Вітіліго

Вітіліго – захворювання, що характеризується появою на шкірі ділянок депігментації (білих плям), їх поступовим зростанням та злиттям. Волосся на ділянках ураження також позбавлене пігменту. Захворювання завдає переважно косметичні незручності. Можливі посилення захворювання і сонячні опіки депігментованих ділянок при тривалій інсоляції. Діагностика ґрунтується на візуальному огляді, для диференціювання вітіліго від інших дерматологічних захворювань можливе проведення біопсії шкіри. Лікування вітіліго включає фото-і гормонотерапію, проте воно залишається поки що малоефективним.

Вітіліго – хронічне захворювання шкіри із класу дисхромій, що характеризується появою депігментованих ділянок. При вітіліго мелантоцити частково або повністю втрачають свої функції, внаслідок чого шкіра знебарвлюється. Захворюваність на вітіліго становить близько 3% населення, найчастіше уражається шкіра; ураження сітківки очей, мозкових оболонок та волосся зустрічаються рідше. В основному захворювання починає проявлятися в молодому віці, захворюваність у осіб після 40 років суттєво нижча.

В етіології вітіліго поки не виявлено основних причин виникнення, але успадкування за домінантним типом, вказують, що генетична схильність є одним із основних факторів. Дисхромія, що виникла через порушення нервової системи, процесів метаболізму і порушень у роботі залоз внутрішньої секреції, генетично закріплюється і проявляється в наступних поколіннях. При нервово-психічних травмах, що супроводжуються нейроендокринними порушеннями, як наприклад цукровий діабет, вітіліго діагностується частіше. Порушення роботи щитовидної залози, дисфункції яєчників та зміни функціонального стану гіпофізарно-надниркової системи є сприятливими факторами у появі вітіліго. Поєднання кількох факторів збільшує ризик захворіти.

Робота на шкідливому виробництві, постійні контакти з агресивними хімічними речовинами, такими як формальдегід, фенол, реактивами, що містять фенол, і жорсткими детергентами підвищує ризик професійного вітіліго.

Інфекційні захворювання, особливо ті, що викликають хронічні порушення в роботі внутрішніх органів, депресивні стани, часті фізичні травми шкіри (наприклад, опіки) та кишкові інвазії мають велике значення у розвитку вітіліго. Постійне носіння одягу із синтетичних тканин, нехтування правилами особистої гігієни та використання косметики, до складу якої входять хімічно агресивні речовини, можуть спричинити порушення функцій мелантоцитів і як наслідок – спровокувати вітіліго.

Дебютує вітіліго з однієї депігментованої плями кольору слонової кістки, яка може локалізуватися на будь-якій ділянці шкіри. Від інших дисхромій вітіліго відрізняється наявністю зони гіперпігментації на периферії вогнища ураження. У зоні гіперпігментації спостерігається згущення пігменту. Первинна пляма вітіліго має схильність до периферичного зростання, надалі кількість вогнищ збільшується, вони схильні до злиття з утворенням великих ділянок депігментованої шкіри. Залежно від глибини порушень функцій мелантоцитів плями вітіліго можуть бути як кольору слонової кістки, так і повністю білими, якщо мелантоцити повністю втрачають свої функції.

При вітіліго втрата мелантоцитами своїх функцій може спостерігатися як поступово, і відразу. Причини, через які захворювання прогресує і погано подається терапії, не вивчені.

Важливою діагностичною ознакою є те, що плями вітіліго можуть розташовуватися на будь-яких ділянках шкірного покриву та слизових оболонок, але вони ніколи не локалізуються на долонях та підошвах стоп. Волосся, в тому числі і пушкові, на ділянках вітіліго знебарвлюються, у 30-40% пацієнтів відзначається передчасна сивина. Біль та інші суб’єктивні відчуття відсутні, але 10% пацієнтів з вітіліго пред’являють скарги на свербіж. Сверблячка, швидше за все, має вторинний характер через вплив на уражену ділянку сонячних променів та будь-яких інших агресивних факторів, оскільки дерма з нефункціонуючими мелантоцитами втрачає свої захисні функції.

Плями мають округлі обриси і розташовуються в основному на згинальних і розгинальних поверхнях, пахвових западинах, в області зап’ясть, на обличчі і на сідницях. Посттравматичне вітіліго локалізується вздовж хірургічного шва чи рубця. Часто постійна травматизація шкіри, наприклад, швами одягу, теж призводить до посттравматичного вітіліго.

Акроцефальна форма вітіліго характеризується ділянками депігментації на обличчі, волосистій частині голови, вухах та шиї. При універсальній формі вітіліго залишаються острівці шкіри з нормальною пігментацією, які мають увігнутий край, що западає.

Найчастіше плями розташовуються симетрично, що полегшує діагностику. При атипових формах вітіліго безпосередньо перед появою депігментації може виникнути еритема, що лущиться, що вимагає диференційованого діагнозу з рожевим лишаєм. Вітіліго сітчасте зустрічається на шкірі статевих органів та на внутрішній поверхні стегон. Внаслідок нерівномірної втрати пігментації клітини зі здоровими мелантоцитами утворюють сітку з крапок. При точковому вітіліго ділянки депігментації дрібні, але характерна гіперпігментація навколо осередку виражена яскравіше.

Тривалість утворення плям вітіліго варіабельна, від кількох років до кількох місяців. При стрімкій формі плями вітіліго можуть з’являтися кілька годин. Одним із ускладнень вітіліго є сонячні опіки уражених ділянок, тому що через відсутність мелантоцитів шкіра повністю втрачає свої захисні функції від випромінювання.

Клінічні прояви та опитування пацієнта допомагають поставити діагноз, для його підтвердження вдаються до біопсії. При гістологічному дослідженні виявляється повна або часткова відсутність мелантоцитів та характерні для вітіліго зміни колагенових волокон.

По краях депігментованої зони спостерігається незначна запальна реакція, на пізніх стадіях вітіліго спостерігається невелика кількість лімфоцитів та збільшення числа мелантоцитів із гіпертрофованими меланосомами.

Вітіліго слід диференціювати з атопічним дерматитом, альбінізмом, трихофітією, лейкодермою при сифілісі та меланомою.

Вітіліго погано піддається лікуванню, лише у 5% випадках виникає спонтанне відновлення забарвлення шкіри. Адекватна вітамінотерапія з обов’язковим вмістом міді та цинку у вітамінокомплексах допомагає зупинити прогресування вітіліго. Опромінення уражених вітіліго ділянок вузькохвильовими УФ-променями та лазеротерапія протягом двох років теж знижують ймовірність периферичного зростання плям. Лікування захворювань печінки та захворювань, які спровокували вітіліго, у деяких випадках допомагають відновити нормальну пігментацію шкіри.

У лікуванні вітіліго використовують ПУВА-терапію та селективну фототерапію. Для маскування косметичних дефектів показано застосування тональних косметичних засобів із високим рівнем захисту від ультрафіолету. Виключення прямого сонячного опромінення, крім медичного ультрафіолету та носіння одягу, що прикриває уражену шкіру, допомагає уникнути сонячних опіків.

Змащування шкіри кортикостероїдними мазями помірної активності з поєднанням фотосенсибілізуючими препаратами, наприклад, що містять псорален, мають хороший терапевтичний ефект, хоча у 25% хворих позитивної динаміки протягом вітіліго не спостерігається взагалі.

Чергування гормональної терапії вітіліго та фототерапії у кожному конкретному випадку призначається індивідуально, при необхідності кортикостероїдні препарати призначають внутрішньо.

Прогноз захворювання завжди несприятливий.