Волосата лейкоплакія

Волосата лейкоплакія – Захворювання слизової оболонки порожнини рота, викликане вірусом Епштейна-Барра і розвивається на тлі імуносупресивних станів. Найчастіше патологія діагностується у пацієнтів з ВІЛ, гострим лейкозом та приймають імуносупресивні препарати. Осередок ураження являє собою білий або сірий наліт, що формує складки та бляшки з шорсткою поверхнею. Для діагностики використовується біопсія з наступним гістологічним аналізом, дослідження мазка та виявлення маркерів ВІЛ. Лікування включає прийом противірусних препаратів, місцеве медикаментозне і хірургічне вплив.

Волосата лейкоплакія є диспластичною патологією слизової оболонки ротової порожнини у пацієнтів з імунодефіцитами, інфікованих вірусом Епштейна-Барра (ВЕБ). Свою назву вона отримала через специфічну гістологічну картину: поверхневий паракератичний шар патологічних ділянок покритий мікроскопічними ворсинками, які є осередками гіперкератозу. Іноді хворобу називають «волосистою», «ворсистою», «ворсинчастою» або «килимової» лейкоплакією. Захворювання було вперше діагностовано у 1984 році у пацієнта з ВІЛ та ВЕБ. У 25-53% випадків пацієнтами є ВІЛ-інфіковані особи, при імунодефіцитах іншої етіології патологія зустрічається у 10% випадків. Волосата лейкоплакія зазвичай спостерігається у віці після 40 років, серед осіб віком від 70 років її поширеність становить близько 8%, проте не можна виключати ймовірність розвитку патології у дітей та молодих людей. 80% пацієнтів є курцями, серед хворих більше чоловіків, ніж жінок.

В даний час головною причиною виникнення захворювання вважається ВЕБ, що викликає в процесі реплікації характерні зміни у патологічному вогнищі. При інфікуванні вірус впроваджується у базальні епітеліальні клітини глотки та В-клітини, де і знаходиться протягом усього життя пацієнта. До 90% населення планети інфіковано вірусом ВЕБ. У здорової людини розмноження ВЕБ стримується Т-лімфоцитами, але знищити вірус вони повністю не можуть. При імуносупресії знижується концентрація ВЕБ-специфічних цитотоксичних Т-лімфоцитів і починається активна реплікація вірусу.

Зазвичай причиною імунодефіциту є ВІЛ, рідше – гострий лейкоз та прийом імуносупресивних препаратів для лікування системних аутоімунних захворювань (системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит, склеродермія) та для профілактики відторгнення трансплантату. Додатковим фактором, що знижує імунітет у ротовій порожнині, є куріння. Несприятливий вплив на слизову оболонку надають часте опромінення ротової порожнини ультрафіолетом або встановлення металевих протезів, між компонентами яких виникають гальванічні струми. Постійна травматизація тканин у ротовій порожнині відбувається через нерівних зубів, неправильно зафіксованих коронок, брекетів і протезів.

Захворювання часто протікає у безсимптомній формі, і багато пацієнтів дізнаються про нього лише на прийомі у стоматолога. Найяскравішим симптомом є білуватий або сірий наліт на бічних межах, спинці або нижній поверхні язика. Рідше уражається слизова щік і ясен, у вкрай поодиноких випадках зміни зачіпають м’яке небо. Вогнища волохатої лейкоплакії можуть мати односторонній і двосторонній характер, раптово з’являтися і також раптово зникати. Пацієнти не скаржаться на больові відчуття, лише в окремих випадках відзначається легкий дискомфорт, зміна смаку та сухість у роті. Скарги, зазвичай, виникають при приєднанні грибкової інфекції.

На ранніх стадіях захворювання виникають білі складки з шорсткою поверхнею, що піднімаються над навколишніми тканинами і чергуються з ділянками здорової слизової оболонки. На вигляд уражена ділянка мови нагадує пральну дошку. Поступово складки зливаються з утворенням бляшок із нечіткими межами. Розмір бляшок варіюється від 1-2 мм до 3 см. При зшкрібанні шпателем зовнішній вигляд бляшок не змінюється, а сам пацієнт не відчуває будь-якого дискомфорту. Коли вогнище ураження розташоване на щоках, яснах або нижній поверхні язика, поверхня бляшки не має характерної «волосатої» структури. У запущених випадках під час огляду можна виявити тріщини мовою, ерозії та інфільтрати у уражених областях.

Особливу увагу при зборі анамнезу необхідно звернути на ознаки імунодефіциту: різке зниження ваги, пітливість у нічний час, тривалі безпричинні лихоманки та діарею, підвищену схильність до інфекційних захворювань. Обов’язково потрібно уточнити, чи пацієнт проходив обстеження на ВІЛ і чи перебував на імуносупресивній терапії. Поінформованість лікаря-стоматолога про симптоми патології та своєчасний початок лікування можуть запобігти злоякісному переродженню епітелію в зоні ураження.

Для встановлення діагнозу в стоматології використовується комплекс лабораторних та інструментальних досліджень. Одним із ключових методів є біопсія вогнища ураження з подальшим гістологічним аналізом. Виділяють 5 гістологічних ознак захворювання: гіперкератоз верхнього епітеліального шару, паракератоз поверхневого епітеліального шару, акантоз, мінімальне запалення в епітеліальних та субепітеліальних тканинах або його відсутність та гістологічно нормальний шар базального епітелію. Наявність якоїсь однієї ознаки не є достатнім критерієм для діагнозу «волосата лейкоплакія».

При біопсії слизової оболонки у зразку, що досліджується імуногістохімічним методом, виявляється ВЕБ. У мазках з вогнищ ураження приблизно чверть випадків висівається Candida albicans. В обов’язковому порядку проводиться лабораторна діагностика ВІЛ: ПЛР для виявлення РНК вірусу, імунний блот для виявлення антитіл до окремих антигенів, імуноферментний аналіз для виявлення антитіл до ВІЛ та дослідження імунного статусу. При волохатій лейкоплакії зазвичай відзначається зниження концентрації СD4 Т-лімфоцитів до 235-468 на мкл. Диференціальну діагностику захворювання проводять з іншими видами лейкоплакію, кандидозом порожнини рота, гіпертрофією сосочків язика, кератозом слизової оболонки та гострими кондиломами.

При виникненні захворювання на фоні інфікування ВІЛ необхідно обов’язкове проведення антиретровірусної терапії інгібіторами зворотної транскриптази (ламівудін, диданозин, зидовудін) та інгібіторами протеази ВІЛ (саквінавір, нелфінавір, індинавір). Для активізації клітинного імунітету використовується специфічна імунотерапія (ВІЛ-1-специфічний імуноглобулін, суміш моноклональних антитіл). При інших імунодефіцитах також є актуальним імунотерапевтичне лікування. Для придушення реплікації ВЕБ застосовують противірусні препарати (ацикловір, валацикловір, фамцикловір). За наявності супутньої кандидозної інфекції потрібні антимікотики (кетоконазол, флуконазол, амфотерицин В).

Для місцевого лікування використовуються кератолітичні препарати, а також препарати ретиноєвої кислоти. У важких випадках проводиться хірургічне лікування, при якому уражені осередки січуться за допомогою лазера. У ВІЛ-інфікованих осіб існує ризик розвитку лімфоми Беркітта – неходзькінської лімфоми з В-лімфоцитів, що відрізняється високим ступенем злоякісності. Таких пацієнтів направляють на променеву терапію та хіміотерапію. Незалежно від ступеня тяжкості захворювання рекомендується відмовитися від куріння і дотримуватись дієти, що виключає подразнювальну їжу (гаряче, гостре, копчене). Волохата лейкоплакія схильна до рецидивуючого перебігу, тому пацієнт повинен регулярно проходити стоматологічні огляди.

За відсутності серйозної імуносупресії захворювання має сприятливий прогноз. Після усунення подразнюючого фактора епітеліальна поверхня слизової оболонки ротової порожнини повністю відновлюється протягом місяця. Однак терапія здатна лише уповільнити розмноження ВЕБ, але не усунути його повністю, тому при зниженні імунітету відбуваються рецидиви захворювання. Найважчий перебіг відзначається у пацієнтів з ВІЛ через ризик розвитку агресивної лімфоми Беркітта та злоякісного переродження уражених ділянок. Для запобігання розвитку волохатої лейкоплакії необхідно дотримуватись заходів профілактики зараження ВІЛ, підтримувати імунітет, відмовитися від куріння та своєчасно відвідувати стоматолога.