Вазомоторний риніт

Вазомоторний риніт – хронічне захворювання слизової оболонки порожнини носа, що виникає при порушенні нейровегетативної та ендокринної регуляції судинного тонусу. Різні неспецифічні подразники, гормональний дисбаланс в організмі змінюють реактивність слизової оболонки та призводять до появи пароксизмального чхання, ринореї та утрудненого носового дихання. Діагностика здійснюється лікарем-оториноларингологом на підставі клінічного огляду, передньої риноскопії, лабораторних та інструментальних досліджень. Лікування полягає у призначенні антигістамінних засобів, препаратів, що впливають на судинний тонус, хірургічного втручання.

Вазомоторний риніт – гіперреактивність слизової оболонки порожнини носа при порушенні загального та місцевого судинного тонусу. Захворювання швидко переходить у хронічну форму і виявляється нападами чхання, нежить і утрудненням дихання через ніс у відповідь на вступ у верхні дихальні шляхи неспецифічних фізичних і хімічних подразників.

Зустрічається захворювання частіше в осіб віком 20-40 років, становлячи до 25% всіх випадків хронічного нежитю (всього у світі на риніти різної етіології хворіє близько 600 мільйонів чоловік). За даними статистики, у Сполучених Штатах Америки близько 20 мільйонів жителів, а у країнах Західної Європи – близько 50 мільйонів людей, страждають від неалергічних ринітів. Своєчасне звернення до ЛОР-лікаря та правильне лікування вазомоторного риніту дозволяє запобігти наступу ускладнень (гіпертрофічний риніт, поліпи носа, хронічні синусити) та відновити порушену соціальну адаптацію.

В основі розвитку вазомоторного риніту лежить порушення регуляції тонусу кровоносних судин, які розташовані в порожнині носа (нижні носові раковини) у підслизовому шарі. У здорової людини судини адекватно реагують на повітря, що надходить у дихальні шляхи, змінюючи кровонаповнення слизової оболонки при зміні температури і вологості повітря. Різні нейровегетативні порушення, зміна гормонального балансу призводять до порушення судинного тонусу, розширення кровоносних судин, набухання слизової оболонки порожнини носа та утруднення носового дихання.

Основними факторами, що сприяють розвитку захворювання, є зміна фізико-хімічних властивостей навколишнього середовища: зниження температури повітря, зниження вологості, поява шкідливих викидів в атмосферу, використання засобів побутової хімії з запахом, що подразнює, вдихання тютюнового диму та інших фізичних і хімічних подразників.

Вазомоторний риніт нерідко розвивається за наявності гормонального дисбалансу в організмі (період статевого дозрівання, вагітність, менопауза, ендокринні захворювання), а також при порушеннях загального судинного тонусу (артеріальна гіпертензія, вегето-судинна дистонія), гострих та хронічних стресових станах, нев.

Провокуючим фактором може стати вірусна та бактеріальна інфекція верхніх дихальних шляхів, аденоїди у дітей, викривлення носової перегородки та інші дефекти, що ускладнюють нормальне проходження повітря через порожнину носа або здавлюють кровоносні судини, розташовані в підслизовому шарі нижніх носових раковин.

Тривале та безсистемне використання судинозвужувальних крапель у ніс часто призводить до порушення судинного тонусу та виникнення риніту. Те ж саме можна сказати і про деякі лікарські засоби системної дії – антигіпертензивні препарати (бета-блокатори, резерпін, інгібітори АПФ), нейролептиках (хлорпромазин), пероральні протизаплідні засоби.

У чоловіків віком 50-55 років і старше зустрічається рефлекторна форма вазомоторного риніту у відповідь на вживання деяких харчових продуктів і особливо алкоголю (пиво, вино, віскі), що викликають розширення кровоносних судин у порожнині носа та набряк слизової оболонки з порушенням носового дихання. Нерідко виявити конкретний фактор, що провокує виникнення хвороби, не вдається. У цьому випадку говорять про ідіопатичний риніт.

Основні симптоми, характерні для вазомоторного риніту: утруднення дихання через ніс, пароксизмально з’являються напади чхання, рясна слизова оболонка, що відокремлюється з порожнини носа і носоглотки. Захворювання має нападоподібну течію, загострюючись вранці після сну, після стресових ситуацій, при контакті з холодним або гарячим сухим повітрям, хімічними подразниками, під час вживання їжі і т. д. Після закінчення нападу симптоматика практично зникає, залишаються лише ознаки утруднення носового дихання. Закладеність носа нерідко буває мігруючою, з’являючись то в одній, то в другій половині носа, особливо при відпочинку в горизонтальному положенні тіла та при перевертанні на правий або лівий бік.

Вазомоторний риніт при тривалому хронічному перебігу порушує і загальне самопочуття, викликаючи появу дратівливості, підвищеної стомлюваності, безсоння, головного болю та інших симптомів неблагополуччя з боку нервової системи.

Залежно від частоти загострень розрізняють інтермітуючий (приступи зустрічаються не більше 3-4 днів на тиждень) та персистуючий (загострення спостерігаються практично щодня) риніт. Перебіг захворювання вважається легким, якщо місцеві симптоми виражені помірно, відсутні зміни загального самопочуття та середньотяжким чи тяжким – за наявності порушень сну, зниження працездатності та активності у денний час, а також при частих тривалих пароксизмах вазомоторного риніту.

Діагноз встановлюється на підставі ретельного збору анамнестичних відомостей про розвиток захворювання, огляду пацієнта отоларингологом, проведення лабораторних та інструментальних обстежень, що дозволяють виключити інші захворювання слизової оболонки носа зі подібними симптомами.

Вже при зборі анамнезу можна виявити ознаки, що відрізняють вазомоторний риніт від алергічного (розвиток у дорослих, нехарактерна сезонність захворювання, відсутність спадкової схильності та алергічних проявів на шкірі, а також у бронхолегеневій системі). Нерідко хворі на вазомоторний риніт відзначають, що тривалий час використовують судинозвужувальні краплі в ніс.

При проведенні передньої риноскопії у хворих на вазомоторний риніт виявляється вираженість набряклість слизової оболонки порожнини носа в період загострення, наявність на слизовій оболонці білих або синюшних плям, які можуть виявлятися і в інших місцях – на задніх кінцях носових раковин, у горлянці та гортані (при проведенні та ларингоскопії).

Рентгенографія придаткових пазух носа не виявляє жодних змін, за винятком пристінкового набряку слизової оболонки гайморових пазух у період загострення та поліпів, які можуть з’явитися в синусах при гіпертрофічному процесі. Лабораторні аналізи крові та алергологічні проби, як правило, у межах норми (при алергічних ринітах виявляється еозинофілія, підвищений вміст Ig E, позитивні шкірні проби). За показаннями при вазомоторному риніті можуть виконуватися ендоскопія порожнини носа, ринопневмометрія та інші дослідження.

Під час обстеження вагітних із вазомоторним ринітом вивчається гормональний статус (зміст у сироватці крові естріолу, естрадіолу, прогестерону), а також визначається вихідний вегетативний тонус жінок (як правило, превалює парасимпатичний відділ вегетативної нервової системи). Диференціальна діагностика вазомоторного риніту проводиться з алергічними та неалергічними ринітами, синуситами, туберкульозом, сифілісом, склеромою, гранулематозом Вегенера.

Необхідно усунути можливі провокуючі екзогенні та ендогенні фактори, що сприяють розвитку вазомоторного риніту, провести лікування наявних захворювань носоглотки (гайморити, тонзиліти, поліпи), нормалізувати функцію вегетативної нервової системи, відкоригувати прийом медикаментозних засобів, відмовитися від препарату. хвороби.

З консервативних методів лікування практикується призначення системних антигістамінних препаратів (лоратадину, фексофенадину, дезлоратадину, ебастину, цетиризину), антиалергічних засобів для місцевого застосування у вигляді крапель, спреїв (мометазону, диметиндену). Застосовується фізіотерапевтичне лікування (внутрішньоносовий електрофорез з кальцієм, димедролом, тіаміном, інгаляції з використанням небулайзера), голкорефлексотерапія.

Використовується проведення ендовазальних блокад з новокаїном в ділянку нижніх носових раковин, введення препаратів, що склерозують, і локальне припікання слизової оболонки порожнини носа різними хімічними засобами. Якщо при вазомоторному риніті відзначається виражений набряк нижніх носових раковин та постійна закладеність носа, використовуються інтраназальні глюкокортикостероїди (беклометазон та будесонід).

За відсутності ефекту від консервативних заходів при вазомоторному риніті успішно застосовується хірургічне лікування. Залежно від конкретної клінічної картини захворювання, загального стану пацієнта може використовуватися підслизова вазотомія нижніх носових раковин, ультразвукова або мікрохвильова дезінтеграція нижніх носових раковин, а також лазерна або радіохвильова деструкція. Нерідко оперативні втручання доводиться виконувати повторно. Неефективність перерахованих вище методик оперативного втручання є показанням для проведення щадної нижньої конхотомії. Нерідко хірургічні операції на носових раковинах поєднуються із проведенням септопластики, аденотомії, ендоскопічної корекції внутрішньоносових структур.

При своєчасному зверненні до лікаря-оториноларингологу та призначення індивідуально підібраного та найбільш ефективного в даному конкретному випадку способу лікування прогноз при вазомоторному риніті є сприятливим.