ВІЛ-інфекція порожнини рота

ВІЛ-інфекція порожнини рота – патологічні зміни органів ротової порожнини, що спостерігаються у інфікованих вірусом імунодефіциту пацієнтів. При вторинному імунодефіциті починається активне розмноження умовно-патогенної та патогенної флори. Це призводить до розвитку інфекційно-запальних, дегенеративних та онкологічних процесів у порожнині рота: гінгівіту, пародонтиту, хейліту, вірусних та грибкових уражень, саркоми Капоші та ін. Діагностика ВІЛ здійснюється лабораторними методами та спрямована на виявлення в крові самого вірусу, анти оцінку стану клітинної ланки імунної системи Ефективне лікування на сьогоднішній день не розроблено, основою терапії є антиретровірусні препарати.

ВІЛ-інфекція ротової порожнини – це група стоматологічних захворювань, що розвиваються одними з перших у пацієнтів з набутим імунодефіцитом. Патологічні зміни порожнини рота у ВІЛ-інфікованих діагностуються в 30-80% випадків і дозволяють не тільки запідозрити наявність захворювання, але і зробити висновки про його прогресуючу течію або неефективність антиретровірусної терапії. Від моменту інфікування ВІЛ до появи перших клінічних ознак може пройти від 2-х до 5-ти років, протягом яких пацієнт не пред’являє жодних скарг, але є потенційно небезпечним. Настороженість стоматологічного персоналу та знання клінічної картини ВІЛ у порожнині рота дозволяє діагностувати захворювання на ранніх стадіях та спрямувати пацієнта на специфічне лікування.

Вірус вражає клітини-хелпери Т4 субпопуляції лімфоцитів та руйнує систему клітинного імунітету. Тканини ротової порожнини одними з перших втрачають резистентність до опортуністичної та патогенної флори. Найчастіше вони уражаються грибком Candida albicans, вірусом простого герпесу, вірусом Епштейна-Барр, папіломавірусами. Бактеріальні інфекції викликаються асоціаціями збудників (анаероби, стрепто- та стафілококи). Серед представників анаеробної флори лідирують фузобактерії, спірохети, бактероїди та пептострептококи. Починається активна проліферація збудників, але на тлі придушення Т-ланки імунітету організм не може чинити опір інфекції. Для пацієнтів з ВІЛ характерна постійна зміна стадій ремісії та рецидиву, прогресуюче погіршення стану, наростання клінічної симптоматики та поступове формування повного синдрому незворотного вторинного імунодефіциту з летальним кінцем.

У стоматології клінічні форми ВІЛ у ротовій порожнині поділяються на 3 групи, виходячи зі ступеня ймовірного зв’язку з інфікуванням. До першої групи належать патологічні процеси, найбільш тісно пов’язані з вірусом імунодефіциту (кандидоз, волохата лейкоплакія, ВІЛ-гінгівіт, виразково-некротичний гінгівіт, ВІЛ-пародонтит, саркома Капоші, нон-Ходжскінська лімфома). Другу групу становлять ураження, меншою мірою асоційовані з ВІЛ (атипові виразки, ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура, патологія слинних залоз, вірусні інфекції). До великої третьої групи входять ураження, які можуть бути при ВІЛ-інфекції, але не пов’язані з нею.

Відомі численні клінічні прояви ВІЛ-інфекції у ротовій порожнині. У 75% пацієнтів діагностується кандидоз, найчастіше у псевдомембранозній формі. При огляді виявляється білувато-сірий сирний наліт на внутрішній поверхні щік, піднебіння, язика та ясен. При знятті нальоту шпателем оголюється виразка поверхня. Рідше зустрічається гіперпластична форма, що характеризується наявністю щільних білих вогнищ, спаяних зі слизовою оболонкою, та атрофічна (еритематозна), при якій спостерігаються червоні плями без нальоту. Пацієнтів турбує відчуття печіння.

Наступною поширеною патологією є герпетичний гінгівостоматит. Його відрізняють численні пухирцеві висипання по всій слизовій оболонці та навколо рота. Після розтину бульбашок утворюється поверхня з осередками ерозій. При волохатій лейкоплакії виявляються білі складки або ворсинки на слизовій оболонці, щільно спаяні з навколишніми тканинами. Найчастіше вони розташовуються на краю мови. Пацієнт може скаржитися на легке печіння та біль. Захворювання зустрічається у 98% випадків інфікування вірусом імунодефіциту. Ще однією поширеною формою ВІЛ у порожнині рота є виразково-некротичний гінгівостоматит. Захворювання починається з кровоточивості ясен та поступово прогресує, призводячи до руйнування тканин періодонту аж до остеомієліту.

Якщо при огляді виявляється висипання з хворобливими рожевими, фіолетовими, червоними плямами або вузликами на слизовій оболонці твердого неба, можна думати про саркома Капоші. Вона є злоякісною лімфангіомою. Завдяки досягненням сучасної терапії зараз у клінічній практиці саркома Капоші зустрічається набагато рідше. Крім цього, існує ціла низка патологічних процесів з боку органів порожнини рота, що вказують на наявність вірусу ВІЛ (хейліт, глосит, виразки, телеангіектазії та ін), але їх поширеність менш велика.

Головним діагностичним інструментом ВІЛ-інфекції є лабораторні дані. З моменту інфікування і до появи клінічно значущих симптомів може пройти кілька років, але навіть за відсутності скарг пацієнт є потенційно небезпечним і є джерелом зараження для інших людей. При лабораторній діагностиці використовують реакцію ПЛР для виявлення РНК вірусу, метод імунного блоттингу для виявлення антитіл до окремих антигенів, виявлення антитіл до ВІЛ методом імуноферментного аналізу та дослідження імунного статусу. При необхідності досліджують кров пацієнта на наявність антитіл до вірусу простого герпесу, цитомегаловірусної інфекції, токсоплазми тощо.

При підозрі на ВІЛ необхідно проводити диференціальну діагностику з такими захворюваннями як лейкоплакія, лейкоплакія курця, контактні алергічні реакції, гіперпластичний кандидоз, червоний плоский лишай. При вивченні анамнезу важливо виявити причини, які могли б вплинути на роботу імунної системи, наприклад прийом цитостатиків і кортикостероїдів. Необхідно враховувати професійні та соціальні особливості пацієнта, його спосіб життя.

Терапія ВІЛ базується на комплексній програмі, основою якої є антиретровірусні препарати: інгібітори зворотної транскриптази (ламівудін, диданозин, зидовудін) та інгібітори протеази ВІЛ (саквінавір, нелфінавір, індинавір). Для лікування супутніх ВІЛ-асоційованих станів, викликаних розмноженням умовно-патогенної та патогенної флори, використовуються антибіотики широкого спектру дії, протигрибкові та противірусні препарати, засоби, що пригнічують зростання анаеробної флори та протипухлинні препарати (циклофосфан, метотрекс). Важливою ланкою терапії ВІЛ є специфічна імунотерапія для зміцнення Т-клітинного імунітету (ВІЛ-1-специфічний імуноглобулін, суміш моноклональних антитіл).

При виявленні захворювання на ранній стадії та своєчасному початку терапії прогноз щодо сприятливий. Комплексні заходи, що уповільнюють розмноження вірусу, дозволяють підтримувати нормальну імунну відповідь та протистояти опортуністичним захворюванням.

Профілактика ВІЛ-інфекції зводиться до ретельного контролю трьох шляхів передачі вірусу. Найчастіше збудник передається статевим шляхом, тому за будь-яких контактів необхідно користуватися якісними бар’єрними методами контрацепції. Для профілактики парентеральної передачі збудника в медичних закладах та організаціях, які надають косметологічні та естетичні послуги, повинні ретельно дотримуватись усіх санітарно-епідемічних вимог до асептики та антисептики. Для запобігання вертикальному шляху передачі (від матері до дитини) необхідно ретельне обстеження вагітних жінок на ВІЛ та, за наявності позитивного результату, ретельне спостереження за майбутньою мамою.

Нині ВІЛ є гостросоціальною проблемою та серйозною загрозою здоров’ю населення. Поінформованість стоматологів про симптоми ВІЛ у ротовій порожнині допомагає запідозрити захворювання на ранній стадії та направити пацієнта на обстеження для уточнення діагнозу.