Внутрішньосуглобовий перелом

Внутрішньосуглобовий перелом – Це перелом, лінія зламу якого повністю або частково розташовується в порожнині суглоба. Вимагає особливого підходу до діагностики, лікування та реабілітації. Відмінними рисами таких переломів є залучення у патологічний процес як пошкодженої кістки, а й усього суглоба, можливе порушення конгруентності суглобових поверхонь, і навіть висока ймовірність розвитку контрактур і тугоподвижности у віддаленому періоді. Відмінними ознаками є набряк, біль та гемартроз, можлива крепітація. Діагноз виставляється на підставі симптомів та рентгенографічної картини, іноді потрібно КТ та МРТ суглоба. Лікування може бути як консервативним, і оперативним.

Внутрішньосуглобовий перелом – пошкодження кістки усередині суглобової капсули. Це складна травма, яка потребує підвищеної уваги з боку травматолога-ортопеда та особливого підходу до лікування, оскільки обсяг рухів залежить від того, наскільки точно було відновлено суглобові поверхні. Може виникати у сфері будь-яких суглобів, як великих, і дрібних. Найбільше клінічне значення через можливі віддалені наслідки мають внутрішньосуглобові переломи великих суглобів кінцівок.

Причиною може стати як побутова чи спортивна травма (падіння, скручування кінцівки, непряма дія або прямий удар), так і автодорожня пригода, падіння з висоти, стихійне лихо чи виробнича травма. У всіх випадках, за винятком побутової та спортивної травми, існує висока ймовірність поєднаних чи комбінованих ушкоджень. Внутрішньосуглобові переломи можуть поєднуватися з іншими переломами кісток кінцівок, тупою травмою живота, черепно-мозковою травмою, переломами тазу, травмою сечостатевих органів та ушкодженнями грудної клітки.

Переломи шийки та головки плечової кістки, як правило, виникають у людей похилого віку і є наслідком падіння на відведену руку, плече або лікоть. Ушкодження ліктьового суглоба можуть спостерігатися у будь-якому віці, але частіше зустрічаються у дітей та молодих пацієнтів, які ведуть активний спосіб життя. Причиною зазвичай стає падіння на випрямлену руку або зігнутий лікоть. Переломи в променево-зап’ястковому суглобі також можуть виникати у людей різного віку, проте переважна частина пацієнтів – діти або люди похилого віку. Типовий механізм травм – падіння на випрямлену руку з опорою на долоню.

Переломи шийки та головки стегна характерні для людей похилого віку та є результатом падіння. Ушкодження колінного суглоба частіше зустрічаються у спортсменів та людей працездатного віку, механізм травми може бути різним, від падіння на коліно до підвертання та прямого удару. Переломи кісточок спостерігаються у пацієнтів різного віку і зазвичай виникають при підгортанні ноги.

Суглоб складається з двох або більше відповідних один одному формою кінців кісток, які з’єднуються між собою за допомогою капсули і зв’язок. Капсула утворює порожнину, ізольовану з інших анатомічних утворень. Усередині та зовні капсули розташовуються зв’язки, які утримують кістки, не дозволяючи їм надто сильно зміщуватися. Кінці кісток покриті гладким хрящем, завдяки якому кістки можуть безперешкодно ковзати один щодо одного. Усередині суглоба міститься невелика кількість рідини – мастила, що полегшує ковзання та доставляє поживні речовини до хрящової тканини. Усі анатомічні структури разом утворюють своєрідний шарнір.

При внутрішньосуглобових переломах патологічний процес поширюється попри всі чи майже всі структури. Поруч із кісткою порушується цілісність суглобового хряща. Кров з уламків виливається в порожнину суглоба, виникає гемартроз. Капсула розтягується та запалюється. Крім того, капсула та зв’язки можуть розриватися безпосередньо в момент травмуючого впливу або ушкоджуватися кістковими фрагментами. Через дію травмуючої сили і тяги м’язів уламки кістки зміщуються і стають неконгруентними (неспадаючими, не підходять один до одного формою). Якщо форму суглобових кінців не відновити або відновити недостатньо точно, це призведе до обмеження рухів. Крім того, недостатня гладкість суглобових поверхонь у поєднанні з наслідками пошкоджень інших структур може спричинити розвиток артрозу.

Будь-який внутрішньосуглобовий перелом потребує серйозного підходу до лікування. Однак через широку поширеність і тяжкість можливих наслідків найбільше клінічне значення мають переломи в області великих суглобів: ліктьового, колінного, тазостегнового і гомілковостопного. Тяжкість переломів ліктьового суглоба обумовлена ​​його складною конфігурацією, великою кількістю типових внутрішньосуглобових ушкоджень, до числа яких входять як звичайні переломи (надмилищкові переломи, перелом ліктьового відростка, перелом головки променя), так і переломовивихи (перелом Монтеджа, перелом Монтеджа, перелом репозиції та утримання уламків.

Серед скелетних ушкоджень кульшового суглоба особливу небезпеку становлять переломи шийки і головки стегна – ця область погано кровопостачається, тому уламки не зростаються, а лише «схоплюються» між собою рубцевою тканиною. Тяжкість переломів в області колінного та гомілковостопного суглобів пояснюється їх складною конфігурацією та важливістю повного функціонального відновлення цих сегментів. Внутрішньосуглобові переломи в області плечового та променево-зап’ясткового суглоба, як правило, простіші в репозиції і рідше закінчуються формуванням контрактур. Тим не менш, у ряді випадків, особливо при великій кількості уламків та значному зміщенні кісткових фрагментів, подібні пошкодження також можуть становити труднощі у лікуванні та реабілітації.

Як і при інших переломах, при таких ушкодженнях виникає інтенсивний біль, набряк та порушення функції кінцівки. Рухливість уламків виявляється не завжди, що може бути обумовлено як особливостями травми, так і недоступністю внутрішньосуглобових структур (наприклад, міжвиросткового при переломі великогомілкової кістки) для безпосереднього дослідження. Крім загальних ознак для внутрішньосуглобових переломів характерна деформація суглоба та порушення взаємовідносин між кістковими виступами (розпізнавальними точками). При переломах області великих суглобів визначається гемартроз. Виразність кожного з перерахованих симптомів може змінюватись і залежить від типу та локалізації ушкодження, ступеня зміщення кісткових фрагментів, тяжкості та багатьох інших факторів.

Діагноз внутрішньосуглобовий перелом виставляється на підставі клінічних та рентгенологічних ознак. Для уточнення площини зламу та положення уламків, поряд зі знімками у стандартних проекціях, нерідко виконують рентгенограми у спеціальних укладаннях та тангенціальних проекціях. За потреби пацієнта направляють на КТ суглоба, МРТ суглоба та артроскопію.

Найчастіше потрібна госпіталізація у відділення травматології та ортопедії. Лікування ґрунтується на принципах максимально точного відновлення нормального анатомічного положення уламків та мінімально можливого терміну фіксації. При переломах колінного суглоба початковому етапі виконують одну або кілька пункцій. При ушкодженнях інших суглобів пункції зазвичай не потрібні. Гіпсову пов’язку частіше застосовують при переломах без усунення. При зміщенні фрагментів, як правило, накладають скелетне витягування або роблять хірургічне втручання. Перевага зазвичай надається оперативним методикам, оскільки вони дозволяють рано відновити рухи та уникнути розвитку іммобілізаційних (фіксаційних) контрактур.

У зв’язку із різноманіттям внутрішньосуглобових переломів метод лікування завжди вибирається з урахуванням конкретної патології. У період реабілітації пацієнта обов’язково направляють на ЛФК та ​​фізіотерапію. Показання до масажу визначають індивідуально, оскільки в деяких випадках, особливо у дітей, цей метод лікування може спровокувати утворення надлишкової кісткової мозолі.