Вестибулярна атаксія

Вестибулярна атаксія – Порушення координації рухів і здатності підтримувати позу, пов’язані з ураженням вестибулярного апарату на будь-якому його рівні. Вестибулярна атаксія проявляється хиткістю в положенні стоячи та сидячи, а також при ходьбі. Вона супроводжується системним запамороченням та ністагмом; можуть спостерігатися нудота і блювання, вегетативні порушення та симптоми, характерні для того патологічного процесу, що спричинив розвиток вестибулярної атаксії. Діагностика останнього є головною метою обстеження пацієнтів із вестибулярною атаксією. Лікування вестибулярної атаксії є симптоматичним. Основна терапія має бути спрямована на причинне захворювання.

Орієнтацію тіла у просторі в організмі людини забезпечує вестибулярний аналізатор. Він відповідає за визначення положення та характеру руху тіла та окремих його частин, забезпечує сприйняття сили тяжіння. Будь-яка зміна положення тіла у просторі сприймається вестибулярними рецепторами — так званими волосковими клітинами, розташованими в лабіринті внутрішнього вуха. Від рецепторів нервові імпульси йдуть вестибулярним нервом, який разом зі слуховим нервом входить у VIII пару черепно-мозкових нервів. Далі імпульси надходять у вестибулярні ядра довгастого мозку, де відбувається синтез інформації та здійснюється управління руховими реакціями. З вестибулярних ядер регулюючі нервові імпульси розходяться у різні відділи ЦНС: мозок, спинний мозок, ретикулярну формацію, вегетативні нервові вузли, окорухові ядра і кору головного мозку. Вони забезпечують перерозподіл м’язового тонусу та рефлекторні реакції щодо збереження рівноваги.

Вестибулярна атаксія пов’язана з ураженням будь-якої структури аналізатора вестибулярного. Найчастіше вона викликана ушкодженням волоскових клітин у результаті запального процесу у внутрішньому вусі – лабіринтиту. У свою чергу, лабіринтит може виникати в результаті травми вуха або при переході інфекції з порожнини середнього вуха при гострому середньому отиті, хронічному середньому гнійному отиті, ускладненому аероотиті. Загибель волоскових клітин, що веде до розвитку вестибулярної атаксії, може статися внаслідок інвазивного зростання пухлини вуха або токсичного впливу виділень холестеатоми вуха. Приступоподібна вестибулярна атаксія супроводжує хворобу Меньєра.

Рідше вестибулярна атаксія буває спричинена ураженням вестибулярного нерва, що може мати інфекційний, пухлинний (при невриномі слухового нерва) або токсичний (при прийомі ототоксичних лікарських засобів) характер. Найчастіше вестибулярний нейроніт пов’язаний з вірусною інфекцією: ГРВІ, вірусом герпесу, грипом та ін.

Вестибулярна атаксія може виникнути при ураженні розташованих у довгастому мозку вестибулярних ядер. Так, вестибулярная атаксия возникает в результате сдавления продолговатого мозга у лиц с краниовертебральными аномалиями (аномалией Киари, ассимиляцией атланта, платибазией), при опухолях ствола мозга, энцефалите и арахноидите задней черепной ямки, демиелинизирующих заболеваниях (рассеянном склерозе, остром энцефаломиелите). Вестибулярна атаксія є клінічним проявом хронічної ішемії стовбура мозку, обумовленої порушенням вертебро-базилярного кровообігу у зв’язку із синдромом хребетної артерії, атеросклерозом, гіпертонічною хворобою, аневризмою судин головного мозку. При гострих порушеннях кровообігу цієї області (ТІА, ішемічному чи геморагічному інсульті) також спостерігається вестибулярна атаксія.

Вестибулярна атаксія найчастіше спостерігається після перенесеної черепно-мозкової травми. При цьому вона може бути викликана як безпосереднім впливом фактора, що травмує, на ядра і коріння вестибулярного нерва, так і з супутніми травмами порушеннями кровообігу (посттравматичний судинний спазм).

Вестибулярна атаксія проявляється як у русі (динамічна атаксія), і у становищі стоячи (статична атаксія). Від інших видів атаксії вестибулярна атаксія відрізняється залежністю її виразності від поворотів голови та тулуба. Посилення атаксії при поворотах голови, очей та тулуба змушують пацієнтів уникати подібних рухів або виконувати їх плавно та повільно. Зоровий контроль рухів частково компенсує порушення функції вестибулярного аналізатора, тому із заплющеними очима пацієнт почувається невпевненіше і прояви вестибулярної атаксії наростають.

Поразки вестибулярного аналізатора найчастіше мають односторонній характер. У таких випадках вестибулярна атаксія проявляється хисткістю при ходьбі з відхиленням тіла постійно в ту саму сторону – у бік, де локалізується вогнище ураження. У позі стоячи або сидячи пацієнт також відхиляється у уражену сторону. Цей симптом легко виявляється у позі Ромберга і за спробі пацієнта пройти кілька кроків із закритими очима.

Характерною ознакою вестибулярної атаксії є наявність системного запаморочення, при якому пацієнт відчуває обертання власного тіла або руху навколо навколишніх предметів. Запаморочення може відзначатися навіть у положенні лежачи із заплющеними очима. У таких випадках воно зазвичай супроводжується порушенням сну із утрудненнями при засинанні. Спрацювання вестибуло-вісцеральних нервових зв’язків призводить до того, що запаморочення при вестибулярній атаксії часто супроводжується нудотою та блюванням. Вестибуло-вегетативні взаємодії зумовлюють появу вегетативних реакцій: блідості чи почервоніння обличчя, почуття страху, тахікардії, лабільності пульсу, гіпергідрозу.

Найчастіше вестибулярна атаксія супроводжується горизонтальним ністагмом, напрямок якого протилежно боці поразки. Можливий білатеральний ністагм. При ураженні вестибулярних ядер може відзначатися вертикальний ністагм із ротаторним компонентом. При порушенні лише на рівні периферичного відділу вестибулярного аналізатора ністагм посилюється при поворотах голови, проте за повторних поворотах ністагм може зменшуватися. За наявності краніовертебральної аномалії вестибулярна атаксія супроводжується ністагмом, що посилюється при нахилах голови.

Вестибулярна атаксія може бути виявлена ​​за характерними скаргами пацієнта та в ході його неврологічного огляду. Для диференціювання вестибулярної атаксії від атаксій інших видів (мозочкової, сенсетивної, коркової), а також для встановлення рівня та характеру ураження вестибулярного аналізатора, неврологу необхідні результати інструментальних методів обстеження: РЕГ, Ехо-ЕГ, ЕЕГ, КТ та МРТ головного мозку, рент . Оскільки вестибулярна атаксія як синдром зустрічається при багатьох захворюваннях ЦНС, найважливішим моментом клінічної неврології є виявлення причини її розвитку.

РЕГ дозволяє отримати непрямі дані про стан кровообігу головного мозку. При необхідності вона може бути доповнена ангіографією або МРТ-ангіографією судин головного мозку. За допомогою Ехо-ЕГ оцінюють стан лікворної системи головного мозку. Зсув Ехо свідчить про наявність об’ємного утворення (пухлини, гематоми або абсцесу головного мозку), з наявністю якого може бути пов’язана вестибулярна атаксія. ЕЕГ використовують для аналізу біоелектричної активності мозку. КТ та МРТ дозволяють діагностувати об’ємні утворення та демієлінізуючі процеси, які також можуть бути причиною вестибулярної атаксії. При підозрі на краніовертебральну аномалію проводять рентгенографію хребта в шийному відділі та рентгенографію черепа.

Дослідження вестибулярного аналізатора у пацієнтів з вестибулярною атаксією проводить вестибулолог, а за його відсутності невролог або отоларинголог. Обстеження включає проведення вестибулометрії, стабілізаторії, відеоокулографії або електроністагмографії, а також калорічної проби. Оскільки вестибулярна атаксія найчастіше поєднується з порушеннями слуху (глухістю), то проводиться дослідження слуху: порогова аудіометрія, дослідження камертоном, електрокохлеографія, промонторіальний тест та ін.

Терапія вестибулярної атаксії спрямована в першу чергу на лікування захворювання, що викликало її. За наявності інфекційного ураження вуха проводять антибіотикотерапію, промивання середнього вуха, операцію, що санує, лабіринтотомію та ін. заходи, спрямовані на ліквідацію гнійного вогнища. Якщо вестибулярна атаксія зумовлена ​​судинними порушеннями, то застосовують препарати, що покращують кровопостачання головного мозку. У важких випадках краніовертебральних аномалій проводиться їхня хірургічна корекція. Відповідна терапія необхідна за наявності об’ємних утворень, енцефаліту, арахноїдиту.

Сама вестибулярна атаксія підлягає симптоматичному лікуванню, що зазвичай полягає в прийомі препаратів, що покращують метаболізм і функціонування нервових клітин: пірацетаму, гамма-аміномасляної кислоти, гінкго білоба, вітамінів групи В. Крім того, пацієнтам рекомендований спеціальний комплекс тренувань і координований спеціальний комплекс ЛФК; зміцнення м’язів.