Вроджена параміотонія

Вроджена параміотонія – окремий клінічний варіант міотонії, що успадковується аутосомно-домінантним шляхом та характеризується виникненням міотонічних епізодів під впливом холоду. У клініці захворювання також є пароксизми транзиторної м’язової слабкості. Діагностичний алгоритм включає оцінку неврологічного статусу, біохімічне дослідження крові, електронейроміографію, генеалогічний аналіз, при необхідності пошук мутації в гені SCN4A. Лікування симптоматичне. Можливе застосування місцевих анестетиків та діуретиків. Прогноз для життя є сприятливим.

Вроджена параміотонія – варіант міотонії, при якому основним провокуючим тригером міотонічних феноменів є холод. Описана А. Ейленбургом в 1886 р., у зв’язку з чим зветься параміотонія Ейленбурга. М. Левандовський у 1916 р. дав опис уродженої параміотонії під назвою «холодовий параліч». У літературі з неврології можна також зустріти терміни «холодова міотонія» та «парадоксальна міотонія». Остання назва пов’язана з типовим для параміотонії посиленням міотонічних проявів на тлі рухової активності, на відміну від класичної міотонії Томсена, при якій повторні рухи призводять до зменшення ригідності та нормалізації роботи м’язів.

Вроджена параміотонія зустрічається з частотою 1 випадок на 100 тис. Чоловік. Є генетично обумовленою каналопатією, передається у спадок аутосомно-домінантно. Дебютує на першому десятилітті життя, здебільшого у перший рік від народження дитини. Захворюваність немає гендерних переваг.

Етіопатогенетичним субстратом параміотонії є дефект гена SCN4A (17-а хромосома, локус 17q23.1-q25.3), що відповідає за кодування α-субодиниць натрієвих каналів скелетної мускулатури. Генетичні аберації в даному локус обумовлюють також виникнення пароксизмальної міоплегії. У разі параміотонії дефект у гені викликає підвищення рівня та збільшення тривалості деполяризації плазматичної мембрани м’язового волокна (міофібрили). Наслідком цього є утруднення розслаблення м’яза (м’язова ригідність) через напруги, що тривало не спадає складових її міофібрил. При надто високому рівні деполяризації м’яз втрачає свою здатність до збудливості, що клінічно проявляється у вигляді парезу м’язової слабкості. Провокуючими тригерами міотонічного пароксизму виступають загальне та локальне охолодження, а також надмірне надходження калію в організм.

Захворювання може проявлятися, починаючи з періоду новонародженості. Так, досвідчені матері відзначають занадто довге закривання очей у дитини при вмиванні холодною водою. Міотонічний феномен полягає у подовженій фазі тонічного скорочення м’яза, його уповільненому розслабленні. При вродженій параміотонії він провокується прохолодною погодою, зниженням температури навколишнього повітря до 10-12 градусів, місцевим охолодженням (миття рук холодною водою, додавання льоду, вживання в їжу морозива тощо), присутністю в раціоні багатих калієм продуктів.

Міотонічні спазми спостерігаються окремих м’язових групах. Найчастіше страждає лицьова мускулатура – м’яз століття, круговий м’яз рота, жувальні м’язи. Міотонії можуть локалізуватися у м’язах шиї, рук, ніг, язика, глотки. Тривалість міотонічного скорочення м’язів варіює від 15 хв до кількох годин. Патогномонічною ознакою виступає посилення міотонічного феномену на фоні повторних рухів за участю уражених м’язів та зменшення міотонії при зігріванні. У ряді випадків холод, поряд з міотонією, провокує розвиток м’язової слабкості (минущого парезу), яка може тривати до кількох діб.

Вроджена параміотонія має кілька клінічних варіантів, крім описаної вище класичної форми Ейленбурга. Флюктуюча міотонія відрізняється виникненням параміотонічного синдрому через 30 хв після фізичного навантаження та варіабельністю його інтенсивності у різні дні. Ацетазолзалежна міотонія подібна до параміотонії Ейленбурга, але протікає без епізодів м’язової слабкості, супроводжується гіпертрофією та скутістю м’язів, міалгіями. Свою назву ця форма набула завдяки ефективності лікування ацетазоламідом (діакарбом). Перманентна міотонія характеризується більш тривалими вираженими параміотонічними спазмами з ураженням дихальних м’язів; супроводжується м’язовими гіпертрофіями. Параміотонія без холод-індукованих паралічів відрізняється відсутністю зв’язку появи міотонічних феноменів з охолодженням та прогресуючим перебігом.

Початок у ранньому дитячому віці та типова клініка дозволяють педіатру запідозрити вроджену нервово-м’язову патологію та спрямувати дитину до невролога. При постановці діагнозу останній спирається на клінічні дані, результати неврологічного огляду, ЕФІ нервово-м’язової системи, біохімічний аналіз крові, генетичні дослідження.

Електронейроміографія або стимуляційна електроміографія дозволяють визначити збереження проведення нервових імпульсів по нервових стовбурах та встановити первинно-м’язовий тип ураження нервово-м’язового апарату. В аналізі крові визначається нормальний рівень креатинфосфокінази (КФК), що дає можливість диференціювати параміотонію від прогресуючих дистрофій м’язів. Дослідження генеалогічного древа, яке проводиться генетиком, допомагає простежити аутосомно-домінантний шлях успадкування. За допомогою ДНК-аналізу можливе виявлення мутації в гені SCN4A, проте це досить дороге дослідження.

Ефективну терапію поки не знайдено. Лікування має симптоматичний характер. На думку ряду авторів результативне застосування місцевих анестетиків, які мають здатність пригнічувати трансмембранний струм натрію. Препаратом вибору є мексилетин у капсулах, який, на відміну від лідокаїну, добре засвоюється при прийомі внутрішньо. Дослідження показали його ефективність щодо ригідності та м’язової слабкості. Для зменшення частоти та вираженості міотонічних пароксизмів можуть використовуватися діуретичні фармпрепарати (ацетазоламід, гідрохлортіазид), застосування яких призводить до зниження концентрації калію в крові.

Вроджена параміотонія, як правило, характеризується доброякісним стабільним перебігом без прогресування. Прогноз для одужання несприятливий. Однак, не дивлячись на параміотонічні симптоми, що зберігаються протягом життя, тривалість життя пацієнтів не страждає. Хворі не втрачають здатність до праці та самообслуговування, не мають проблем із соціальною адаптацією.