Вейпінг

Вейпінг – це форма хімічної залежності, за якої використовуються електронні системи доставки нікотину та інших сполук у легені шляхом вдихання парів. Поведінка вейперів має характерні риси адиктивного розладу: прагнення до періодичного ширяння, наростання дратівливості при тривалій перерві, розслаблення від вдихання пари. Тривале використання електронних пристроїв формує фізичну нікотинову залежність. Виявлення випадків вейпінгу провадиться клінічним методом. Лікування включає гіпносуггестивну та когнітивно-поведінкову терапію, фармакотерапію.

Поняття «вейпінг» походить з англійської мови та перекладається як «ширяння». Найчастіше воно використовується для позначення процесу куріння електронних сигарет та випарників. Вейпінг став широко поширеним в останнє десятиліття. Спочатку він розглядався як варіант заміни куріння традиційних цигарок з метою поступової відмови від звички. До теперішнього часу виявлено шкоду від застосування вейпів, порівнянну зі шкодою традиційного тютюнопаління. Електронні сигарети заборонені у низці країн: у США, Бразилії, Австралії, Туреччині, Канаді, Таїланді та деяких інших. У Росії вейпінг стає все більш поширеним, за останні два роки продаж електронних випарників і сигарет зріс у 4 рази.

Серед вейперів виділяють дві групи. Першу складають колишні курці звичайних сигарет, які прагнуть припинити куріння. Друга група представлена ​​людьми, які не мали тютюнової залежності, але з’явився інтерес до вейпів у зв’язку з їхньою популярністю. Таким чином, причин вейпінгу безліч, найбільш поширеними є:

• Бажання кинути палити. Заміна сигарет на електронні пристрої подачі нікотину може бути перехідним етапом при повній відмові куріння. При поступовій відміні нікотинвмісних сумішей можливий позитивний результат.
• Естетичні, гігієнічні фактори. Курці тютюну починають використовувати вейпи замість цигарок через цікавий дизайн випарників, цигарок, кальянів, відсутність запаху диму. Ця причина поширена серед дівчат.
• Потреба у розслабленні. Багато людей, які вперше починають ширяння, розглядають його як метод зняття напруги, позбавлення стресових переживань. Наявність вейпінг-залежності у разі часто заперечується.
• Прагнення долучитися до групи. Реклама виробників робить вейпінг найпопулярнішим у молоді. Електронні випарники та сигарети позиціонуються як частина іміджу, стилю життя молодих людей. Тому причиною ширяння може стати бажання відповідати нав’язаному образу.
• Привернення уваги. Вейпери влаштовують шоу за допомогою пари, що видихається: випускають з рота кільця, доріжки, фігури. Такий спосіб розваги додає популярності, формує підвищений інтерес оточуючих.

Дослідники визначили, що в парах вейпу міститься 31 хімічна сполука, яка завдає шкоди організму. Найбільш канцерогенними є пропіленгліколь і гліцерин. При їх нагріванні вивільняються акролеїн та формальдегід – токсини. Акролеїн дратівливо впливає на слизові оболонки дихальних шляхів та очей, провокує розвиток функціональних порушень, таких як сльозотеча, скупчення слизу в гортані, трахеї та носових ходах. При періодичному ширянні розвивається запалення та набряк слизових оболонок, підвищується ризик мутації клітин та утворення пухлин.

Формальдегід, крім перерахованих вище ефектів, негативно впливає на роботу центральної нервової системи: надає збуджуючий вплив, у великих обсягах стає причиною спазмів м’язів, судом, коми. При вдиханні парів з формальдегідом виникають опіки травного та дихального трактів. Нікотин, що міститься у багатьох сумішах, формує чи підтримує хімічну залежність.

Концентрації шкідливих речовин у парі, що вдихається, змінюються в процесі використання вейпу: їх кількість зростає в кілька разів за 5-10 хвилин. Швидкість збільшення обсягу канцерогенів залежить від напруги батареї пристрою, наприклад, у перших затяжках міститься 0,46 мкг акролеїну, через 5 хвилин – 8,7 мкг.

Основним проявом вейпінгу є періодичне ширяння (наголос на перший склад). Залежні люди відчувають потяг до нікотинсодержащих сумішей і процесу вдихання пари. Спроби скоротити чи контролювати тривалість процесу найчастіше виявляються безуспішними. При збільшенні періоду без ширяння, зниженні дозування суміші виникають типові ознаки синдрому відміни: дратівливість, емоційна напруга, дисфорія, головний біль, запаморочення, нудота, слабкість, загальне нездужання. Виразність цих ознак багато чому визначається тривалістю вейпінгу, складом використовуваних сумішей.

Поступово підвищується толерантність до хімічних речовин, що містяться у сумішах, і для досягнення почуття розслаблення необхідно збільшувати час та частоту ширяння. Це знижує активність вейперів в інших сферах життя, формує певне коло спілкування та інтересів. Ті, хто прагнув відмовитися від цигарок за допомогою вейпів, лише замінюють одну залежність на іншу. Найчастіше років стає більш стійкою звичкою, оскільки поширена думка про безпеку вейпінгу. Однак електронні сигарети та суміші не сертифіковані ВООЗ, тому у продажу є неякісна продукція, яка становить серйозну загрозу здоров’ю.

Через брак медичних досліджень та слабкої правової бази застосування вейпів має менше обмежень, ніж тютюнопаління. Вейперів можна зустріти у будь-яких громадських місцях, проте вміст нікотину в парі часто перевищує його концентрацію у тютюновому димі. Активний маркетинг електронних кальянів, цигарок, випарників робить їх популярними серед молоді. Хибні заяви про нешкідливість та наявність різноманітних ароматизаторів сприяють поширенню вейпінгу у підлітків. Нікотинова хімічна залежність формується у більш ранньому віці.

Тривалий вейпінг призводить до розвитку різноманітних соматичних захворювань. Канцерогени, накопичуючись в організмі, викликають алергічні реакції, порушення функцій печінки та нирок, підвищують ймовірність онкологічних захворювань, особливо раку гортані. У вейперів часто діагностується бронхіальна астма, емфізема легень, розлади травлення, серцево-судинні патології. Відсутня контроль технічної безпеки вейпів, тому існує ризик вибуху пристрою під час ширяння (відомо кілька випадків отримання ран лицьової частини черепа). При використанні одного вейпу групою людей можлива передача інфекційних захворювань, наприклад гепатиту, туберкульозу. Специфічним ускладненням є хвороба вейперів.

Спеціальних методів виявлення пристрасті не розроблено. Зазвичай обстеження проводиться лікарем-наркологом, психотерапевтом. Використовується метод клінічного опитування, під час якого лікар збирає анамнез, уточнює тривалість використання електронних парових пристроїв, виявляє наявність ознак психологічної та фізичної залежності. Можуть бути застосовані загальноприйняті критерії нікотинової залежності, що включають 3 і більше симптомів протягом 12 місяців:

1. Постійність. Бажання приймати нікотиновмісні продукти стійке, є завжди. Залежність не зникає при зайнятості, соматичних захворюваннях, відсутність можливості курити/парити.
2. Безконтрольність. Спроби припинення шкідливої ​​звички є безуспішними. Вейпи використовуються довше та частіше, ніж планувалося.
3. Синдром відміни. Тривалі перерви супроводжуються погіршенням загального самопочуття, наростанням дратівливості. Надходження пари зі звичними хімічними речовинами усуває негативні симптоми.
4. Зміна соціальної активності. Щодня частина часу витрачається на вейпінг, придбання сумішей, пошук умов процесу ширяння. Знижується мотивація до інших захоплень, професійної діяльності.
5. Шкідливі наслідки. Вейпи продовжують використовуватися незважаючи на розвиток ускладнень – кашлю, запалення слизових, захворювань органів дихання та травлення. Існуючі проблеми зі здоров’ям знецінюються або розглядаються як результат впливу інших факторів (холодної погоди, сухого повітря).

Терапія не розроблена. На практиці лікарі використовують підхід, що традиційно застосовується при тютюнокурінні та інших видах залежності від нікотину. Програма лікування підбирається індивідуально, найбільш ефективним визнано поєднання консультаційної допомоги, сеансів психотерапії та медикаментозної корекції. Поширені такі методи:

• Психотерапія. Когнітивно-біхевіоральна терапія підвищує мотивацію пацієнта до відмови вейпінгу, формує механізми подолання, що підтримують довгострокове утримання. Для підтримки, посилення віри в успіх проводяться групові заняття, на яких виконується аналіз досягнень та помилок, оцінюються результати зусиль.
• Гіпнотерапія. Гіпноз може використовуватися як спосіб усунення небажаної поведінки. У стані гіпнотичного сну пацієнту задається програма, в якій закладено відмову від ширяння, сформовано негативне ставлення до вейпінгу.
• Лікарська терапія. Прийом медикаментів допомагає пацієнтам подолати гостру фазу відмови, коли розвиваються виражені симптоми відміни. Призначаються антагоністи нікотинових рецепторів, препарати з мінімальним вмістом нікотину. Додатково показані симптоматичні ліки, наприклад, знеболювальні та гіпотензивні засоби.

Комплексний підхід при наданні допомоги людям із залежністю від вейпів виявляється досить ефективним. Прогноз позитивний при інтенсивній програмі зі щотижневим відвідуванням лікаря та суворим дотриманням рекомендацій щодо прийому ліків. Профілактика поширення вейпінгу має бути заснована на наданні достовірної інформації про шкоду використання хімічних сумішей для ширяння. Необхідна заборона реклами та залучення осіб молодше 18 років, запровадження обмежень за віком та місцями використання вейпів. Виробникам варто повідомляти про введення нікотину, формальдегідів в організм при ширянні, про адиктивний характер вейпінгу та можливі наслідки для організму.