Відмова від школи

Відмова від школи – Форма тривожної поведінки, що характеризується стійким ухиленням від відвідування навчального закладу. Виявляється відкритим небажанням дитини залишати квартиру, входити до будівлі школи (спортивного центру, творчої студії). Супутні симптоми: тривожність, страхи, психосоматичні реакції. Діагностика проводиться шляхом розмови, психологічного тестування. Корекція виконується методами поведінкової психотерапії, доповнюється медикаментозним лікуванням – застосуванням транквілізаторів, трициклічних антидепресантів, інгібіторів зворотного захоплення серотоніну.

Відмова від школи – поширена скарга, основою якої є невротичний розлад: шкільна фобія, страх материнської розлуки, соціофобія. Стійке небажання ходити до школи стає частою причиною відвідування лікаря. Проблема не залишається усередині сім’ї, залучаються педагоги, представники соціальних служб. Пікові періоди поведінкового порушення – початок шкільного навчання, вік 13-15 років, зміна школи. Поширеність коливається до 0,7%. Тяжкі випадки, що важко піддаються корекції, характерні для підлітків. Молодші школярі сприйнятливі до виховних заходів, відмова вдається запобігти зусиллям батьків, вчителів.

Стать дитини, рівень інтелектуального розвитку, соціально-економічний стан сім’ї не впливають виникнення даного поведінкового симптому. Формуванню відмови сприяють мікросоціальні чинники: проблеми міжособистісних взаємин, конфлікти, тривожні характерологічні риси, сформовані як наслідок спілкування. Можливі причини:

• Слабкі дисциплінарні вимоги. Відсутність чіткої системи правил поведінки, обов’язків дитини виявляється відмовою виконувати щоденні рутинні дії. Відхилення притаманно неповних сімей.
• Емоційна залежність батька. Формуванню поведінкового відхилення сприяє бажання матері догодити дитині, попередити плач, несхвалення, агресію. Невротична прихильність батька, страх самотності – основа слабкої вимоги відвідувати шкільні уроки.
• Проблеми соціальної взаємодії. Недостатня комунікативність дитини, батьків проявляється невмінням вирішувати конфлікти, домовлятися, співпрацювати. Сварки однокласників, навчальний стрес, нерозуміння вчителів провокують реакції відмови.
• Особистісні особливості. Розвитку відмови сприяє інтровертованість, тенденція уникати труднощів, відсутність впевненості. Діти мають вузьке коло друзів, середню навчальну успішність, слабку залученість до позанавчальних шкільних заходів.
• Негативний досвід. Попередні проблеми адаптації до навчального закладу сприяють розвитку шкільної відмови. Розлад проявляється у дітей, які важко переживали розлуку початкового етапу відвідування ясел, дитячого садка, початкової школи.

Патогенетична основа відмовитися від школи – розлад невротичного характеру. Серед школярів молодших класів найбільш поширеним є тривожний розлад, викликаний розлукою. Страх дитини підкріплюється відсутністю наполегливості батьків. Слабкість дисциплінарних вимог реалізується через невміння накладати обмеження, поділ дитячого відчуття тривоги. У старшому віці переважають специфічні фобії: страх школи, спілкування, відкритих просторів, зустрічі з конкретною людиною (педагогом, однокласником). Формально причина може бути іншою, діти заявляють про небажання вчитися, погане самопочуття. Відсутність батьківської, педагогічної, психологічної допомоги – чинник розвитку «хронічного» відмови: що довше дитина не відвідує уроки, то швидше наростає аутизація, тривожні, депресивні симптоми.

Основний прояв – стійкі щоденні відмови відвідувати школу. Дитина відкрито заявляє про своє небажання, залишається вдома або повертається зі школи на початок уроків. Причини можуть бути озвучені: страх розлучитися з мамою, вийти з квартири, опинитися на вулиці, зустріти кривдників, отримати погану позначку. «Маскована» відмова проявляється психосоматичним погіршенням самопочуття: головним, абдомінальним болем, загальним нездужанням, нудотою, блюванням, підвищеною температурою. Симптоми виникають у будні, безпосередньо перед відвідуванням школи. Вихідні, канікули супроводжуються нормальним самопочуттям, дитина залишається веселою, рухливою. Спроби батьків змусити дитину відвідувати заняття провокують сльози, благання, гнів, фізичний опір, агресію.

Відмова від школи проявляється раптово чи поступово. Дитина пропускає всі навчальні дні поспіль або перепустки поступово частішають від одного до п’яти-шости днів за тиждень. Факторами, які посилюють небажання відвідувати навчальний заклад, є зміна вчителя, школи, втрата друга, тривала хвороба. У підлітків початок відмови буває прихованим – поступово знижується зацікавленість активною діяльністю, спілкуванням. Дебюти, рецидиви провокуються тривалими вихідними, канікулами. Відмова відвідувати лише школу асоціюється зі страхом спілкування, знущань однолітків. Діти, які бояться розлуки, відмовляються ходити на спортивні секції, заняття творчих студій, дружні зустрічі.

Ускладненням відмовитися від школи є невротичні розлади, психопатологічні зміни особистості. Відсутність професійної корекції сприяє розвитку замкнутості, наростання тривожності, депресії. Домашнє навчання не є вирішенням проблеми – емоційні порушення, що становлять її основу, посилюються. Найімовірніші ускладнення при відмові виходити з дому – знижуються комунікативні здібності дитини, зацікавленість соціальними процесами, пізнанням нового. У підлітковому віці формується шизоїдний, психостенічне розлад особистості, виникає ризик соціальної дезадаптації.

При зверненні батьків зі скаргою відмовитися від школи виконується діагностика емоційного розлади, що є основою даного симптому. Первинне обстеження здійснюється педіатром, специфічне лікарем-психіатром, медичним психологом. Використовуються клінічні методи: опитування батьків, дитини, спостереження за поведінкою. Додатково проводиться психодіагностика: досліджується емоційна, особистісна сфера, використовуються проектні випробування, опитувальники. Виконується диференціація відмови та ряду інших станів:

• Прогули школи. Мотив прогульників – бажання займатися справами, альтернативними навчанню. Уроки замінюються прогулянками, спілкуванням з однолітками, заняттями хобі. Прогули відбуваються таємно, поширені у старшокласників серед підлітків чоловічої статі, які мають навчальну неуспішність, з неповних, неблагополучних сімей. Патогенетична відмінність: відмова виникає при неврозі, прогули є проявом розладу поведінки.
• Утримання батьками. Причиною пропуску уроків є переконання батьків щодо марності форми освіти, невротичний розвиток особистості батька, патологічна прихильність до дітей, тяжка соматична хвороба, яка потребує їхньої постійної допомоги. Проблеми диференціальної діагностики пов’язані з прагненням матері (батька) приховати справжню причину відхилення. Найчастіше небажання вчитися висловлюється дитиною один раз, активно підтримується батьками.
• Соматичні захворювання. Існують складності розрізнення фізичних патологій та психосоматично маскованої відмови. Диференціальна діагностика враховує дані обстежень вузьких фахівців, зв’язок симптомів із часом шкільних зборів (ранок, будні).

При перших перепустках шкільних занять скоригувати поведінку дитини вдається зусиллями вчителів, батьків. Важлива послідовність, твердість наміру старших повернути звичний графік учня. Підвищена тривожність дитини, тривала відсутність під час уроків вимагає допомоги психологів, психіатра. Корекція поведінки виконується такими методами:

• Когнітивно-поведінкова терапія. Індивідуальні психотерапевтичні заняття включають визначення причин відмови, створення тактики повернення нормального режиму. Використовуються техніки зміни емоційного стану, деструктивних переконань. Основу поведінкового компонента становить поетапна десенсибілізація – виробляється поступове звикання до ситуації, що викликає тривогу.
• Консультування батьків. Виконується переконання батька, матері у необхідності відвідування школи, її важливості у розвиток соціальних навичок. Докладно розглядаються виховні прийоми, що дозволяють вирішити проблему.
• Сімейна психотерапія. Батьки навчаються встановлювати жорсткі межі дозволеного поведінки, здійснювати контролю над дитиною, не виявляючи диктаторських аспектів, не викликаючи почуття приниженості. Відпрацьовуються навички продуктивної внутрішньосімейної взаємодії: вирішення конфліктів без сварок, аргументація точок зору.
• Медикаментозне лікування. Виражені емоційні розлади, що знижують ефективність психотерапії, потребують застосування лікарських засобів. Панічні атаки, стійка тривожність, депресія є свідченнями призначення транквілізаторів, антидепресантів.

Прогноз відмови в більшості випадків є сприятливим, 70% дітей відновлюють регулярне відвідування уроків. Успішний результат найімовірніший у молодших школярів, за слабкої симптомів, ранньому втручанні батьків, педагогів, психологів. Профілактика базується на позитивному ставленні до школи батьків, дисциплінованості. Емоційна стабільність матері, твердість рішень батька дозволяють запобігти формуванню відмови від школи. Важливо демонструвати дитині спокій, розлучаючись, наголошувати на тимчасовості розлуки, ділиться власними цікавими шкільними історіями.