Везикулопустульоз у новонароджених (Бульозне імпетиго новонароджених, Перипорит новонароджених)

Везикулопустульоз у новонароджених – це шкірне захворювання інфекційного генезу, яке викликається переважно стафілококами та проявляється запаленням вихідних отворів потових залоз. Характерні епідермальні симптоми – везикули та пустули. Відзначається неспокій дитини, зниження апетиту, гіпертермія. Діагностика везикулопустульозу у новонароджених не утруднена і полягає у зіставленні даних анамнезу, клінічних проявів та загальних лабораторних досліджень. Місцеве лікування проводиться антисептиками, при дисемінації захворювання призначається дезінтоксикаційна та етіотропна антибактеріальна терапія.

Везикулопустульоз (бульозне імпетиго новонароджених, перипорит) – це дерматологічна патологія, коли відбувається поразка термінальних відділів потових залоз дитини. Назва захворювання походить від найменування основних шкірних елементів, що виникають при ньому – везикул (бульбашок) та пустул (гнійничків). Патологія входить до групи піодермій, а саме стафілодермій новонароджених, і є найбільш поширеною з них. Виникає досить часто і становить близько 25-50% всіх дерматологічних захворювань дітей раннього віку. Пік захворюваності спостерігається на 5-7 день життя дитини. Найчастіше розвивається у недоношених чи дітей із дефектами імунної системи. При адекватному та своєчасному лікуванні везикулопустульоз проходить безвісти.

Везикулопустульоз у новонароджених здатні викликати грампозитивні (стафілококи та стрептококи), грамнегативні (клебсієла, кишкова паличка, протей) мікроорганізми та грибки (рід Candida). Більш ніж у 80% випадків причиною захворювання стають стафілококи – St. aureus та St. Епідермідіс. Головним патогенетичним фактором розвитку везикулопустульозу у новонароджених є ушкодження шкірних покривів. Шкіра у немовляти дуже ніжна і тонка, порушення її цілісності виникає за будь-яких негативних впливів. До них відносяться: неправильне укутування дитини, використання непрасованих пелюшок, недостатній догляд за шкірою, занадто спекотний температурний режим та підвищена вологість повітря в кімнаті. Важливу роль відіграють підвищена пітливість, ослаблення резистентності організму новонародженого внаслідок недоношеності, вигодовування сумішами замість грудного молока, уроджене інфікування ВІЛ.

Везикулопустульоз у новонароджених, залежно від часу та причини виникнення, поділяється на два види:

• Вроджений везикулопустульоз. Перші прояви виникають через 24-48 годин після пологів. Джерело зараження – мама, яка страждає на хронічні або неліковані захворювання (вугри, фурункули, імпетиго, пневмонії тощо). Безпосереднє інфікування дитини відбувається ще в утробі або під час пологів.
• Придбаний везикулопустульоз. Виникає у період від 5 діб до 2 тижнів від народження. Захворювання розвивається на тлі слабкості імунітету або як ускладнення пітниці. Основна причина – неправильний догляд за шкірою новонародженого.

Везикулопустульоз у новонароджених проявляється загальними та специфічними симптомами. Неспецифічні прояви, що виникають під час інтоксикації, характерні для недоношених дітей. Найчастіше такі явища відсутні або виражені слабо. Загальна симптоматика включає підвищення температури тіла до 39ОС, надмірну неспокійність, порушення сну, інтенсивний плач, зниження апетиту, сухість губ і слизових оболонок.

Епідермальні симптоми, специфічні для везикулопустульозу новонароджених, найчастіше є єдиним проявом захворювання. Перша ознака – виникнення шкірних висипів рожевого кольору. Майже відразу цей висип перетворюється на невеликі (до 5 мм) бульбашки – везикули. Вони оточені яскраво-рожевим або червоним віночком та заповнені серозною рідиною. Везикули можуть бути як одиночними, так і множинними. Вони схильні зливатись один з одним і швидко поширяться. Перші шкірні прояви виникають у ділянках з найбільшою кількістю потових залоз та утрудненою вентиляцією: на волосистій частині голови, верхній третині спини, у шкірних складках, на сідниці. Далі вони поширюються прилеглі області.

Через 1-3 дні присутні везикули трансформуються в пустули: серозна рідина всередині заміщається гнійним ексудатом. При цьому тривоги у дитини не виникає. Такі гнійнички мають схильність до самостійного розтину з формуванням ерозій. Якщо цього не відбувається, пустули покриваються сухою скоринкою, яка відпадає через 1-2 дні. Після загоєння рубці, як правило, не залишаються.

Без своєчасного лікування везикулопустульоз у новонароджених поширюється в базальні шари епідермісу та підшкірну жирову клітковину. На місці пустул виникають гнійні ускладнення у вигляді псевдофурункулів, абсцесів шкіри чи флегмон. Після лікування таких патологій завжди залишаються келоїдні рубці. Внаслідок дисемінації інфекції та розвитку сепсису можуть уражатися внутрішні органи. Запущений везикулопустульоз у новонароджених може призводити до пієлонефриту, пневмонії, отиту. Часто відбувається нагноєння пупкової ранки (омфаліт).

Діагноз “везикулопустульоз” у новонароджених ставиться при зіставленні анамнестичних, клінічних та лабораторних даних. Під час опитування матері педіатр чи неонатолог може встановити наявність порушень під час догляду за дитиною, факторів ризику (недоношеність, штучне вигодовування) та первинну локалізацію везикул. При фізикальному обстеженні виявляються везикули та/або пустули на характерних ділянках шкіри. В ОАК визначається лейкоцитоз зі зсувом лейкоцитарної формули вліво, підвищення ШОЕ. Виконується бактеріологічний посів пустул і везикул, що відокремлюється, з метою ідентифікації збудника та підбору найбільш ефективного антибактеріального препарату.

При запущеній формі везикулопустульозу та розвитку ускладнень можуть виявлятись симптоми інших захворювань: ознаки інфільтрації легень на рентгенограмі ОГК (пневмонія), наявність лейкоцитів, білка в ОАМ (пієлонефрит), зниження гостроти слуху при імпедансометрії (отит). Диференціальний діагноз проводиться з грибковим дерматитом, коростою, іншими піодерміями новонароджених.

Основна мета терапії на ранніх стадіях везикулопустульозу новонароджених – санація шкірних покривів. Лікування легких форм проводиться в амбулаторних умовах під контролем педіатра чи сімейного лікаря. При підвищенні температури тіла, зміні в ОАК, частих рецидивах захворювання, наявності обтяжливих факторів (аномалії внутрішньоутробного розвитку, недоношеності, родової травми новонародженого, асфіксії в анамнезі) та несприятливих соціально-економічних умов показано госпіталізація до інфекційного відділення або відділення педіатрії.

Місцеве лікування на ранніх стадіях передбачає видалення везикул або пустул. Для цього стерильною голкою проводиться аспірація вмісту з бульбашки або гнійничка та їх обробка 70% розчином спирту стерильним тампоном (ватою або марлею). Шкіра дитини протирається фурациліном, двічі на добу проводиться припікання шкірних елементів 5% розчином калію перманганату, спиртовим розчином фукорцину. За наявності пустул у шкірних складках використовується порошок, що містить неоміцин.

З появою лихоманки чи симптомів загальної інтоксикації використовуються антибіотики широкого спектра дії. Стартові препарати вибору – цефалоспорини II покоління (цефуроксим, цефаклор), після одержання результатів антибіотикограми призначаються етіотропні антибактеріальні засоби. При підвищенні температури тіла понад 38,5 ОС застосовують жарознижувальні – парацетамол, ібупрофен. За потреби проводиться дезінтоксикаційна терапія – 5% розчин глюкози, 0,9% NaCl.

Немедикаментозне лікування везикулопустульозу у новонароджених включає УФ-опромінення, гігієнічні ванни з додаванням калію перманганату у розведенні 1:10000, квітів ромашки, відвару чистотілу.

Прогноз при везикулопустульоз у новонароджених сприятливий. При розвитку сепсису, неадекватному чи невчасному лікуванні можливий несприятливий результат. Профілактика включає повноцінне обстеження та лікування вагітних, дотримання адекватного температурного режиму та відповідної вологості повітря в кімнаті з новонародженим, регулярний профогляд медичного персоналу пологових будинків, грудне вигодовування, регулярне проведення гігієнічних процедур та патронажу новонародженої, використання пропрасуваної білизни.