Відкритий прикус

Відкритий прикус – Порушення оклюзійних взаємин зубних рядів, що характеризується відсутністю контакту в області фронтальних або бічних зубів при змиканні щелеп. Відкритий прикус проявляється наявністю щілини між зубними рядами, несмиканням губ, чому рот пацієнта завжди напіввідкритий або відкритий. Відзначається порушення функцій жування, дихання та мовлення, сухість слизової оболонки порожнини рота. Діагностика відкритого прикусу заснована на даних ТРГ та рентгеноцефалометричного аналізу, ортопантомографії, вивчення діагностичних моделей щелеп. Для лікування відкритого прикусу застосовують міогімнастику, знімні апарати (активатор Кламмта, активатор Андрезена-Гойпля, апарат Гербста, апарат Шварца та ін.), брекети, хірургічні методи.

Відкритий прикус – різновид неправильного прикусу, при якому відсутні контакти між зубними рядами у передній або бічній ділянці з утворенням вертикальної щілини. У стоматології відкритий прикус діагностується у 13-57% пацієнтів; його питома вага у структурі зубощелепних аномалій становить 2%.

Поряд з глибоким прикусом відкритий прикус відноситься до вертикальних аномалій оклюзії. Відкритий прикус може бути самостійним порушенням або поєднуватися з іншими видами дизоклюзії, частіше з мезіальним і дистальним прикусом. Відкритий прикус супроводжується низкою естетичних та функціональних порушень, корекція яких потребує залучення фахівців у галузі ортодонтії, хірургічної стоматології, логопедії.

Причини, що викликають формування відкритого прикусу, досить різноманітні. Серед антенатальних факторів найбільше значення надається несприятливій спадковості, інфекційним та соматичним захворюванням матері під час вагітності, токсикозам, шкідливим екзогенним впливам, що призводять до атипового стану зачатків зубів, ущелин губи, піднебіння та альвеолярного відростка, деформація.

У постнатальному періоді серед провідних причин відкритого прикусу виділяють рахіт, розлади мінерального обміну, гіповітамінози, ендокринопатії, порушення носового дихання (алергічний риніт, аденоїди, синусити, поліпи носа, викривлення носової перегородки). Досить часто відкритий прикус у дітей є прямим наслідком таких шкідливих звичок, як обкушування нігтів, смоктання пальця, губи або іграшок, висовування язика між зубами та ін.

Певну роль у формуванні відкритого прикусу грає ретенція зубів, їхнє пізнє прорізування, адентія, обумовлена ​​ранньою втратою тимчасових або постійних зубів, укорочена вуздечка язика, макроглоссія.

Відповідно до етіології розрізняють рахітичний (справжній) відкритий прикус, пов’язаний з неповноцінністю щелепних кісток, і травматичний (хибний) відкритий прикус, викликаний шкідливими звичками. З урахуванням зубів, що несмикаються, виділяють фронтальний відкритий і бічний відкритий прикус (односторонній і двосторонній). Про ступінь виразності відкритого прикусу судять по висоті щілини між зубними рядами і кількості зубів, що несмикаються:

• I ступінь – Вертикальна щілина до 5 мм; відсутність контакту в області фронтальних зубів (різців та іклів);
• II ступінь – вертикальна щілина від 5 до 9 мм; відсутність контакту в області фронтальних зубів та премолярів;
• III ступінь – вертикальна щілина понад 9 мм; відсутність контакту в області фронтальних зубів, премолярів та перших молярів.

Також виділяють симетричний та асиметричний відкритий прикус; верхньощелепну, нижньощелепну та комбіновану (змішану) форми.

Відкритий прикус характеризується відмінними лицьовими, внутрішньоротовими та функціональними ознаками. До лицьових симптомів відкритого прикусу відносяться подовжена нижня третина особи, напіввідкритий або відкритий рот, згладжена складка підборіддя, скошене підборіддя. Верхня губа, як правило, млява і укорочена, не стуляє з нижньої; з-під неї видно нижні краї передніх зубів і язик, який прикриває щілинний отвір між зубними рядами. В інших випадках пацієнт намагається щільно стиснути губи через прагнення приховати свій естетичний недолік.

Основною ротовою ознакою відкритого прикусу є відсутність контакту фронтальних або бічних зубів із зубами-антагоністами та наявність між ними щілини різного розміру. При травматичному відкритому прикусі форма щілини повторює положення предмета, який дитина звикла тримати у роті. Передні зуби при відкритому прикусі зазвичай розташовані скучено, часто уражаються карієсом, мають ознаки гіпоплазії емалі та нерівний (хвилястий) контур ріжучого краю, велика кількість зубних відкладень (зубного нальоту та зубного каменю). Нерідко відзначається набряклість, кровоточивість та розростання ясенних сосочків, що свідчать про гіпертрофічний гінгівіт.

Функціональні порушення, супутні відкритого прикусу, включають утруднення при відкушуванні, жуванні, ковтанні їжі; порушення мови (механічна дислалія); ротове дихання. Порушення ефективності жування призводить до розвитку дисфункції СНЩС, пародонтозу. Основним дефектом звуковимови при відкритому прикусі є міжзубний сигматизм, також страждає на вимову губних і язичних фонем. Звуження та асиметрія зубних дуг супроводжуються зміною форми верхнього піднебіння, дна порожнини носа, порушенням розвитку придаткових пазух. Ротове дихання обумовлює сухість слизової оболонки ротової порожнини.

Діагноз відкритого прикусу ставиться стоматологом-ортодонтом на підставі клінічного та інструментального обстеження. При первинному огляді пацієнта проводиться візуальна оцінка лицьових та ротових ознак відкритого прикусу, вимірюється відстань між різцями-антагоністами, проводиться бесіда з пацієнтом.

Надалі встановленню форми та ступеня відкритого прикусу сприяє фотометричне дослідження особи, виконання та вивчення результатів ортопантомографії, діагностичних моделей щелеп, ТРГ голови з рентгеноцефалометричним аналізом та розрахунком телерентгенограм. Пацієнти з дефектами мови потребують консультації логопеда; з порушеннями носового дихання – отоларинголог.

Тактика лікування відкритого прикусу різні вікові періоди має свої особливості. У період тимчасового та раннього змінного прикусу для відновлення міодинамічної рівноваги дуже ефективні міогімнастика, електроміостимуляція, збільшення жувального навантаження за рахунок прийому жорсткої їжі. Для навчання дітей від патологічних звичок використовуються вестибулярні пластинки з упором для язика або оклюзійними накладками на бічні зуби. Ортодонтичне лікування в цьому віці проводиться за допомогою знімних апаратів різних конструкцій: активатора Андрезена-Гойпля, активатора Кламмта, апарату Гербста, апарату Френкеля, апарату Шварца, підборіддя пращі та ін. Необхідна санація носоглотки для нормалізації носового дихання; .

У період пізнього змінного та постійного прикусу використовуються коронки або капи, що підвищують прикус, незнімна апаратура (апарат Енгля, брекет-системи). У деяких випадках (наприклад при гіпоплазії емалі) для одночасного усунення косметичного дефекту та відновлення оклюзійного контакту проводиться протезування за допомогою металокерамічних коронок. Особливо складні варіанти відкритого прикусу потребують комбінованого апаратурно-хірургічного лікування. Хірургічний етап може включати видалення надкомплектних зубів, компактостеотомію.

При мовних порушеннях, що супроводжують відкритий прикус, ортодонтичне лікування поєднується з логопедичною корекцією дислалії.

Найкращі результати корекції відкритого прикусу досягаються при ранньому ортодонтичному лікуванні. У цьому випадку вдається створити умови для нормального розвитку щелеп, покращити лицьові ознаки, позбавити пацієнта психологічних переживань у юному віці. Усунення травматичного відкритого прикусу відбувається легше і швидше, ніж справжнього.

Профілактичні заходи спрямовані на запобігання дії етіологічних факторів – профілактику патології вагітності, попередження рахіту, порятунок дитини від патологічних оральних звичок, забезпечення вільного носового дихання та ін. Важливо здійснювати контроль за прорізуванням зубів, своєчасне лікування карієсу молочних зубів та протезування.