Весняний кон’юнктивіт (Весняний катар, Весняний кератокон’юнктивіт)

Весняний кон’юнктивіт – це сезонне алергічне захворювання очей, що виникає у весняно-літній час, що характеризується поразкою кон’юнктиви та часто – рогівки. Зустрічається в основному у дітей 4-10 років (як правило, це хлопчики), які проживають у країнах із теплим кліматом. Клінічні ознаки – наростаючий свербіж повік, поява світлобоязні, сльозотечі, розвиток блефароспазму. Діагностика заснована на збиранні анамнезу, даних огляду (гіпертрофія сосочків, деформація кон’юнктиви, можуть бути ознаки кератиту), характерна еозинофілія та підвищення рівня IgE у крові. Лікування включає захист очей від сонячного випромінювання, прийом антигістамінних засобів, стабілізаторів опасистих клітин, глюкокортикоїдів.

Весняний кон’юнктивіт (весняний кератокон’юнктивіт, весняний катар) – одна з форм алергічного кон’юнктивіту, що виникає в теплу пору року (переважно в березні-липні) і проявляється ураженням кон’юнктиви та рогової оболонки ока. Основні причинні фактори – підвищена сонячна інсоляція, спадкова схильність та зміни гормонального статусу. Весняний кон’юнктивіт зустрічається, як правило, у дітей віком від 4 до 10 років, рідше 15-20 років. Переважна більшість хворих на весняний катар – хлопчики, які проживають у країнах із спекотним кліматом (від 1 до 7% населення). У регіонах з холодним та помірним кліматом захворювання зустрічається значно рідше – у 0,01-0,2% дітей та підлітків. Найчастіше хвороба поступово проходить у період статевого дозрівання.

До цього часу етіологія захворювання не з’ясована. Передбачається роль спадкової схильності (алергічні реакції у батьків та членів сім’ї хворого на весняний кон’юнктивіт зустрічаються значно частіше, ніж у родичів здорових осіб). Безперечно, несприятливий вплив на кон’юнктиву підвищеної сонячної інсоляції, що підтверджується підвищеною захворюваністю на весняний катар у країнах із спекотним кліматом. Відіграють роль та ендокринні фактори, гормональна перебудова організму (початок хвороби у дитячому віці та її регресія в період статевого дозрівання).

У механізмі розвитку весняного кон’юнктивіту провідну роль грають алергічні реакції уповільненого типу, що розвиваються у відповідь надмірну інсоляцію. Хронічний запальний процес захоплює кон’юнктиву та рогову оболонку ока, викликаючи з часом часткове заміщення слизової оболонки сполучною тканиною, гіпертрофію сосочків, деформацію кон’юнктиви, а при розвитку ускладнень – поява виразок на рогівці.

Весняний катар починається у дітей віком 3-4 років і швидко переходить у хронічну форму із загостреннями у весняно-літній період. Основні симптоми – свербіж в області очей, що наростає, що посилюється у вечірній час, поява відчуття печіння, наявності стороннього тіла, сльозотечі при виході на вулицю в сонячну погоду. Швидко розвивається світлобоязнь, може спостерігатися блефароспазм та птоз верхніх повік. У клінічній офтальмології виділяють кон’юнктивальну (тарзальну), лімбальну та змішану форми весняного кон’юнктивіту.

• При тарзальній (пальпебральній) формі весняного катару переважає гіпертрофія сосочків («бруківка»), утворюються потовщені желеподібні розростання, найбільш виражені на верхньому столітті і що призводять до деформації кон’юнктиви. На поверхні слизової оболонки століття видно слизову оболонку, що відокремлюється у вигляді окремих ниток або спіралеподібних скупчень. Ці в’язкі клейкі нитки дратують кон’юнктиву і посилюють свербіж.
• Лімбальна форма весняного кон’юнктивіту проявляється розвитком алергічного запального процесу в прелімбальній ділянці (рогівково-склеральне з’єднання) і самого лімбу з подальшим розростанням сосочків та деформацією слизової оболонки. Гіпертрофована тканина має жовто-сірий або рожево-сірий колір, виступає у вигляді щільного валика, височіючи над лімбом. На поверхні кон’юнктиви можна виявити білі крапки та плями Трантаса, а при покращенні стану – поглиблення у лімбі.
• При змішаній формі весняного кон’юнктивіту клінічні ознаки тарзальної та лімбальної форми весняного катару поєднуються. Для всіх форм захворювання характерне ураження рогівки, яке при тяжкому перебігу проявляється розвитком точкового кератиту, помутніння та виразки рогової оболонки.

У процесі діагностики весняного кон’юнктивіту потрібні огляди пацієнта лікарем-офтальмологом, також алергологом-імунологом. Враховуються дані анамнезу (виявлення випадків атопії у родичів, сезонність та зв’язок із ультрафіолетовим сонячним випромінюванням, розвиток захворювання переважно у хлопчиків до періоду статевого дозрівання), характерна клінічна картина весняного катару. При офтальмологічному огляді хворих на весняний кон’юнктивіт виявляються типові гіпертрофовані папілярні утворення на слизовій оболонці верхніх повік і очей, а також ознаки ураження рогової оболонки – точкові ерозії та виразки рогівки.

Для уточнення діагнозу весняного кон’юнктивіту проводиться біомікроскопія ока, досліджується слізна рідина та зіскрібки кон’юнктиви (як правило, виявляється еозинофілія). Нерідко відзначається підвищення вмісту еозинофілів у периферичній крові та рівня імуноглобуліну E у сироватці крові.

Диференціальна діагностика весняного кон’юнктивіту проводиться з іншими захворюваннями очей – інфекційними, алергічними, медикаментозними кон’юнктивітами, кератитом, трахомою, іншими алергічними захворюваннями, в клінічній картині яких можуть бути ознаки ураження кон’юнктиви (риносинусопатії, бронхіальна).

Для мінімізації негативної дії ультрафіолетового випромінювання на очі хворим на весняний кон’юнктивіт рекомендується носіння сонцезахисних окулярів та обмеження часу перебування на вулиці в денний час доби. У важких випадках під час перебування у місцевостях із спекотним кліматом іноді доводиться змінювати країну проживання.

З медикаментозних засобів в алергології при весняному катарі практикується тривале застосування антигістамінних препаратів та стабілізаторів опасистих клітин у вигляді крапель (кромоглікат натрію, олопатадин та ін), хоча ефективність їх не така висока, як при типовому алергічному кон’юнктивіті. Для зниження сверблячки використовується 3% розчин бікарбонату натрію в краплях або примочки зі слабкого розчину борної кислоти.

Основа лікування весняного кон’юнктивіту – тривале використання глюкокортикоїдних гормонів у вигляді розчинів та мазей для місцевого застосування (дексаметазон, гідрокортизон та ін.). При розвитку побічних реакцій та наявності протипоказань можлива заміна глюкокортикоїдів на топічні нестероїдні протизапальні засоби – очні краплі на основі диклофенаку, кеторолаку.

При супутньому кератокон’юнктивіті використовуються метаболічні засоби (вітаміни та декспантенол у вигляді крапель очей). При тривало незагойних виразках рогівки можливе хірургічне втручання – проведення ексимерлазерної фототерапевтичної кератектомії.

Прогноз при весняному кон’юнктивіті загалом сприятливий. Найчастіше у підлітковому періоді хвороба проходить без наслідків. Для профілактики рекомендується обмежити час перебування дітей під прямим сонячним промінням у весняно-літній період у місцевостях із підвищеною сонячною інсоляцією, носити сонцезахисні окуляри.