Вібраційна хвороба

Вібраційна хвороба – захворювання, в основі якого лежать патологічні зміни в рецепторному апараті та різних відділах ЦНС, що виникають при тривалому впливі місцевої та/або загальної вібрації. Клінічна картина вібраційної хвороби може включати полінейропатичний, ангіоспастичний, ангіодистонічний, астенічний, вегетативно-вестибулярний, полірадикулярний синдроми, функціональні порушення шлунково-кишкового тракту та приглухуватість. Діагностується вібраційна хвороба шляхом комплексного обстеження пацієнта із проведенням термометрії, капіляроскопії, електроміографії, ЕКГ, холодової проби. Вибір лікувальної тактики ґрунтується на переважаючих у клінічній картині захворювання синдромах.

Вібраційна хвороба має професійний характер. Вона розвивається у працівників ручної механізованої праці, пов’язаної із застосуванням інструментів ударного або обертального характеру. Найчастіше вібраційна хвороба зустрічається серед робітників гірничодобувної, будівельної, металургійної, судно- та авіабудівної, транспортної галузей, а також у сільському господарстві. До професій, що входять до групи ризику з розвитку вібраційної хвороби відносяться: бурильники, полірувальники, каменерізчики, шліфувальники, асфальтоукладачі, обрубники, водії трамваїв та ін. Клінічні симптоми, якими проявляється вібраційна хвороба, залежать від частоти та супутніх факторів (шум, вимушене становище тіла, охолодження та ін.).

Основною причиною вібраційної хвороби є вплив на організм механічних коливань – вібрації. Найбільш несприятливий вплив має вібрація з частотою 16-200 Гц. Вібраційна хвороба розвивається швидше за спільного впливу вібрації та інших несприятливих умов праці. До останніх відносяться: необхідність зберігати незручне становище тіла, шум, робота на холоді, статичну м’язову перенапругу тощо.

Вібрація впливає на всі тканини організму людини, але найбільш сприйнятливі до неї нервова та кісткова тканина. Насамперед вібрація впливає на периферичні рецептори, що знаходяться в шкірі кистей рук і підошовної поверхні стоп. Також механічні коливання діють на рецептори вестибулярного аналізатора, що у вушному лабіринті. Високочастотна вібрація має шумоподібну дію на слухові рецептори. Вона стимулює секрецію норадреналіну, надлишок якого призводить до звуження просвіту судин. Механічні коливання низької частоти (до 16 Гц) викликають стан заколисування, яке спостерігається серед працівників різних видів транспорту.

Вібраційна хвороба розвивається внаслідок виникає під впливом вібрації постійного подразнення механорецепторів і деформації тілець Фатера-Пачіні, яке призводить до переподразнення вище розташованих нервових центрів (симпатичних гангліїв, спинного мозку, ретикулярної формації) та порушення їх функціонування. Порушення функції ЦНС при вібраційній хворобі насамперед виявляється у розладі регулювання судинного тонусу з розвитком ангіоспазму та артеріальної гіпертензії. В результаті ангіоспазму порушуються трофічні процеси переважно в тканинах опорно-рухового та нервово-м’язового апаратів. Таким чином, вібраційна хвороба носить характер ангіотрофоневрозу, який може набувати генералізованого характеру.

Клінічна неврологія використовує класифікацію, за якою вібраційна хвороба поділяється на три форми: вібраційна хвороба при впливі локальної вібрації; вібраційна хвороба, що виникає при дії загальної вібрації; вібраційна хвороба при дії комбінованої (локальної та загальної) вібрації. Виділяють також 4 ступеня виразності вібраційної хвороби: початкову, помірну, виражену та генералізовану. Генералізована вібраційна хвороба спостерігається у вкрай поодиноких випадках.

Вібраційна хвороба від локальної вібрації спостерігається переважно у робітників, які мають справу з ручним інструментом. Вона проявляється тягучими, ниючими болями в кінцівках, які виникають у період відпочинку та в нічний час. Характерним є зникнення болю в руках через 10-15 хв від початку роботи з інструментом, що вібрує. Вібраційна хвороба від локальної вібрації супроводжується парестезіями, які супроводжують больовий синдром і можуть виражатися в почутті повзання мурашок по шкірі, поколювання або оніміння. Відзначається підвищена мерзлякуватість кистей або стоп, приступообразне побіління пальців, особливо в холодну погоду або при контакті з холодною водою. У рубальників, обрубувачів і робітників подібних професій побілювання пальців спостерігається на лівій кисті, а у наждачників, полірувальників тощо – на пальцях обох кистей.

Одним із провідних у клініці вібраційної хвороби є судинні порушення. Вони проявляються ангіодистонічним синдромом, периферичним ангіоспазмом, гемодинамічних розладів у вигляді зміни систолічного та хвилинного об’єму кровообігу, падіння або підйому артеріального тиску, порушення судинного тонусу та периферичного опору. Найчастіше вібраційна хвороба протікає з клінікою нейроциркуляторної дистонії. У деяких випадках у пацієнтів спостерігається прихований гіпергідроз.

Іншим провідним синдромом, яким характеризується вібраційна хвороба локальної вібрації, є поліневропатія. На ранніх стадіях захворювання вона може виявлятися як підвищення чутливості (гіперестезії), потім як її зниження (гіпестезії). Причому залежно від ступеня виразності вібраційної хвороби розлади чутливості торкаються лише пальців або поширюються далі на кисті чи стопи на кшталт «рукавичок» та «гольфів». Вони супроводжуються трофічними порушеннями у вигляді гіперкератозу, потовщення та деформації нігтів, рідше – атрофії дрібних м’язів кисті.

Крім місцевих симптомів, вібраційна хвороба від локальної вібрації супроводжується загальним нездужанням, підвищеною дратівливістю, порушенням сну, запамороченням, дифузним головним болем. Можливі серцеві болі, тахікардія, біль у епігастрії. Функціональні порушення ЦНС, з якими протікає вібраційна хвороба, виявляються переважно астенією, неврастенією та вегето-судинною дистонією. Може відзначатись церебральний ангіоспазм. При поєднаному впливі вібрації та шуму розвивається кохлеарний неврит, що призводить до того чи іншого ступеня приглухуватості.

Вібраційна хвороба від загальної вібрації розвивається у водіїв, а також у тих, хто працює на різних машинних установках. Як правило, початок захворювання припадає на 5-7 рік подібної трудової діяльності. Вібраційна хвороба від загальної вібрації характеризується поступовим початком із неспецифічних вегето-судинних порушень церебрального та периферичного характеру. Спостерігаються короткочасні головний біль, підвищена пітливість, біль у кінцівках. У початковому періоді спостерігається ангіодистонічний синдром та сенсорний тип поліневропатії нижніх кінцівок. Вже ранніх стадіях вібраційної хвороби відбуваються порушення у роботі ЦНС. Вони виявляються підвищеною дратівливістю, порушенням сну, стомлюваністю та загальним нездужанням. Може відзначатися запаморочення, тремор повік, тремтіння пальців витягнутих рук, іноді — анізорефлексія (різниця в сухожильних рефлексах з правого та лівого боку).

Вібраційна хвороба від загальної вібрації відрізняється переважанням вегетативно-вестибулярного синдрому, що проявляється нудотами, заколисуванням та несистемним запамороченням. Вібраційна хвороба помірного ступеня найчастіше характеризується поєднанням поліневропатії вегетативно-сенсорного типу з полірадикулярним синдромом. При вираженій вібраційній хворобі поліневропатія має сенсомоторний характер та супроводжується дисциркуляторною енцефалопатією, рідше діенцефальними порушеннями. У деяких випадках вібраційна хвороба супроводжується розладом секреторної та моторної функції шлунка, порушенням у роботі травних залоз. У жінок вібраційна хвороба від загальної вібрації може протікати з порушеннями менструального циклу у вигляді менорагії та альгоменореї, загостренням запальних захворювань (аднекситу, кольпіту, ендометриту, сальпінгоофориту).

Вібраційна хвороба діагностується спільними зусиллями невролога та терапевта. Найчастіше потрібні додаткові консультації кардіолога, судинного хірурга, гастроентеролога, отоларинголога. При обстеженні звертають увагу на колір шкіри дистальних відділів кінцівок, ретельно вивчають вібраційну та больову чутливість, аналізують стан м’язового, кістково-суглобового апарату та серцево-судинної системи. Застосовують термографію, електроміографію, електрокардіографію, капіляроскопію. Проводять холодову пробу, яка полягає у зануренні кистей рук у холодну воду. При побіленні пальців проба вважається позитивною, а затримка відновлення температури шкіри більше 20 хв свідчить про порушення у регуляції судинного тонусу та схильності до ангіоспазму.

За показаннями при вібраційній хворобі проводять обстеження органів шлунково-кишкового тракту: шлункове зондування, гастроскопію, УЗД печінки, а також дослідження слуху: аудіометрію, порогову аудіометрію, електрокохлеографію, акустичну імпедансометрію.

У зв’язку з різноманітністю клінічних проявів вібраційну хворобу доводиться диференціювати з багатьма іншими захворюваннями. Наприклад, з вегетативною полінейропатією, хворобою Рейно, поліміозитом, сирингомієлією, невритами, радикулітом. За наявності діенцефальних розладів необхідно виключити інфекційні ураження ЦНС: енцефаліт, нейросифіліс, хвороба Крейтцфельда-Якоба та ін.

Важливе значення має якомога раніше початок терапії вібраційної хвороби. Основним моментом є виключення впливу вібрації на організм. Крім того, пацієнтам з вібраційною хворобою слід уникати переохолодження та надлишкових фізичних навантажень. Підбір терапії здійснюється в індивідуальному порядку, залежно від домінуючих симптомів.

Якщо вібраційна хвороба протікає з нейросенсорними порушеннями, то застосовують комбіноване лікування гангліоблокаторами (дифенілтропін, пахікарпін, гексаметоній), судинорозширювальними засобами (дротаверин, нікотинова кислота, вінпоцетин) та центральними холінолітиками (бенактизин). Для покращення мікроциркуляції показаний пентоксифілін. Якщо вібраційна хвороба протікає з вегетативними пароксизмами, то рекомендовано пірроксан. При астеноневротичному синдромі лікування вібраційної хвороби включають седативні препарати і біогенні стимулятори (глутамінова кислота, алое). Якщо вібраційна хвороба супроводжується кардіоваскулярним синдромом, то рекомендовано папаверин, бендазол та ін. Серцево-судинні препарати.

До комплексного лікування вібраційної хвороби входить загальнозміцнююча терапія: введення 40% глюкози, глюконату кальцію, вітамінів групи В (В1, В6, В12). Хороший ефект дає фізіотерапевтичне лікування: електрофорез новокаїну та бензогексону на комірцеву зону або кисті, УВЧ, рефлексотерапія. Проводяться масаж та гідропроцедури: ручні та ножні ванни, 4-х камерна ванна, загальні ванни (сірководневі, радонові, азотні, кисневі).

Вібраційна хвороба має сприятливий прогноз за умови її раннього виявлення та вирішення питання про працевлаштування хворого з виключенням впливу вібрації та охолодження. У разі пізнього початку лікування або терапії в умовах дії вібрації, що триває на організм, вібраційна хвороба переходити у виражену стадію і може призвести до інвалідизації.