Ворсинчаста пухлина товстої кишки

Ворсинчаста пухлина товстої кишки – доброякісне новоутворення, що походить із залізистого епітелію слизової оболонки. Найчастіше локалізується у прямій кишці. Згодом нерідко піддається злоякісному переродженню. Виявляється великою кількістю слизових виділень із прямої кишки. Іноді виділення забарвлені кров’ю. Можливе почуття тяжкості, запори та відчуття стороннього тіла. У разі низького розташування пухлина може випадати під час дефекації. Діагноз виставляється на підставі клінічної симптоматики, даних пальцевого дослідження прямої кишки та результатів додаткових досліджень. Лікування оперативне.

Ворсинчаста пухлина товстої кишки (ворсинчастий поліп, ворсинчаста аденома, віллезна аденома, поліпоїдна аденома, папілярна аденома, аденопапілома) – доброякісна пухлина, що походить з епітелію слизової оболонки. Складає близько 5% від загальної кількості поліпів товстого кишечника, що зазвичай виникає в літньому віці. Найчастіше розташовується у прямій кишці, друге місце за поширеністю займають ворсинчасті пухлини сигмовидної кишки. Жінки страждають рідше за чоловіків. Ризик малігнізації за різними даними коливається від 60 до 90%.

Ворсинчаста пухлина товстої кишки зазвичай являє собою компактний вузол з широкою основою, проте можуть виявлятися і форми, що стеляться без утворення явного пухлинного вузла, що майже циркулярно охоплюють стінку кишечника. Поверхня пухлини вразлива до механічних впливів, строма має велику кількість кровоносних судин, тому новоутворення часто кровоточить, і наявність кровотеч сама по собі не є ознакою злоякісності. Лікування здійснюють фахівці в галузі онкології та проктології.

Етіологія та патогенез ворсинчастої пухлини товстої кишки

Причин розвитку ворсинчастих пухлин поки не встановлено. Дослідники вказують на зростання кількості доброякісних пухлин товстого кишечника протягом останніх десятиліть, пов’язуючи це явище з екологічною обстановкою, що погіршується, і зниженням рівня фізичної активності населення. Ще одним важливим фактором, що негативно впливає на слизову оболонку та збільшує ймовірність розвитку ворсинчастих пухлин товстої кишки, є зміна характеру харчування.

У раціоні сучасної людини переважають висококалорійні продукти з високим вмістом жирів та малою кількістю клітковини. Це зумовлює зниження перистальтичної активності кишківника. Жирні кислоти у процесі розщеплення перетворюються на канцерогенні речовини. Через повільне просування кишкового вмісту час контакту канцерогенів зі слизовою оболонкою збільшується, створюються умови, що сприяють розвитку пухлинних процесів.

Патологічна анатомія ворсинчастої пухлини товстої кишки

Ворсинчаста пухлина являє собою губчасте рожево-червоне утворення на широкій основі або товстій ніжці, чітко відокремлене від незмінених навколишніх тканин. Поверхня утворення покрита тонкими бахромчастими ворсинками, що складаються з волокон сполучної тканини, покритих шаром епітеліальних клітин. Строма ворсинчастої пухлини товстої кишки представлена ​​сполучною тканиною, пронизаною великою кількістю тонкостінних кровоносних судин. Середній розмір новоутворення – 1,5-5 см, в окремих випадках поліп може досягати 8-10 см. Рідше виявляється форма ворсинчастої пухлини товстого кишечника, що стелиться, при якій новоутворення не виступає в просвіт кишечника, а плоско поширюється по поверхні кишки. У літературі описані випадки пухлин, що стеляться, протяжністю більше 60 см.

Розрізняють три види ворсинчастих пухлин: без ознак проліферації, з ознаками проліферації та з ознаками малігнізації. Епітеліальні клітини пухлини без ознак проліферації мають чіткі межі, світлу цитоплазму та інтенсивно забарвлені ядра. У новоутворень з ознаками проліферації клітини більш тісно, ​​межі розмиті, ядра витягнуті. При малігнізації морфологічна структура клітин явно змінена, клітини поліморфні, ділянки епітелію проникають у тканини, що підлягають.

Захворювання тривалий час може протікати безсимптомно. Основним проявом є рясні тягучі склоподібні слизові виділення, що нагадують яєчний білок. Кількість слизу при пухлинах великого розміру в окремих випадках сягає 3 літрів на добу. Скупчення виділень у прямій кишці провокують позиви на дефекацію, пацієнт може кілька разів на день випорожнюватися одним слизом. Можливі мацерація та свербіж в області ануса. При травматизації поверхні ворсинчастої пухлини товстої кишки каловими масами слизові виділення забарвлюються кров’ю. При частих кровотечах розвивається анемія.

Пацієнти пред’являють скарги на запори та відчуття дискомфорту у прямій кишці. При великих пухлинах, що перешкоджають руху фекальних мас, може виникати больовий синдром. Низько розташовані пухлини іноді випадають під час дефекації, і хворим доводиться вправляти їх пальцями. Значні втрати білка та електролітів при гігантських новоутвореннях можуть стати причиною диспротеїнемії та порушень водно-сольового балансу. В окремих випадках можлива часткова або повна кишкова непрохідність внаслідок інвагінації.

Діагноз встановлюється проктологом на підставі анамнезу, клінічних проявів та даних об’єктивних досліджень. Низько розташовану пухлину ворсинчастої товстої кишки можна виявити в процесі звичайного пальцевого дослідження. При високому розташуванні новоутворення потрібна ректороманоскопія чи колоноскопія. Про злоякісне переродження свідчить деформація просвіту кишечника, втрата рухливості згинів кишки, підвищена кровоточивість, наявність виразок, фіброзних та некротичних мас на поверхні поліпа.

При недоступності ендоскопічних методів дослідження хворих з підозрою на ворсинчасту пухлину товстої кишки направляють на іригоскопію, однак дана методика може давати помилково-негативні результати через просочування пухлини барієвою масою. У сумнівних випадках іригоскопію повторюють через 1,5-2 місяці. Остаточний діагноз виставляють за результатами гістологічного дослідження зразка, взятого під час ендоскопічного дослідження, або мікроскопії ділянок пухлини, що відірвалися, знайдених при дослідженні калу.

Диференціальний діагноз ворсинчастої пухлини товстої кишки проводять із проктоколітами та іншими видами поліпів. При проктоколіті виділення серозно-слизові, у слизу може виявлятися домішка гною. Характерний постійний больовий синдром, періоди погіршення короткочасні, розділені світлими проміжками. При інших різновидах поліпів рясні склоподібні виділення відсутні. Виявляються відмінності в ендоскопічній, гістологічній та мікроскопічній картині хвороби.

Лікування оперативне, здійснюється у плановому порядку в умовах стаціонару. Невеликі поліпи прямої кишки ендоректально видаляють з використанням петлі, електроніжа або електрокоагуляції. При великих новоутвореннях виконують ректотомію чи колотомію. У деяких випадках (при гігантських пухлинах, відсутності повної впевненості у доброякісності новоутворення) доводиться вдаватися до резекції ділянки товстого кишківника.

Прогноз при пухлинах товстої кишки сприятливий. Після хірургічного втручання зазвичай настає повне одужання, окремих випадках можливі рецидиви. Пацієнтів поміщають під диспансерний нагляд. Протягом першого року після операції ендоскопічні дослідження проводять щокварталу, надалі – щорічно. За відсутності лікування є висока ймовірність злоякісного переродження протягом кількох років після появи пухлини.