Вісцероптоз (Синдром Гленара, Спланхноптоз, Ентероптоз)

Вісцероптоз — це зміщення донизу органів черевної порожнини, передусім кишкових петель, порівняно з нормальним анатомічним розташуванням. Стан проявляється хронічними запорами, болями у різних відділах живота, які посилюються у положенні стоячи. Для діагностики ентероптозу використовують тест Гленарда та інструментальні методики – іригографію, УЗД черевної порожнини, колоноскопію та сцинтиграфію. Консервативне лікування включає дієтотерапію, вправи ЛФК та ​​носіння бандажу. При ускладнених формах вісцероптозу показано проведення оперативного втручання.

Вісцероптоз має кілька синонімів – ентероптоз, спланхноптоз, синдром Гленара. Справжня частота хвороби невідома, оскільки лише близько 10-20% випадків висцероптозу проявляється клінічно. Більшість патологій виявляється випадково при зверненні щодо інших симптомів. Існує 2 піки виявлення ентероптозу: у молодому віці та у літніх (60-65 років). Жінки страждають на опущення абдомінальних органів у 3 рази частіше, ніж чоловіки. Діти висцероптоз буває дуже рідко, частіше пов’язані з вродженими аномаліями розвитку.

Точні етіологічні чинники висцероптозу невідомі. Деякі вчені вважають, що патологічна рухливість органів живота та їхнє опущення є конституційним варіантом норми у тих випадках, якщо вони не супроводжуються клінічними ознаками. Найбільш поширена теорія, згідно з якою вісцероптоз виникає при порушенні комплексу стабілізуючих факторів. У сучасній гастроентерології виділяють 3 групи причин ентероптозу:

• Слабкість сполучної тканини. Нормальне становище органів досягається завдяки зв’язковому апарату черевної порожнини. Внаслідок дисплазії сполучної тканини відбувається недорозвинення цих зв’язок та фасцій. Причинами висцероптозу є синдром Марфана, синдром Елерса-Данлоса.
• Швидке зниження ваги. При різкому схудненні відзначається втрата жирової клітковини, розташованої в черевній порожнині та заочеревинному просторі. Як наслідок, усі рухливі органи починають зміщуватися донизу, що посилюється при схильності людини до анатомічного вісцероптозу.
• Переростання черевних м’язів. З цією причиною пов’язані окремі випадки ентероптозу у жінок, які багаторазово народжували, у яких прямі і косі м’язи живота перерозтягуються і стають атрофічними. Ризик вісцероптозу збільшується після великих вентральних гриж, рецидивуючого асциту.

Найчастіше при вісцероптозі зустрічається ураження ободової кишки, яка найбільш рухлива. Поперечна ободова кишка набуває U-подібної форми, що ускладнює проходження їжі та газів. Порушення пасажу по шлунково-кишковому тракті – основний патофізіологічний механізм, що зумовлює появу симптоматики. При тривалому існуванні ентероптозу виникають кишкові спайки та деформації.

Гістологічно тривалий висцероптоз є катаральне запалення і атрофію окремих ділянок кишкової стінки. Відбувається інфільтрація підслизової оболонки, при хронічному запальному процесі додаються фіброзні зміни. Для ентероптозу характерна поступова загибель інтрамуральних нервових гангліїв, що провокує патологічне перерозтягування кишечника.

По локалізації виділяють правосторонній та лівосторонній вісцероптоз. У країнах СНД використовують класифікацію російського клініциста А.І. Іванова (1996), що враховує тяжкість клінічних симптомів хвороби. Розрізняють 3 ступені ентероптозу: компенсована (запор менше 3-4 днів), субкомпенсована (затримка випорожнень протягом 5-10 днів), декомпенсована. За етіологічними факторами вісцероптоз поділяють на 2 категорії:

• Придбаний. Цей варіант ентероптозу розвивається за наявності сприятливих факторів і частіше супроводжується неприємними клінічними ознаками.
• Конституційний. Зустрічається в осіб астенічної статури або внаслідок вроджених патологій зв’язкового апарату та подовження брижі. Здебільшого протікає безсимптомно.

Опущення тих чи інших відділів товстої кишки проявляється різною клінічною симптоматикою. Найчастіше діагностується висцероптоз печінкового або селезінкового вигину ободової кишки, основним симптомом якого є запори. Людина відчуває тяжкість у животі та болі, локалізовані в навколопупковій ділянці. Хвилює постійне здуття кишечника. Симптоми посилюються у вертикальному положенні.

При висцероптозі сліпої кишки всі вищевказані ознаки локалізовані в правій здухвинній ділянці. Характерні напади різких болів, що нагадують клініку гострого апендициту. При ентероптозі сигмовидної кишки запори чергуються з проносами, у стільці зазвичай спостерігаються включення слизу та крові. Хворі скаржаться на різкі переймоподібні болі в лівій здухвинній ділянці.

Спостерігається деформація та відвисання живота, що посилюється при нахилах тулуба вперед. На шкірі черевної стінки з’являються білі розтяжки. При вісцероптозі пацієнти відчувають незручності під час тривалої ходьби без бандажу, при роботі у похилому положенні. Найчастіше визначається діастаз – розбіжність прямих м’язів живота, яку можна побачити візуально чи промацати.

Довгостроково існуючий висцероптоз призводить до хронічних запорів. Спочатку у хворих випорожнення відсутні протягом декількох днів, в деяких випадках можлива самостійна дефекація. У міру прогресування процесу запори тривають до 10 днів і більше, калові маси виходять лише після постановки клізми. Внаслідок ендогенної інтоксикації з’являється слабкість, запаморочення, нервозність.

Обстеженням хворих з підозрою на вісцероптоз займається лікар-гастроентеролог. При фізикальному дослідженні патогномонічні прояви відсутні. Припустити наявність ентероптозу можна за позитивного тесту Гленарда. Вирішальними у діагностиці хвороби є інструментальні методи візуалізації кишечника:

• УЗД черевних органів. Сонографія – первинне діагностичне дослідження, яке показує порушення анатомічних взаємин між органами черевної порожнини. УЗД інформативне виявлення асоційованої патології, ускладнень энтероптоза.
• Іригографія. Рентгенологічне дослідження кишечника з контрастуванням – найбільш інформативний метод виявлення висцероптоза. Контрастування виявляє опущення кишки, розширення деяких її відділів. За допомогою відстрочених знімків перевіряють швидкість пасажу по кишківнику.
• Сцинтиграфія. Радіонуклідний спосіб діагностики ентероптозу проводиться для встановлення ранніх функціональних відхилень у роботі органів травлення. Сцинтиграфія є більш інформативною, ніж інші методи інструментальної діагностики, а також дозволяє знизити променеве навантаження на пацієнта.
• Колоноскопія. Ендоскопічне дослідження – допоміжна методика діагностики, що застосовується для оцінки стану слизового шару товстокишкової оболонки. Дослідження використовують для диференціальної діагностики вісцероптозу, якщо у хворого є скарги на слиз та кров у калі.

Консервативна терапія

Основним методом лікування вісцероптозу є немедикаментозні методи. Хворому підбирають спеціальну дієту з дробовим харчуванням, підвищеним вмістом клітковини та рідини. Зміна раціону харчування спрямовано активацію кишкової моторики, зменшення ризику запорів. При вираженому опущенні органів підбирають спеціальний бандаж, при носінні якого зменшуються неприємні симптоми.

До немедикаментозних методів терапії ентероптозу відносять спеціальні комплекси ЛФК, які спрямовані на зміцнення м’язів передньої черевної стінки. Лікарські препарати призначаються набагато рідше. При хронічних запорах використовують м’які проносні засоби, масляні клізми. При виявленні запальних ускладнень схема лікування підбирається індивідуально.

Хірургічне лікування

У суб- та декомпенсованих стадіях вісцероптозу абдомінальні хірурги визначають показання до оперативного втручання. В останні роки техніки проведення операцій значно удосконалилися, тому добрі віддалені результати спостерігаються у 93-95% пацієнтів. Зазвичай застосовують різні варіанти резекції товстої кишки з накладенням анастомозів.

У більшості випадків вісцероптоз не становить загрози для життя та здоров’я, тому лікарі дають сприятливий прогноз. Навіть у декомпенсованій стадії можна покращити самопочуття хворих за допомогою сучасних оперативних втручань. Профілактика захворювання включає носіння бандажів під час вагітності та після пологів, вправи для зміцнення м’язового каркасу живота.