На думку американських дослідників, довготривала пам’ять у літніх людей погіршується через зміну роботи мозку під час сну, передає sutura.org.ua

Рендольф Хельфріх (Randolph Helfrich), нейробіолог з Каліфорнійського університету в Берклі, і його коллеги з’ясували, що якість сну впливає на довготривалу пам’ять у літніх людей. Для цього вчені залучили добровольців: здорових людей 20 та 70 років; всім їм запропонували тест на пам’ять, у якому прості слова, наприклад, «птах», потрібно було забути в парі з нерозумними наборами літер, наприклад «жубу». Згадати парі до слів потрібно було двічі: перший раз – за 10 хвилин після отримання інструкцій, у другий – на наступний день, за кілька годин після пробудження. Поки випробувані спали, вчені вимірювали електричну активність їхнього мозку.

Як і очікували вчені, довготривала пам’ять у літніх учасників експерименту виявилася гіршою, ніж у молодих, і в результатах ЄЄГ знайшлося пояснення: у літніх людей спостерігалася розсинхронізація двох типів тета-хвиль, характерних для сплячого мозку. Хвилі цих двох типів виникають у мозку людини, погруженого у глибокий сон.

Асинхронність тета-хвиль говорити про те, що частини кору головного мозку, активність нейронів яких породжує ці хвилі, не обробляють інформацію так, як слід, і спогади не зберігаються у довготривалій пам’яті.

В результаті, пояснює Хельфріх, нейрони префронтальної кору (відділу мозку, де зберігаються спогади) не можуть відправити у гіпокамп (відділ, де відбувається обробка спогадів перед записом у довготривалу пам’ять) сигнал про готовність до прийому інформації; сигнал втрачається, а разом з ним і мемуар.

Проведень після експерименту сканування мозку показало, що у старших учасників експерименту ділянки мозку, що беруть участь у формуванні тета-хвиль, були меншими, ніж у молодих. Можливо, вікове погіршення пам’яті пов’язане із втратою клітин цих структур, пояснює Хельфріх.

Слід зазначити, що коллеги Хельфріха вказують на такі недоліки дослідження, як мале число учасників експерименту та доказів зв’язку між результатами тестів та динамікою розмірів відділів мозку, на яку вказує Хельфріх.