ВІЛ-інфекція у дітей

ВІЛ-інфекція у дітей – це патологічний стан, викликаний вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і що характеризується прогресуючим зниженням імунітету дитини. Специфічних клінічних симптомів немає, основні прояви – лихоманка, діарея неясної етіології, лімфаденопатія, часті інфекційні та бактеріальні захворювання, СНІД-асоційовані та опортуністичні патології. Основні методи лабораторної діагностики ВІЛ-інфекції у дітей – ІФА, імуноблот, ПЛР. Специфічне лікування включає схеми антиретровірусних препаратів (інгібіторів зворотної транскриптази і протеази).

ВІЛ-інфекція у дітей – це захворювання, яке розвивається внаслідок тривалої персистенції вірусу імунодефіциту людини у лімфоцитах та клітинах нервової системи та характеризується повільно прогресуючою дисфункцією імунної системи. Вперше цей вірус був описаний французьким вірусологом професором Люком Монтаньє у 1983 році. ВІЛ – це РНК-містить ретровірус, що має складну будову та високу мінливість, що забезпечує його виражену здатність до реплікації та стійкості в організмі людини. Поширеність ВІЛ-інфекції у дітей протягом останніх 15 років зменшилася більш ніж на 50%. Щорічно у світі фіксується близько 250 тисяч випадків, їх у Росії близько 6,5-7,5 тисяч. Правильне проведення профілактики вертикальної трансмісії вірусу дозволило зменшити частоту інфікування з 30% до 1-3% вагітностей ВІЛ-позитивних матерів.

ВІЛ-інфекція в дітей віком має кілька механізмів передачі. Вірус може бути отриманий дитиною гематогенним шляхом матері під час вагітності. Також інфікування може статися під час використання необробленого медичного інструментарію, гемотрансфузій, трансплантації органів у старших дітей – при незахищеному статевому акті. Всі ці шляхи реалізуються за рахунок вмісту вірусу в біологічних рідинах (кров, спинномозкова рідина, сперма, вагінальні виділення), тканинах та органах інфікованої людини.

Основна причина (приблизно 80%) ВІЛ-інфекції в дітей віком – вертикальна передача вірусу від матері до дитини. Виділяють 3 періоди, у яких потенційно можливе зараження – перинатальний (через систему плацентарного кровообігу), інтранатальний (при контакті шкірних покривів дитини з кров’ю та секретом піхви матері) та постнатальний (через грудне молоко). Ризик інфікування зазначеними шляхами становить 20%, 60% та 20% відповідно. До факторів, що підвищують ризик передачі, належать відсутність профілактичного лікування матері під час виношування дитини, багатоплідна вагітність, передчасні пологи та пологи через природні статеві шляхи, маткові кровотечі та аспірація крові дитиною, прийом наркотичних речовин та алкоголю під час вагітності, вигодовування грудним молоком, екстрагенітальна патологія та коінфекція.

Патогенез ВІЛ-інфекції у дітей заснований на зв’язуванні вірусу з CD4+ Т-лімфоцитами, в яких модифікує ДНК клітини. Внаслідок цього починається синтез нових вірусних частинок, а потім – віріонів. Після повної репродукції вірусу відбувається загибель Т-лімфоцитів, проте інфіковані клітини залишаються у системному кровотоку, служачи резервуаром. Як наслідок відсутності функціонально повноцінних імунокомпетентних клітин розвивається імунодефіцит. Характерною особливістю ВІЛ-інфекції у дітей є супутній дефіцит В-лімфоцитів та тропність вірусу до тканин ЦНС. Проходячи крізь гематоенцефалічний бар’єр, вірус викликає аномалію розташування гліальних клітин, затримку розвитку головного мозку, дистрофію та атрофію нервової тканини та певних нервів (найчастіше – зорового). У педіатрії поразка ЦНС одна із перших маркерів наявності ВІЛ.

Клінічна картина ВІЛ-інфекції у дітей може суттєво відрізнятися залежно від періоду та способу передачі вірусу. При інфікуванні парентеральним або статевим шляхом присутній гострий ретровірусний синдром, після чого захворювання протікає у 4 стадії: два латентні етапи та два періоди розгорнутих клінічних симптомів. При вертикальному шляху зараження гострий ретровірусний синдром та безсимптомна стадія не виявляються. Гострий ретровірусний синдром спостерігається у 30-35% дітей після інкубаційного періоду (від 2 тижнів до 3 місяців з моменту інфікування). Клінічно ВІЛ-інфекція у дітей на цьому етапі може виявлятися фарингітом, лімфоаденопатією, гепатоспленомегалією, субфебрилітетом, уртикарним або папульозним висипом, рідко – менінгеальними симптомами. Її тривалість коливається від 2 діб до 2 місяців, середньому становить 21 день.

Наступна стадія – безсимптомне носійство та персистуюча лімфаденопатія. Можливий прояв ВІЛ-інфекції у дітей на цій стадії – збільшення двох груп лімфовузлів. Її тривалість – від 2 до 10 років. Друга стадія характеризується втратою маси тіла (порядку 10%), ураженням шкірних покривів та слизових оболонок (дерматити, мікози придатків шкіри, рецидивні захворювання слизових ротової порожнини та губ), рецидивуючим оперізуючим герпесом. Загальний стан, зазвичай, не порушується. Третя стадія включає виражені прояви імунодефіциту: загальне нездужання, діарею нез’ясованої етіології, анорексію, лихоманку, головний біль, пітливість ночами, спленомегалію. ВІЛ-інфекція в дітей віком цьому етапі супроводжується неврологічними порушеннями, відзначаються периферична невропатія, погіршення пам’яті. Також вона характеризується рецидивуючим кандидозом ротової порожнини, простим і оперізуючим герпесом, ЦМВ-паротитом. При четвертій стадії (стадія СНІДу) першому плані виходять клінічні прояви важких опортуністичних захворювань і пухлин.

У немовлят та дітей віком до 3 років типовою особливістю є висока частота тяжких бактеріальних інфекцій. Практично у 50% випадків ВІЛ-інфекції у дітей виникають гнійні отити, менінгіти, ураження шкіри, бактеріальні пневмонії зі схильністю до абсцедування та появи плеврального випоту, бактеріальний сепсис, ураження суглобів та кісток. Як правило, в ролі збудників виступають S. pneumoniae, S. aureus, H. influenzae, E. coli та деякі види сальмонел.

Діагностика ВІЛ-інфекції у дітей ґрунтується на даних анамнезу та лабораторних тестах. Об’єктивний огляд та інструментальні методи дослідження інформативні лише у разі розвитку бактеріальних інфекцій чи СНІД-асоційованих захворювань. Підозра на ВІЛ-інфекцію у дітей виникає при виявленні педіатром хоча б чотирьох з наступних симптомів: обтяжений епідеміологічний анамнез, генералізована гіперплазія лімфовузлів, втрата маси тіла (понад 10% від вихідної), необґрунтована діарея (більше 1 місяця), стійкий більше 1 місяця), часті бактеріальні, вірусні, грибкові або паразитарні захворювання, СНІД-асоційовані та опортуністичні патології тощо.

Чільне місце у діагностиці ВІЛ-інфекції у дітей займають лабораторні тести. Серед неспецифічних змін у загальному та біохімічному аналізах крові можуть бути анемія, лейкопенія, тромбоцитоз або тромбоцитопенія, підвищення рівня АлТ та/або АсТ. При імунологічних дослідженнях у таких дітей можна виявити підвищення рівня імуноглобулінів, падіння рівня CD4 та співвідношення CD4/CD8, зменшення продукції цитокінів, підвищення рівня циркулюючих імунокомплексів, у новонароджених можлива гіпо-γ-глобулінемія. Специфічна діагностика ВІЛ-інфекції у дітей передбачає проведення ІФА з визначенням антитіл до вірусу. При його позитивному результаті здійснюється імуноблот з ідентифікацією імуноглобулінів до деяких білків вірусу (gp 41, gp 120, gp 160). Останнім часом широко використовуються тести визначення вірусного навантаження (кількості копій вірусної РНК).

Лікування ВІЛ-інфекції у дітей полягає у проведенні специфічної антиретровірусної терапії, профілактиці або лікуванні опортуністичних захворювань та усуненні симптомів патології. У сучасній медичній практиці використовуються противірусні препарати, що інгібують зворотну транскриптазу (нуклеозидні та ненуклеозидні аналоги) та протеазу. Найбільш ефективною вважається схема, що складається з трьох препаратів – два нуклеозидних аналоги та один інгібітор протеази. Вибір конкретних медикаментів, схема їх вживання підбираються індивідуально кожної дитини. Залежно від наявних опортуністичних захворювань використовуються специфічні етіотропні (антибіотики, протитуберкульозні, противірусні, протигрибкові препарати та ін.) та симптоматичні (жарознижувальні, антигістамінні, пробіотики, вітамінні комплекси, дезінтоксикаційна терапія) засоби.

Прогноз при ВІЛ-інфекції у дітей є серйозним. Як правило, правильно підібрана антиретровірусна терапія дозволяє досягти уповільнення реплікації вірусу на довгі роки, проте на даний момент ВІЛ залишається невиліковним захворюванням. На тлі проведеного лікування вдається досягти високої якості та задовільної тривалості життя та повної адаптації дитини до соціуму.

Профілактика ВІЛ-інфекції у дітей включає виключення всіх можливих шляхів передачі вірусу: контроль переливається крові і трансплантованих органів, медичного інструментарію, уникнення незахищених статевих актів. Окреме місце посідає профілактика вертикальної трансмісії. Згідно з рекомендаціями UNICEF, вона включає приміщення вагітної ВІЛ-позитивної жінки на облік у гінеколога, прийом противірусних засобів з 24-28 тижнів, раціональний вибір способу розродження, виключення грудного вигодовування, призначення противірусних засобів дитині з моменту народження. Ці заходи дозволяють знизити ризик розвитку ВІЛ-інфекції у дітей до 1-3%.