проявів порушень постави.
• Структурна. Виникає при вродженій патології – вертикальному розташуванні таранної кістки.
• Компенсаторна. Формується при укороченому ахілловому сухожиллі, «скручуванні» великогомілкової кістки досередини і косому розташуванні гомілковостопного суглоба.
• Паралітична. Є наслідком перенесеного енцефаліту чи поліомієліту.
• Спастична. Виникає при малогомілково-екстензорних м’язових спазмах.
• Гіперкорекційна. Формується при неправильному лікуванні клишоногості.
• Рахітична. Спостерігається при рахіті.
• Травматична. Розвивається після переломів кісток стопи, надривів та розривів зв’язок. При перерозподілі навантаження та порушенні осі кінцівки може компенсаторно виникати після тяжких травм вищих відділів (переломів гомілки, переломів стегна та пошкоджень колінного суглоба).

З урахуванням тяжкості виділяють три ступені вальгусних стоп:

• Легка. Висота поздовжнього склепіння – 15-20 мм, кут нахилу п’яти – до 15 градусів, кут висоти склепіння – до 140 градусів, передній відділ стопи відведений на 8-10 градусів, задній відділ знаходиться у вальгусному положенні з кутом до 10 градусів.
• Середня. Висота склепіння – до 10 мм, кут нахилу п’яти – до 10 градусів, кут висоти склепіння – 150-160 градусів, задній відділ стопи знаходиться у вальгусному положенні, передній відведений до 15 градусів.
• Важка. Висота склепіння – 0-5 мм, кут нахилу п’яти 0-5 градусів, кут висоти склепіння 160-180 градусів, відведення переднього та вальгусне положення заднього відділів стопи понад 20 градусів. Постійні болі в ділянці суглоба Шопара. Деформація не піддається консервативної корекції.

Пацієнта турбують болі після ходьби або статичного навантаження, особливо виражені під час використання неправильного взуття. Можливі також напруга, біль у м’язах гомілки та порушення ходи. У важких випадках больовий синдром стає практично незмінним. При зовнішньому огляді виявляється ряд типових змін: хворий спирається на підлогу не зовнішнім краєм стопи, а всією поверхнею виявляється тильне згинання переднього відділу по відношенню до заднього.

Нижче внутрішньої кісточки визначається випинання, що утворилося внаслідок усунення головки таранної кістки. В окремих випадках під цим випинанням з’являється ще одне – роги човноподібної кістки. Передній відділ відведений по відношенню до заднього. Поздовжня вісь стопи викривлена. П’ята відхилена назовні і спирається на підлогу не серединною частиною, а внутрішнім краєм. Зовнішня кісточка згладжена, внутрішня виступає.

У положенні пацієнта стоячи зі зведеними ногами п’яти розташовані на відстані один від одного. Виска, опущена від середньої частини литкового м’яза, розташовується всередині від п’яти. При пальпації виявляються болючі точки по внутрішньому краю підошовного апоневрозу, під човноподібною кісткою і трохи вище верхівки зовнішньої кісточки. Нерідко також відзначається дифузна болючість м’язів гомілки, особливо виражена по задній поверхні гомілки над п’ятою (у нижній частині литкового м’яза), по внутрішній поверхні гомілки і в області переднього гребеня великогомілкової кістки. Болі в м’язах обумовлені підвищеним навантаженням та постійною напругою через порушення нормальної функції стопи.

Зазвичай патологія виникає у дитячому віці. За відсутності лікування або недостатнього лікування деформація зберігається протягом усього життя, проте до виникнення функціональних порушень хворі не звертаються до лікарів. Рецидив може розвинутись у будь-якому віці. У підлітків і молодих людей поряд з появою болю можливе посилення вальгусної деформації.

У пацієнтів зрілого та літнього віку морфологічні зміни, як правило, не посилюються, відзначається переважання функціональних розладів. Больовий синдром при вальгусній деформації стопи у дорослому віці частіше з’являється на тлі підвищених навантажень і зміни загального стану організму: на останніх місяцях вагітності, при швидкому наборі ваги, у клімактеричному періоді, а також після тривалої гіподинамії, обумовленої змінами умов життя або важкими, що приковують до ліжка. захворюваннями.

Діагноз вальгусна деформація стопи виставляється на підставі зовнішніх ознак та даних інструментальних досліджень. При зовнішньому огляді лікар звертає увагу на сплощення склепінь стопи, випинання внутрішньої та згладжування зовнішньої кісточки, а також відхилення п’яти назовні. Для підтвердження діагнозу та визначення ступеня деформації виконується плантографія, рентгенографія стоп та подометрія.

На рентгенограмах виявляється зменшення висоти склепіння стопи, порушення взаєморозташування переднього, середнього та заднього відділів стопи, а також окремих кісток у суглобах передплюсни. Подометрія використовується з метою оцінки розподілу навантаження на стопу. Комп’ютерна плантографія застосовується для розрахунку кутів, параметрів та індексів, що дозволяють визначити наявність та тип плоскостопості.

Хворих зі спастичною та паралітичною деформацією направляють на консультацію до невролога або нейрохірурга. При підозрі на захворювання ендокринної системи призначають консультацію ендокринолога. При підозрі на остеопороз потрібна денситометрія, подвійна рентгенографічна абсорбціометрія або фотонна абсорбціометрія. Якщо причиною остеопорозу є клімактеричний синдром, пацієнтці показано консультацію гінеколога.

Лікування здійснюється травматологами-ортопедами. При вальгусної деформації стопи у дітей ефективна консервативна терапія, що включає носіння ортопедичного взуття, масаж, озокерит, парафін, лікувальні грязі, магнітотерапію, діадинамотерапію, електрофорез і ЛФК. Хірургічні втручання потрібні рідко і, як правило, проводяться при вродженому вертикальному розташуванні таранної кістки або укороченні ахілового сухожилля.

Крім того, при вертикальному тарані застосовується комбінована методика Доббса: спочатку стопу виводять у правильне положення, використовуючи етапні гіпсові пов’язки, а потім фіксують таранно-човноподібний суглоб за допомогою спиці Кіршнера і виконують повну черезшкірну ахіллотомію. Потім накладають гіпс на 8 тижнів, потім призначають носіння брейсів, а потім – ортопедичного взуття.

Можливості консервативного лікування дорослих пацієнтів обмежені, при вираженій вальгусній стопі потрібне оперативне втручання. Залежно від типу та ступеня плоскостопості можуть бути проведені резекція таранно-п’яткового суглоба, артродез таранно-п’яткового суглоба, пересадка сухожилля довгого малогомілкового м’яза та інші артропластичні операції.