Відшарування склоподібного тіла

Відшарування склоподібного тіла – це патологічний стан, при якому порушується взаємодія між склоподібним тілом та сітківкою. Виникає внаслідок дегенеративних змін у склоподібному тілі, за наявності міопії високого ступеня, запальних процесів або після травми ока. Виділяють повне або часткове відшарування. Клінічно проявляється виникненням фотопсій, спалахів, блискавок під час руху очними яблуками. Для діагностики застосовують офтальмометрію, візометрію, тонометрію, біомікроскопію, УЗД ока, вимірювання ПЗВ. Лікування тільки хірургічне, полягає у проведенні вітректомії або ензимного вітреолізису.

Відшарування склоподібного тіла – це захворювання склоподібного тіла, при якому в результаті дегенеративних змін відбувається прогресуюче ослаблення базальної вітреоретинальної адгезії. Склоподібне тіло розташоване в безпосередній близькості від сітчастої оболонки ока, що визначає важливість та актуальність даної патології. При відшаруванні склоподібного тіла, залежно від сили вітреомакулярної тракції, може статися пошкодження макулярної області, що є грізним ускладненням, що супроводжується втратою зору, зниженням працездатності та інвалідизацією. Патологія виникає у віці старше 50 років, частіше діагностується у жінок, ніж у чоловіків. Взаємозв’язку з расовою приналежністю чи країною проживання немає.

До етіологічних факторів розвитку відшарування склоподібного тіла в офтальмології відносять літній вік та наявність міопії високого ступеня – після 50 років починають відбуватися дегенеративні зміни у структурах ока, значно знижуються вітреоретинальна адгезія та кількість колагену у склоподібному тілі. Як сприятливий фактор також розглядають часті запальні захворювання сітчастої та судинної оболонок ока. При даних патологіях рН змінюється в кислу сторону, відбуваються порушення у клітинних структурах склоподібного тіла, знижується рівень адгезії між внутрішньою прикордонною мембраною та задньою гіалоїдною мембраною.

Імовірність розвитку відшарування склоподібного тіла підвищується при деяких загальних захворюваннях, у тому числі цукровому діабеті, синдромі Марфана, патології щитовидної залози. В результаті гормональних розладів, пов’язаних з даними захворюваннями, в організмі порушується синтез гіалуронової кислоти і глікозаміногліканів, в результаті змінюється структура склоподібного тіла, відбувається відшарування. Крім того, до обставин, що підвищують ризик виникнення відшарування склоподібного тіла, відносять проникні поранення та оперативне лікування очного яблука.

Основною причиною розвитку відшарування склоподібного тіла є порушення взаємодії задньої гіалоїдної мембрани (ЗГМ) склоподібного тіла та внутрішньої прикордонної мембрани (ВПМ) сітківки ока. Гіалоїдна мембрана склоподібного тіла складається з колагенових волокон, гіалоцитів, особливого білка фібронектину та ламініну (є основою міжклітинного матриксу). Вона утворює зовнішній шар склоподібного тіла, що прилягає до сітківки ока. Внутрішня мембрана сітківки містить колагенові волокна, гіалуронову кислоту, плазматичну мембрану клітин Мюллера сітківки. Товщина прикордонної мембрани сітківки різна. Найменша товщина і міцніше з’єднання зі склоподібним тілом відзначаються навколо судин сітківки, диска зорового нерва і макулярної області. На решті виявляється потовщення мембрани і менш міцне з’єднання.

Залежно від проникнення вітреальних фібрил у шари ретини з одного боку, наявністю фібронектину та ламініну – з іншого визначається сила контакту між склоподібним тілом та сітківкою ока. З віком (частіше після 50 років) відбувається потовщення прикордонної мембрани сітчастої оболонки, що знижує здатність мюллерівських клітин виробляти міжклітинну речовину та підтримувати її нормальний рівень. Це призводить до ослаблення вітреоретинального зв’язку з наступним відшаруванням прикордонної мембрани від гіалоїдної, в результаті розвивається відшарування склоподібного тіла.

Залежно від характеру відшарування виділяють повне та часткове відділення склоподібного тіла. При повному відшаруванні відбувається відшарування склоподібного тіла від ДЗН із формуванням перипапілярного простору. Даний вид відшарування частіше зустрічається в молодому віці, коли гель склоподібного тіла має більш оформлену структуру, а гліальна мембрана, що відокремлюється, прозора. Крім того, цей вид відшарування виникає при відділенні склоподібного тіла від ДЗН внаслідок проникнення запального ексудату з хоріоретинального вогнища (можливо – при задньому увеїті) або наявності крововиливу між склоподібним тілом та сітчастою оболонкою ока.

Часткове відшарування склоподібного тіла може розвиватися в результаті запальних захворювань сітківки ока (хоріоїдити, ретиніти), крововиливів у сітківці, тромбозів або проникаючих поранень ока. Відділення походить від основи склоподібного тіла, за кришталиком або від місця виходу ДЗН (при збереженні контакту на іншому протязі). Патологічне відшарування склоподібного тіла визначають у випадках зіткнення склоподібного тіла з сітківкою лише на периферії очного дна. Причинами можуть бути ускладнення після оперативного видалення кришталика, запальні захворювання сітківки (хоріоретиніт) або травми ока.

Клінічні прояви залежать від виду відшарування склоподібного тіла. При повному відшаруванні пацієнт пред’являє лікареві-офтальмолога скарги на фотопсії, спалахи, блискавки при русі очними яблуками. У полі зору виникають різні плаваючі включення від «мушок» до великих геометричних фігур. При частковому відшаруванні скарг може бути, іноді патологія склоподібного тіла стає випадковою знахідкою. Поразка двостороння, гострота зору не знижується. З ускладнень виділяють розвиток регматогенного відшарування сітківки чи макулярного отвору, які у результаті патологічної тракції склоподібного тіла область макули. У пацієнтів з діабетичною ретинопатією можливе повне відшарування сітчастої оболонки ока.

Для діагностики використовують стандартні методи обстеження: визначення гостроти зору, офтальмометрію, рефрактометрію, тонометрію, офтальмоскопію, біомікроскопію. З додаткових методик застосовують визначення передньозадньої осі ока (ризик розвитку відшарування склоподібного тіла збільшується при ПЗВ більше 24 мм). Використовують УЗД очного яблука (дозволяє візуалізувати структурні зміни у склоподібному тілі, виявити наявність тракцій або відшарування в сітчастій оболонці) та оптичну комп’ютерну томографію (дає можливість детально вивчити стан сітківки, виміряти товщину ЗГМ та ВПМ).

Лікування лише хірургічне, проводиться за наявності ускладнень. Без клінічних проявів та скарг пацієнта відшарування склоподібного тіла не потребує проведення спеціальних заходів. Розвиток ускладнень, таких як відшарування сітківки є показанням до оперативного втручання. Використовують різні варіанти вітректомії з видаленням задньої гіалоїдної мембрани. Крім того, може застосовуватися ензимний вітреолізис – введення спеціальної лікарської речовини у склоподібне тіло для зміни хімічних та фізичних властивостей його молекул та ослаблення вітреоретинальної адгезії. Прогноз сприятливий лише за своєчасному зверненні.

Профілактичні заходи спрямовано зниження ризику розвитку ускладнень. Необхідне адекватне лікування супутніх захворювань, таких як цукровий діабет чи патологія щитовидної залози. Дотримання дієти, відмова від алкоголю та куріння сприятливо позначаються на прогнозі цієї патології. До списку профілактичних заходів також включають раціональний режим праці та відпочинку для очей, дотримання техніки безпеки для запобігання травмам органу зору. При появі симптомів відшарування склоподібного тіла необхідно якнайшвидше звернутися до офтальмолога для детального обстеження.