Вітряна віспа

Вітряна віспа – гостре інфекційне захворювання вірусної етіології, що характеризується виникненням характерного пухирцевого висипу на тлі загального інтоксикаційного синдрому. Збудник вітряної віспи – вірус герпесу 3 типу, що передається від хворого на повітряно-краплинним шляхом. Вітряна віспа відноситься до найпоширеніших дитячих інфекцій. Вона проявляється характерними рясними пухирцевими висипаннями, що зудять, що з’являються на висоті лихоманки і загальноінфекційних проявів. Типова клініка дозволяє діагностувати захворювання, не проводячи жодних додаткових досліджень. Лікування вітряної віспи переважно симптоматичне. Для профілактики вторинного інфікування рекомендовано антисептичну обробку елементів висипу.

Вітряна віспа – гостре інфекційне захворювання вірусної етіології, що характеризується виникненням характерного пухирцевого висипу на тлі загального інтоксикаційного синдрому.

Вітряну віспу викликає вірус Varicella Zoster сімейства герпесвірусів, він же вірус герпесу людини 3 типу. Це ДНК-вірус, мало стійкий в зовнішньому середовищі, здатний до реплікації тільки в організмі людини. Інактивація вірусу відбувається досить швидко при дії сонячного світла, ультрафіолетового опромінення, нагріванні, висушуванні. Резервуаром та джерелом вітряної віспи є хворі люди протягом 10 останніх днів інкубаційного періоду та п’ятої-сьомої доби періоду висипання.

Вітряна віспа передається по аерозольному механізму повітряно-краплинним шляхом. Зважаючи на слабку стійкість вірусу контактно-побутова передача важкореалізована. Поширення вірусу з дрібнодисперсним аерозолем, що виділяється хворими при кашлі, чханні, розмові, можливе на досить велику відстань у межах кімнати, можливе занесення зі струмом повітря в суміжні приміщення. Існує можливість передачі інфекції трансплацентарно.

Люди мають високу сприйнятливість до інфекції, після перенесення вітряної віспи зберігається напружений довічний імунітет. Діти перших місяців життя захищені від інфекції антитілами, отриманими від матері. На вітрянку найчастіше хворіють діти дошкільного та молодшого шкільного віку, які відвідують організовані дитячі колективи. Близько 70-90% населення перехворюють на вітряну віспу у віці до 15 років. Захворюваність у містах більш ніж у 2 рази вища, ніж у сільських населених пунктах. Пік захворюваності на вітрянку припадає на осінньо-зимовий період.

Вхідними воротами інфекції є слизова оболонка дихальних шляхів. Вірус впроваджується і накопичується в клітинах епітелію, поширюючись надалі в регіонарні лімфовузли і далі в загальний кровотік. Циркулювання вірусу зі струмом крові викликає явища загальної інтоксикації. Вірус вітряної віспи має спорідненість до епітелію покривних тканин. Реплікація вірусу в епітеліальній клітині сприяє її загибелі, на місці відмерлих клітин залишаються порожнини, що наповнюються ексудатом (запальною рідиною) – формується везикула. Після розтину везикул залишаються скоринки. Після відділення скоринки під нею виявляється знову сформований епідерміс. Висипання при вітряній віспі можуть утворюватися як на шкірі, так і на слизових оболонках, де досить швидко прогресують везикули в ерозії.

Вітряна віспа у осіб з ослабленою імунною системою протікає у тяжкій формі, сприяє розвитку ускладнень, вторинному інфікуванню, загостренню хронічних захворювань. При вагітності ймовірність передачі вітрянки від матері плоду становить перші 14 тижнів 0,4% і збільшується до 1% до 20 тижня, після чого ризик зараження плода практично відсутня. Як ефективний профілактичний захід вагітним жінкам, які хворіють на вітряну віспу, призначають специфічні імуноглобуліни, що допомагають знизити ймовірність передачі інфекції дитині до мінімуму. Найбільш небезпечна вітряна віспа, що розвинулася за тиждень до пологів і наступного місяця після пологів.

Стійкий довічний імунітет надійно захищає організм від повторної інфекції, проте при значному зниженні імунних властивостей організму дорослі, які хворіли на вітрянку в дитинстві, можуть заразитися їй знову. Має місце феномен латентного носія вірусу вітряної віспи, що накопичується в клітинах нервових вузлів і здатного активізуватися, викликаючи лишай, що оперізує. Механізми вірусної активації при такому носійстві поки що недостатньо зрозумілі.

Інкубаційний період вітряної віспи коливається не більше 1-3 тижнів. У дітей продромальні явища слабо виражені, або зовсім не спостерігаються, в цілому – течія легеня з незначним погіршенням загального стану. Дорослі схильні до тяжчого перебігу вітряної віспи з вираженою симптоматикою інтоксикації (озноб, головний біль, ломота в тілі), лихоманкою, іноді відзначається нудота, блювання. Висипання в дітей віком можуть виникнути несподівано і натомість відсутності будь-якої загальної симптоматики. У дорослих період висипань нерідко починається пізніше, пропасниця при появі елементів висипу може деякий час зберігатися.

Висипання при вітряній віспі носить характер бульозного дерматиту. Висипання є одиничні елементи, що виникають на будь-яких ділянках тіла і поширюються без будь-якої закономірності. Елементи висипу спочатку являють собою червоні цятки, що прогресують у папули, а потім – у дрібні рівні однокамерні везикули з прозорою рідиною, що спадаються при проколюванні. В’язикули, що розкрилися, утворюють скоринки. Для вітряної віспи характерне одночасне існування елементів різних стадіях розвитку та виникнення нових (підсипання).

Висипання при вітряній віспі викликає інтенсивне свербіння, при розчісуванні можливе інфікування везикул з формуванням пустул. Пустули при загоєнні можуть залишити по собі рубець (оспину). Неінфіковані везикули рубців не залишають, після відокремлення скоринок виявляється здоровий новий епітелій. При нагноєнні висипних елементів загальний стан зазвичай погіршується, інтоксикація посилюється. Висип у дорослих зазвичай рясніший, і в переважній більшості випадків з везикул формуються пустули.

Висипання поширюється практично по всій поверхні тіла за винятком долонь і підошв, переважно локалізуючись в області волосистої частини голови, на обличчі, шиї. Підсипання (виникнення нових елементів) можливе протягом 3-8 днів (у дорослих, як правило, вони супроводжуються новими гарячковими хвилями). Інтоксикація спадає одночасно із припиненням підсипань. Висипання може з’являтися на слизових оболонках ротової порожнини, статевих органів, іноді – на кон’юнктиві. Висипні елементи на слизових прогресують в ерозії та виразки. У дорослих висипка може супроводжуватися лімфоаденопатією, для дітей поразка лімфатичних вузлів не характерна.

Крім типового перебігу, розрізняють стерту форму вітряної віспи, що протікає без ознак інтоксикації і з короткочасним рідким висипом, а також важкі форми, що різняться на бульозну, геморагічну та гангренозну. Бульозна форма характеризується висипом у вигляді великих в’ялих пухирів, що залишають після розтину виразкові дефекти, що довго гояться. Така форма характерна для людей із тяжкими хронічними захворюваннями. Геморагічна форма супроводжується геморагічним діатезом, на шкірі та слизових оболонках відзначаються дрібні крововиливи, можуть виникати кровотечі з носа. Везикули мають коричневий відтінок за рахунок геморагічного вмісту. В осіб із значно ослабленим організмом вітряна віспа може протікати в гангренозній формі: везикули, що швидко ростуть, з геморагічним вмістом розкриваються з формуванням некротичних чорних кірок, оточених обідком запаленої шкіри.

У переважній більшості випадків протягом вітряної віспи доброякісне, ускладнення відзначаються лише у 5% хворих. Серед них переважають захворювання, спричинені вторинною інфекцією: абсцеси, флегмони, у тяжких випадках – сепсис. Небезпечним ускладненням, що важко піддається терапії, є вірусна (вітряна) пневмонія. У деяких випадках вітряна віспа може спричинити кератит, енцефаліт, міокардит, нефрит, артрити, гепатит. До ускладнень схильні важкі форми захворювань у дорослих, особливо при супутніх хронічних патологіях та ослабленій імунній системі. У дітей ускладнення спостерігаються у виняткових випадках.

Діагностика вітряної віспи у клінічній практиці проводиться на підставі характерної клінічної картини. Загальний аналіз крові при вітряній віспі неспецифічний, патологічні зміни можуть обмежуватися прискоренням ШОЕ, або сигналізувати про запальне захворювання з інтенсивністю, пропорційною до загальної інтоксикаційної симптоматики.

Вірусологічне дослідження має на увазі виявлення віріонів при електромікроскопії везикулярної рідини, забарвленої сріблом. Серологічна діагностика має ретроспективне значення та проводиться за допомогою РСК, РТГА у парних сироватках.

Вітряну віспу лікують амбулаторно, за винятком випадків тяжкого перебігу з інтенсивними загальноінтоксикаційними проявами. Етіотропна терапія не розроблена, у разі формування пустул вдаються до антибіотикотерапії нетривалим курсом у середніх дозах. Особам з імунною недостатністю можна призначати противірусні препарати: ацикловір, відарабін, інтерферон альфа (інтерферон нового покоління). Раннє призначення інтерферону сприяє більш легкому та короткочасному перебігу інфекції, а також знижує ризик розвитку ускладнень.

Терапія вітрянки включає заходи для догляду за шкірою з метою попередження гнійних ускладнень: везикули змащуються антисептичними розчинами: 1% розчин діамантового зеленого, концентрований – перманганату калію («зеленка», «марганцівка»). Виразки слизової обробляються перекисом водню в 3%-му розведенні або етакридину лактатом. Інтенсивний свербіж у сфері висипань полегшують, змащуючи ділянки шкіри гліцерином чи обтираючи розведеним оцтом, спиртом. Як патогенетичний засіб призначають антигістамінні препарати. Вагітним жінкам та хворим з тяжкою формою призначають специфічний противітряковий імуноглобулін.

Прогноз сприятливий, захворювання закінчується одужанням. Везикули зникають без слідів, пустули можуть залишати віспіві рубці. Значне погіршення прогнозу в осіб із імунодефіцитом, тяжкими системними захворюваннями.

Профілактика вітряної віспи полягає у попередженні занесення інфекції до організованих дитячих колективів, для чого при виявленні випадків захворювання проводяться карантинні заходи. Хворих ізолюють на 9 днів з моменту появи висипань, діти, що контактували з хворими, роз’єднуються на 21 день. Якщо день контакту з хворим точно визначений, дитина не допускається до дитячого колективу з 11 по 21 день після контакту. Контактним дітям, які не хворіли раніше на вітряну віспу, з ослабленим імунітетом як профілактичний захід призначають противітряковий імуноглобулін.

Останнім часом почала застосовуватися вакцинація проти вітряної віспи. З цією метою використовуються вакцини Варілрікс (Бельгія) та Окавакс (Японія).