Вірусний менінгіт

Вірусний менінгіт – ураження оболонок головного мозку, що протікає за типом серозного запального процесу та обумовлене вірусною інфекцією. Подібно до менінгітів іншої етіології вірусний менінгіт проявляється головним болем, нудотою, повторними блюваннями, наявністю менінгеальних симптомів. Його відмінними рисами є гострий початок, легкий ступінь порушення свідомості, нетривалий перебіг та сприятливий результат. Вірусний менінгіт діагностується на підставі клінічних даних, результатів аналізу цереброспінальної рідини та її ПЛР-дослідження. Лікування пацієнтів з вірусним менінгітом полягає у проведенні симптоматичної терапії (жарознижувальні, анальгетики), за показаннями проводиться противірусна терапія.

Вірусний менінгіт є запалення оболонок головного мозку (менінгіт), викликане проникненням у них вірусів. На відміну від гнійного менінгіту, зумовленого бактеріальною флорою, вірусний менінгіт супроводжується серозним запальним процесом. Для серозного запалення характерне утворення серозного випоту, який просочує оболонки головного мозку, що призводить до їх потовщення. Набряк мозкових оболонок при вірусному менінгіті викликає порушення відтоку цереброспінальної рідини та призводить до підвищення внутрішньочерепного тиску. Однак серозний тип запалення не супроводжується масовою ексудацією нейтрофілів та загибеллю клітинних елементів, тому вірусний менінгіт має більш сприятливий перебіг, ніж бактеріальний.

Вірусний менінгіт є інфекційним захворюванням. Його збудниками можуть виступати різні віруси, які потрапляють до мозкових оболонок гематогенним, лімфогенним або периневральним шляхом. Залежно від типу вірусу, вірусний менінгіт може виникнути при контактному або повітряно-крапельному зараженні. Потрапляючи в організм, віруси проникають у підпаутинний простір та інфікують павутинну та м’яку мозкові оболонки. Поширення вірусів у речовину мозку з розвитком енцефаліту спостерігається у вкрай поодиноких випадках.

У 75-80% випадків вірусний менінгіт зумовлений ентеровірусною інфекцією (вірусами Коксакі та ЕСНО). Рідше причиною вірусного менінгіту стає вірус епідемічного паротиту, вірус Епштейна-Барр (збудник інфекційного мононуклеозу), аренавіруси, цитомегаловірус, герпетична інфекція, аденовіруси. ВІЛ-інфекція також може призводити до розвитку вірусного менінгіту. Однак найчастіше при ній відзначаються лише зміни в цереброспінальній рідині, а вірусний менінгіт має безсимптомний перебіг. Вірусний менінгіт має сезонну захворюваність, що залежить від виду збудника. Більшість випадків захворювання припадає на літній час, для вірусу епідемічного паротиту характерний пік захворюваності взимку та навесні.

Як правило, інкубаційний період вірусного менінгіту займає від 2 до 4 днів. Характерно гострий початок з підвищення температури тіла до високих цифр, загального нездужання та інтоксикаційного синдрому. Можуть спостерігатися біль у м’язах, нудота та блювання, анорексія, пронос та біль у животі. Пацієнт може скаржитися на нежить, біль у горлі та/або кашель. У грудних дітей спостерігається напруга або вибухання джерельця. При вірусному менінгіті нерідко спостерігаються легкі порушення свідомості: сонливість чи оглушеність. У деяких випадках навпаки можливе занепокоєння та збудження хворого. У разі більш тяжких розладів свідомості (сопор, кома) необхідно проведення повторного обстеження пацієнта та перегляд діагнозу.

Вірусний менінгіт супроводжується яскраво вираженим менінгеальним синдромом, який може виявлятися з першого дня захворювання або маніфестувати на другу добу. Він характеризується постійним болючим головним болем, що погано знімається прийомом анальгетиків, повторними блюваннями, підвищеною чутливістю шкіри (гіперестезією) і хворобливим сприйняттям зовнішніх подразників (шуму, різких звуків, яскравого світла тощо). Характерне положення хворого в ліжку: лежачи на боці, голова закинута назад, коліна приведені до живота, руки притиснуті до грудей.

При огляді пацієнта, що має вірусний менінгіт, відзначається надмірна напруга (ригідність) розгинальної групи м’язів шиї, що ускладнює приведення підборіддя до грудей; позитивні менінгеальні симптоми. Симптоми Брудзинського: верхній – при пасивному згинанні голови відбувається мимовільне згинання ніг; нижній – розгинання зігнутої під прямим кутом ноги призводить до згинання другої ноги. Симптом Керніга – утруднення пасивного розгинання ноги зігнутої під прямим кутом. У дітей грудного віку показовим є симптом Лесажа (симптом підвішування): якщо дитину підняти, тримаючи під пахви, спостерігається згинання ніг і підтягування їх до живота.

Вірусний менінгіт відрізняється відносно короткою течією. Вже на 3-5 день температура тіла падає до нормальних цифр, хоча в деяких випадках спостерігається друга хвиля лихоманки. Весь період захворювання триває від 7 до 14 днів, середньому близько 10 днів.

Запідозрити вірусний менінгіт неврологу дозволяють характерні скарги пацієнта, гострий початок захворювання та наявність менінгеальних симптомів. Для встановлення вірусного характеру запалення мозкових оболонок проводять люмбальну пункцію з дослідженням цереброспінальної рідини, ПЛР-дослідження та виділення збудника.

Аналіз цереброспінальної рідини при вірусному менінгіті показує незначне збільшення білка, нормальний вміст глюкози та лейкоцитоз. У першу 1-2 добу вірусний менінгіт може супроводжуватися нейтрофільним лейкоцитозом ліквору, що є більш характерним для бактеріального запалення. Однак відсутність збудника при мікроскопії по-різному забарвлених мазків цереброспінальної рідини свідчить на користь вірусної етіології захворювання. Для її підтвердження необхідне повторне дослідження ліквору через 12год, при якому у разі вірусного менінгіту спостерігається зменшення кількості нейтрофілів та збільшення кількості лімфоцитів.

Аналіз цереброспінальної рідини дозволяє диференціювати вірусний менінгіт з інших видів запалення мозкових оболонок. Так, при лептоспірозної та туберкульозної етіології менінгіту, а також при його пухлинному характері, лімфоцитоз, що спостерігається в цереброспінальній рідині, поєднується зі зниженням рівня глюкози.

Виділення вірусу є дуже складним завданням, оскільки в цереброспінальній рідині він міститься в невеликій кількості, а в інших джерелах (кров, сеча, кал, мазок з носоглотки) може бути при носійстві або після перенесеної інфекції без розвитку вірусного менінгіту. Тому основним сучасним методом діагностики збудника при вірусному менінгіті є ПЛР-дослідження цереброспінальної рідини. Серологічні реакції для діагностики вірусного менінгіту показові лише у разі порівняння їх результатів на початку захворювання та через 2-3 тижні. Через велику тривалість такої діагностики вона може мати лише ретроспективний характер.

Пацієнтам, які мають вірусний менінгіт, додатково проводять клінічний аналіз крові, біохімічні проби печінки, визначення електролітного складу крові, вміст у ній глюкози, креатиніну, ліпази та амілази. При атиповому перебігу вірусного менінгіту та сумнівах при його діагностиці можливе проведення електроміографії, ЕЕГ, МРТ та КТ головного мозку.

Щодо вірусного менінгіту здебільшого проводиться симптоматична терапія. Пацієнту рекомендовано спокій, постільний режим, перебування в затемненому приміщенні. Для усунення головного болю призначають анальгетики. Але найчастіше вона значно зменшується після зниження внутрішньочерепного тиску внаслідок діагностичної люмбальної пункції. Температура тіла вище 38°C є показанням до прийому жарознижувальних препаратів (парацетамол, ібупрофен та ін.).

Специфічна та неспецифічна противірусна терапія вірусного менінгіту необхідна у пацієнтів з ослабленим станом імунної системи та у немовлят. У таких випадках проводиться внутрішньовенне введення імуноглобуліну. Якщо вірусний менінгіт викликаний вірусом герпесу або вірусом Епштейн-Барр, то можливе застосування ацикловіру.

У дорослих вірусний менінгіт здебільшого закінчується повним одужанням. Приблизно у 10% випадків відзначаються залишкові явища як астенії, головний біль, невеликих розладів координації, легких порушень інтелектуальної сфери (погіршення пам’яті, утруднення здатність до зосередження, деяка неуважність тощо.). Однак і вони проходять через кілька тижнів, рідше місяців. У грудному віці вірусний менінгіт може призводити до тяжких ускладнень у вигляді стійкої приглухуватості, затримки психічного розвитку, порушень інтелекту.