Водянка яєчка (гідроцеле)

Гідроціль – Це скупчення рідини між вагінальними оболонками яєчка. Є самостійною патологією або супроводжує деяким захворюванням: пухлини придатка або яєчка, гідатиді, запальному процесу та ін. Симптоми представлені збільшенням мошонки на стороні поразки (або з обох боків при двосторонній водянці яєчок), почуттям розпирання. Діагностика включає УЗД мошонки, ПЛР-аналізи на венеричні інфекції, спермограму, тести на онкомаркери раку яєчка. Операцію виконують при значному гідроцілі, що погіршує якість життя та впливає на сперматогенез. При вторинній патології проводять терапію основного захворювання.

Гідроцеле (від грец. «гідро» – вода, «ціле» – випинання) – поширена урологічна патологія, яка зустрічається у чоловіків будь-якого віку. У дітей до року скупчення рідини, що не сполучається з перитонеальною порожниною, вважається варіантом норми, до 12-24 місячного віку стан нормалізується, тільки у 6% хлопчиків гідроцілі залишається клінічно значущим. Молоді чоловіки стикаються з набутою водянкою у 2-4% випадків, у 10% ураження білатеральне, у 30% причина не може бути встановлена. У пацієнтів старшого віку частіше реєструють гідроцеле як ускладнення після операцій на органах малого тазу або на тлі екстрагенітальної патології, пов’язаної з масивними набряками.

Причини залежить від типу патології. Вроджена водянка яєчка розвивається на тлі незарощення вагінального відростка очеревини у процесі ембріогенезу. Отримане гідроцеле обумовлено дисбалансом між продукцією та реабсорбцією рідини. Реактивна водянка супроводжує низку патологічних процесів. У ендемічних районах посилену ексудацію провокує інфекційне захворювання – філяріатоз, у якому уражаються лімфатичні структури. Чинником ризику онкоурологи називають проведення променевої терапії. Основні причини гідроцілі включають:

• Запальний процес. Орхіт, орхоепідідіміт специфічної (включаючи туберкульоз) або неспецифічної етіології супроводжуються реактивною водянкою. Хронічне запалення призводить до порушення крово- та лімфообігу, пропотівання рідини та її накопичення між оболонками яєчка. Латентно протікають ІПСШ (хламідіоз, трихомоніаз, гонорея) підтримують запальний процес.
• Посттравматичний стан. Внаслідок травм, опіків та укусів порушується цілісність кровоносних та лімфатичних судин, що перешкоджає природному відтоку рідини. Стан посилює приєднання вторинної бактеріальної мікрофлори. Оперативні втручання на органах мошонки, особливо виконані з приводу варикоцеле та пахвинної грижі, здавлення з обмеженням кровотоку на фоні перекруту яєчка, також розглядаються як причини гідроцілі.
• Пухлинну патологію. Злоякісне новоутворення гермінативних клітин яєчка або його придатків на запущеній стадії через здавлення судин сприяє випотіванню рідини. Іноді лише асиметричне збільшення розмірів мошонки змушує чоловіка записатися на консультацію до уролога.
• Захворювання, пов’язані з депонуванням рідини. Серцево-судинна недостатність, хронічна хвороба нирок, що супроводжується хронічною нирковою недостатністю в стадії декомпенсації, печінкова недостатність викликають скупчення рідини не тільки в оболонках яєчок, але і у всіх серозних порожнинах. При цих станах гідроцель вторинне.

Точний механізм утворення ідіопатичної водянки яєчка у дорослих залишається дискутабельним. Можливими патогенетичними механізмами формування гідроцеле є посилена секреція мезотелієм серозної рідини, ушкодження або вроджені вади розвитку лімфатичних шляхів, порушення мікроциркуляції та неадекватна абсорбція.

Фізіологічна водянка у дітей зумовлена ​​віковими анатомічними особливостями будови – незарощений отвір перитонеального листка після опущення яєчок у мошонку призводить до утворення порожнини, де накопичується рідина. Патологію посилює недосконалість лімфатичного апарату. Якщо розміри отвору більші, він може випадати частина кишечника (грижа). Будь-яке підвищення внутрішньочеревного тиску (при сильному плачі, запорах) перешкоджає облітерації дефекту та нормалізації стану.

У практичній урології та андрології гідроцеле класифікується за низкою ознак. По локалізації водянка яєчка може бути односторонньою та двосторонньою. По МКБ-10 розрізняють осумковане (відмежоване), інфіковане, неуточнене (ідіопатичне) гідроцілі та ін. Якщо порожнина містить більше 200 мл рідини – водянка яєчка вважається великою, при гігантському збільшенні розмірів водяної кісти обсяг накопичення може досягати 3000 мл. Гідроцеле буває гострим (ексудація або транссудація відбувається швидко) або хронічним (рідина накопичується повільно). По виникненню виділяють такі різновиди водянки яєчка:

• Фізіологічна. Присутня від народження, згодом отвір листка очеревини облітерується, лімфатичний апарат удосконалюється, рідина розсмоктується.
• Уроджена. Може бути сполученою, якщо залишається просвіт між очеревиною та її вагінальним відростком, або не сполучається, коли загального каналу з черевною порожниною немає, а ексудат продукують безпосередньо клітини вагінального відростка.
• Отримана. Виділяють ідіопатичну (первинну) набуту водянку у випадках з невстановленою причиною, та симптоматичну (вторинну), яка з’являється у процесі життя та має зв’язок з патогенетичним фактором.

У деяких пацієнтів за результатами ультразвукового дослідження виявляється, що водяну кісту ділять на камери одна або кілька перегородок. Ця особливість характерна для довго існуючих гідроцілей. Іноді відзначають кальцифікацію, така форма викликає підозри на туберкульозну етіологію чи неопластичний процес.

Симптоми захворювання пов’язані з обсягом накопиченої рідини, за її невеликої кількості клінічні ознаки відсутні. При значному скупченні мошонка асиметрично збільшена, шкіра натягнута (що не узгоджується гідроціле), звичайного забарвлення. При пальпації анатомічна структура однорідна, безболісна, є труднощі у визначенні контурів яєчка. При обсязі ексудату більше 300-500 мл з’являються болі, що тягнуть, почуття дискомфорту, яке посилюється під час фізичної активності.

Сечовипускання та еректильна функція при всіх формах патології можуть порушуватися зі збільшенням обсягу. Для сполученої водянки характерне зменшення розмірів після сну. Багатокамерне гідроціле при залученні пахового каналу нагадує пісочний годинник. Клінічні прояви реактивного гідроцеле залежить від основного захворювання. При перекруті судинного та нервового пучка тестикули розвивається раптовий нестерпний біль, почервоніння шкіри, збільшення розміру мошонки.

Реактивна водянка при орхіті зумовлена ​​запальним випотом, загальна симптоматика включає біль, гіперемію шкіри, набряк яєчка, різку хворобливість. При захворюваннях, пов’язаних із затримкою рідини, виражені болючі відчуття відсутні. Пухлини яєчка і придатка в більшості спостережень протікають безсимптомно, водне середовище, що накопичилося, заважає пропальпувати новоутворення. На пізніх стадіях зростають регіонарні лімфовузли.

Ускладнення включають порушення процесу сперматогенезу через компресію тканин яєчка рідиною та розлади кровообігу. У запущених випадках при довго існуючому гідроцілі великого обсягу розвивається атрофія яєчок. Періодична травматизація під час їзди велосипедом, під час бігу, під час сексуального контакту може ускладнитися орхітом, розмноженням вторинної мікрофлори (інфіковане гідроціле).

Через порушення мікроциркуляції шкіра мошонки стає сухою, відзначається тенденція до розвитку дерматиту. Сексуальна функція та сечовиділення страждають при гігантському гідроцілі, іноді у чоловіка пеніс потопає в товщі мошонки (прихований статевий член). Оскільки запущене гідроцеле в 20-30% знижує фертильність, фахівці в галузі андрології вважають пріоритетним раннє виявлення та лікування цього захворювання.

Попередній діагноз гідроцеле встановлюють при фізикальному огляді, проте обов’язковою частиною обстеження є візуалізаційні методики, які застосовуються для виявлення можливої ​​прихованої основної патології. У деяких випадках потрібна консультація фтизіоуролога для виключення туберкульозної етіології процесу або хірурга для підтвердження пахово-мошонкової грижі. Алгоритм обстеження включає:

• Інструментальну діагностику. УЗД мошонки – пріоритетний спосіб візуалізації причини та оцінки гідроцілі. На сонограмах видно розміри яєчка, його контури, наявність пухлинної маси при неоплазії. У процесі дослідження звертають увагу на стан та становище придатків яєчка, зміни тазових лімфовузлів. КТ та МРТ показані при реактивній водянці на фоні пухлини.
• Лабораторні аналізи. Для неускладненого гідроцілі результати ОАК та ОАМ неспецифічні, проте ці тести інформативні при виявленні причини вторинної водянки. На фоні запалення або пухлини відзначається підвищення ШОЕ та лейкоцитоз. ПЛР-аналіз на ІПСШ застосовують для діагностики латентних вензахворювань. Оцінка даних спермограми враховується після ухвалення рішення необхідність операції. Аналізи на онкомаркери (ХГЛ, АФП) призначають для виключення неопластичного процесу, що ховається за реактивною водянкою.

Диференціальну діагностику гідроцеле проводять з пахвинною грижею, гематоцеле та пухлиною яєчка, для розрізнення перерахованих патологій використовують дані УЗД. Перекрут, травму, гострий орхоепідідіміт від гідроцеле відрізняє виражений больовий синдром. При туберкульозі яєчка визначаються позитивні результати спеціальних тестів, що діагноз остаточно підтверджує морфологічне дослідження.

Безсимптомна водянка з невеликим обсягом рідини, що не впливає на фертильність, передбачає спостереження у динаміці. У дітей ізольована водянка яєчка без інших вад розвитку сечостатевої системи не вимагає втручання до 2-3 років, оскільки може вирішитися самостійно. Реактивне гідроцілі часто зникає або зменшується після адекватної терапії основного захворювання. Виражене депонування рідини між парієтальним та вісцеральним листками очеревини є показанням до оперативного лікування. Застосовуються:

• Класичні втручання. Операції Вінкельмана та Бергмана включають розтин мошонки, виведення водянкової кісти в рану та її пункцію. За способом Вінкельмана оболонки яєчка вивертають і зшивають так, щоб рідини не було де накопичуватися, і вона всмоктувалася в навколишні тканини. За методикою Бергмана вагінальну оболонку січуть, а при операції Лорда гофрують, що вважається менш травматичним, оскільки яєчко не відокремлюють від оболонок і не виводять у рану.
• Малоінвазивні методики. До них відносять склеротерапію, використання плазмового скальпеля (плазмокоагуляція піхвової оболонки тестикули), ультразвукову диссекцію, лазерне розсічення тканин та ін. Ефективність даних методів можна порівняти з відкритими операціями, а реабілітаційний період та відсоток ускладнень нижче. При запальній та пухлинній патології, що сприяла появі гідроцілі, перелічені способи непридатні.
• Аспірація водянкової кісти. Цей метод має великий відсоток рецидивів та післяопераційних ускладнень у вигляді гематоми та запалення. Тому в даний час пункція гідроцеле проводиться тільки пацієнтам з тяжкою супутньою патологією як паліативну допомогу при значному обсязі рідини.

Прогноз гідроцілі у дітей у 90% сприятливий, пацієнти повністю реабілітуються після операції. Результат отриманої водянки яєчка залежить від етіологічного чинника. Кількість післяопераційних рецидивів становить 1-5%. Профілактичні заходи мають на увазі використання захисту органів мошонки при заняттях травматичними видами спорту, своєчасне лікування запальних захворювань, відданість моногамним відносинам.