Вестибулярна мігрень

Вестибулярна мігрень – Це одна з форм мігрені, при якій на перший план виходять симптоми запаморочення, а не головний біль. Розвивається внаслідок складних нейрофізіологічних механізмів, які провокуються психологічними, фізіологічними або екзогенними тригерами. Хвороба протікає у вигляді нападів тривалістю до 72 годин, що включають продром, ауру з інтенсивними запамороченнями, сильний біль голови. Діагностика потребує клінічної оцінки симптомів, розширеної ЛОР-діагностики, МР-сканування головного мозку. Для лікування нападу застосовуються анальгетики, серотонінові засоби, препарати гістаміну.

Вестибулярна мігрень (ВМ) становить до 10% від усіх випадків мігрені, що може з’являтися у будь-якому віці. Жінки хворіють у 3 рази частіше, ніж чоловіки. ВМ займає до 11,5% серед інших форм запаморочення, знаходиться на 4 місці після ДППГ, фобічного постурального запаморочення, центральних вестибулярних синдромів. Передбачається, що захворювання має більшу питому вагу в структурі неврологічної патології, проте внаслідок недостатності об’єктивних критеріїв не завжди вдається правильно оцінити симптоми, поставити діагноз і підібрати лікування.

Етіологічна структура вестибулярної форми мігрені практично не відрізняється від причин класичного варіанта захворювання. Патологія має поліетиологічний характер, значне місце займає спадкова схильність, внаслідок чого жінки страждають на ВМ набагато частіше за чоловіків. Розвиток мігренозних нападів пов’язаний із тригерами (провокаторами), які об’єднуються в 4 групи:

• Психологічні. Стрес займає перше місце серед сприятливих факторів. Він запускає симптоми вестибулярної мігрені у 77% хворих. Рідше патологія провокується підвищеними розумовими навантаженнями чи сильними емоційними переживаннями.
• Харчові. Імовірність появи пароксизму різко зростає при вживанні червоного вина, сиру, горіхів, шоколаду та інших продуктів, що містять какао. При цьому голод також є тригером мігрені.
• Фізіологічні. У 72% жінок мігренозні симптоми провокуються менструацією. Також до цієї категорії відносять фізичну перевтому, порушення режиму сну, носіння головних уборів, що щільно сидять, або постійну фіксацію волосся в тугі хвости/пучки.
• Екзогенні. До типових тригерів відносять спалахи світла (65%), інтенсивні запахи (61%), перепади атмосферного тиску, різку зміну погоди, перебування в приміщеннях, що не провітрюються.

У сучасній неврології загальноприйнята концепція поєднання центральних та периферичних патофізіологічних процесів у розвитку симптомів вестибулярної мігрені, проте точних нейрональних механізмів захворювання поки не встановлено. Велике значення приділяється дефекту вольтажзалежних кальцієвих каналів, який зумовлений аутосомно-домінантною мутацією та викликає порушення процесів збудження та гальмування в ЦНС.

В останні роки обговорюється вплив стимулюючих нейротрансмітерів (серотоніну, норадреналіну, дофаміну), які змінюють стан нейронів, що визначають положення тіла, та провокують спонтанне системне запаморочення або запаморочення при поворотах голови. Патогенез пов’язаний із спільністю краніальних ноцицептивних та вестибулярних провідних шляхів, що результує одночасною їх активацією при дії нейромедіаторів.

Критичну роль розвитку ВМ може грати поширення кіркової депресії на центральні готелі вестибулярного аналізатора, що запускає характерні порушення рівноваги і натомість класичної мігрені. Експериментально було встановлено зв’язок між ядрами трійчастого нерва та вестибулярними зонами, на основі чого висловлено припущення про появу спонтанних епізодів запаморочення у відповідь на сильну больову стимуляцію.

Захворювання протікає за класичною схемою, що починається з періоду продромальних явищ. Симптоми тривають від кількох годин до двох діб, виявляються емоційною нестійкістю, підвищеною чутливістю до зовнішніх подразників, безпричинною стомлюваністю. Деякі з страждаючих на ВМ відзначають хворобливу напругу м’язів шиї, розлади травлення, зміну смакових переваг.

Більшість пацієнтів типові симптоми з’являються на етапі аури. Близько 67% хворих повідомляють про спонтанне запаморочення, тоді як у інших воно виникає в результаті рухів головою, переміщення об’єктів у поле зору. Запаморочення супроводжують нестійкість пози (91%), порушення рівноваги (87%), шум у вухах (38%). Нерідко є інші симптоми аури: зорові, слухові, нюхові.

При ВМ як мінімум 50% нападів повинні супроводжуватися типовими головними болями, які мають односторонній характер, загострюються при фізичній чи емоційній напрузі, змінюють свою локалізацію при наступних пароксизмах. Больова фаза мігрені в неускладненому варіанті перебігу триває трохи більше 72 годин. Запаморочення зберігається протягом усього больового епізоду або припиняється невдовзі після появи.

Якщо при лікуванні, що активно проводиться, головний біль не припиняється більше 3-х діб, діагностується мігренозний статус — небезпечний стан, який супроводжується багаторазовим блюванням, важкими вестибулярними порушеннями, загальним виснаженням організму через неможливість приймати їжу. При невчасно розпочатому лікуванні є ризик розвитку судомного синдрому, набряку-набухання головного мозку, церебрального крововиливу.

Життєстрашним наслідком вестибулярної мігрені вважається мігренозний інсульт, здатний початися будь-якої миті нападу. Стан проявляється осередковими неврологічними симптомами, посиленням наявної клінічної картини. У 14-15% випадків ВМ трансформується у хронічну форму, на яку характерно наявність симптомів понад половину днів у кожному місяці та відсутність ефективного результату від лікування.

Вестибулярна мігрень є клінічним діагнозом, для його постановки є критерії, затверджені Міжнародною класифікацією головного болю 3-го перегляду (2018 р.). Відповідно до неї, класичні мігренозні цефалгії повинні супроводжуватися помірними або сильними вестибулярними симптомами тривалістю від 5 хвилин до 3 діб, за відсутності інших причин для появи запаморочення. Для уточнення діагнозу призначаються такі методи діагностики:

• Клінічний огляд. При первинному обстеженні у лікаря-невролога оцінюються рефлекторна діяльність, м’язова сила, різні види чутливості. Доцільно з’ясувати безпеку когнітивних функцій, емоційний статус хворого.
• Консультація отоларинголога. Оскільки епізоди запаморочення можуть бути спровоковані органічними захворюваннями внутрішнього вуха, необхідний огляд профільного фахівця з проведенням аудіограми, тестів Рінне та Вебера, обертальної, термальної, механічної проб.
• Нейровізуалізація. Для виключення органічних патологій, що викликають запаморочення та цефалгії, виконується МРТ головного мозку з контрастуванням як найінформативніший та найбезпечніший метод. При вестибулярній мігрені на МРТ знімках відсутні візуальні симптоми хвороби.

Терапія стану складається з двох напрямків: екстреної медичної допомоги в момент нападу для усунення симптоматики та тривалого профілактичного лікування для ефективного контролю патології. Терапія переважно проводиться в амбулаторних умовах, госпіталізація показана при загрозі ускладненого перебігу нападу. Симптоматичне лікування включає такі групи препаратів:

• Похідні алкалоїдів ріжків. Препарати є альфа-адреноблокаторами, завдяки чому звужують внутрішньочерепні судини, ліквідують патогенетичний механізм мігрені.
• Анальгетики. При помірних головних болях ефективним є лікування болезаспокійливих засобів із групи нестероїдних протизапальних засобів, комбіновані ліки зі спазмолітиками.
• Препарати серотонінового ряду. Призначаються для лікування сильних мігренозних нападів, які не вдалося усунути медикаментами попередніх груп.
• Аналоги гістаміну. Для усунення запаморочення показано лікування препаратами, що нормалізують функціонування структур внутрішнього вуха.

Пацієнтам, у яких симптоми виникають більше 2-х разів на місяць, спостерігаються тяжкі напади, присутні неврологічні розлади, рекомендовано профілактичне лікування для зменшення частоти епізодів хвороби. З цією метою використовуються антидепресанти, антиконвульсанти, бета-адреноблокатори. При схильності до артеріальної гіпотонії до схеми додають препарати ріжків, при тенденції до гіпертензії – блокатори кальцієвих каналів.

У разі виникнення симптомів під час менструацій у жінок розглядається питання корекції гормонального фону. Широко застосовуються немедикаментозні методи лікування: когнітивно-поведінкова психотерапія, біологічний зворотний зв’язок, вправи на стабілоплатформі для тренування стійкості. Хороший ефект показують фізіотерапевтичні процедури: масаж шийно-комірної зони, транскраніальна електростимуляція, голкорефлексотерапія.

У хворих, яким своєчасно підібрано адекватне лікування, прогноз для життя є сприятливим. Однак у більшості випадків відзначаються помірне зниження якості життя, погіршення працездатності, що корелює з частотою та інтенсивністю нападів. Менш оптимістичний прогноз при ускладненому перебігу, розвитку гострих життєзагрозних станів (мігренозного статусу, інсульту), резистентності до лікування.

Для запобігання нападам пацієнтам рекомендовано скоригувати спосіб життя таким чином, щоб максимально виключити індивідуальні тригери. Помірну ефективність показує зміна харчових звичок: повна відмова від алкоголю, зменшення споживання продуктів, багатих на тирамін (шоколад, сири, горіхи). При призначенні профілактичного лікування важливо дотримуватись схеми прийому препаратів, самовільно не припиняти і не змінювати її.