Вульгарне імпетиго

Вульгарне імпетиго – заразне шкірне захворювання із групи піококових (гнійничкових) інфекцій. Виникає найчастіше у дітей, але може вражати дорослих, які нехтують правилами особистої гігієни. Клінічно проявляється гнійничковим висипом на незміненій шкірі, з розчісами, ерозіями, скоринками, що має тенденцію до периферичного зростання, утворення вогнищ відсіву. Гнійнички виникають у місцях порушення шкірного покриву (тріщини, садна, порізи). Діагноз ставлять виходячи з клініки з урахуванням клініко-лабораторного обстеження (ОАК, біохімія, кислотність поверхні шкіри, дерматоскопія). Лікування антибактеріальне, важливе дотримання норм особистої гігієни.

Вульгарне імпетиго – контагіозний різновид гостро протікаючих, поверхневих гнійничкових висипів змішаної (стафілококово-стрептококової) етіології. Захворювання немає вікових, статевих, расових, сезонних відмінностей; не має ендемічності. Перед вульгарного імпетиго припадає близько 10% сучасної шкірної патології. Ще лікарі стародавнього Риму широко застосовували термін «імпетіго» стосовно всіх поразок шкірного покриву з гнійними кірками на поверхні. У 1798 року англійський лікар Віллан та її учень Бетмен зуміли об’єднати різноманітні шкірні висипки в 9 класів, відповідних первинним елементам шкірних проявів, віднісши у своїй імпетиго до класу пустул. 1800 року французький дерматолог Алібер уточнив забарвлення висипів, назвавши їх «золотисто-медовими агресорами». В 1841 Тільбері Фокс, представник віденської школи дерматології, довів контагіозність патології. Відкриття механізму гноеутворення, розробка методики культивування піококів дали ключ до правильного розуміння суті імпетиго, діагностики та лікування. Актуальність захворювання обумовлена ​​його контагіозністю.

Причина виникнення поверхневої інфекції шкіри – мікробна асоціація стафілокока та стрептокока. Поширеність вульгарного імпетиго обумовлена ​​найширшою присутністю цих збудників у природі. У нормі шкіра є звичним місцем існування для мікробів цієї групи. Виконуючи свої основні функції – бар’єру та захисту – шкіра перешкоджає їх проникненню в організм пацієнта. Це перша лінія неспецифічної оборони організму від збудників. При вмиванні видаляється величезна кількість бактерій разом з роговими лусочками епідермісу. На слизових оболонках функцію «евакуатора» виконує миготливий епітелій. Підтримує асептичний стан дерми рН (від 3 до 5), молочна кислота, що виробляється потовими залозами, нормальна мікрофлора шкіри. Бактерицидні властивості епідермісу зумовлені присутністю на його поверхні лізоциму, імуноглобулінів IgA, IgM, які відповідають за місцевий імунітет, блокують стафілококи та стрептококи на поверхні шкіри.

Однак варто порушити цілісність шкірного покриву (садна, подряпина, мацерація), знехтувати правилами особистої гігієни, змінити рН шкіри через перегрівання або переохолодження, як стрепто-стафілококова інфекція спрямує вглиб дерми, викликаючи шкірні прояви захворювання. Полегшити проникнення мікроорганізмів здатний стрес, інтоксикація, гіповітаміноз, загострення хронічних інфекцій, соматичних захворювань. Природного імунітету проти імпетиго немає. У процесі розвитку інфекційного процесу виникає нестійкий, короткочасний клітинно-гуморальний імунітет, що впливає поширеність, ступінь тяжкості шкірної патології, що сприяє сенсибілізації дерми.

Імпетиго не відноситься до групи небезпечних інфекцій, регресує найчастіше самостійно, але здатне викликати поразку внутрішніх органів, а через надзвичайну контагіозність – епідемію в закритих колективах (родина, дитячі садки, школи, казарми), що змушує ставитися до нього з підвищеною настороженістю. . Іноді вульгарне імпетиго розвивається і натомість сверблячих дерматозів з ушкоджуючими епідерміс расчесами (нейродерміт, короста).

Клінічні прояви вульгарного імпетиго пов’язані з тим, що стафілокок (золотистий, білий) вражає придатки шкіри; стрептокок (гемолітичний) викликає утворення бульбашок (фліктен) на її поверхні. Комбінація цих симптомів дає повну, об’ємну картину патології. Починається захворювання гостро: на помірно гіперемірованій поверхні шкіри обличчя, навколо природних отворів виникає пустульозний висип – фліктени, наповнені серозним вмістом. Дуже швидко рідина каламутніє через приєднання вторинної інфекції, зсихається в медово-жовті кірки з запорошеним відтінком, що є відмінною клінічною ознакою вульгарного імпетиго.

Можливий і хронічний перебіг захворювання, оскільки міхурові висипання мають тенденцію до периферичного зростання, захоплення нових ділянок шкірного покриву, утворюючи так звані «осередки відсіву». Паралельно виникають нові фліктени, що при розтині залишають ерозії, кров’яно-гнійні кірки. У процес залучаються волосяні фолікули та гирла потових залоз. Через підвищене сало- та потовиділення з’являється неприємний запах, неохайний вигляд волосистої частини шкіри голови. Кожен міхур існує на шкірі сім днів, після чого жирна скоринка відпадає, залишаючи невелику рожеву пігментацію, що зникає за пару тижнів.

Поєднання в клініці захворювання на симптоми стрептококової, стафілококової інфекції не викликає труднощів при діагностиці імпетиго. Допомагає в цьому ОАК (лейкоцитоз і підвищена ШОЕ), біохімія (співвідношення білкових фракцій крові, цукру крові та сечі), визначення кислотності поверхні шкіри (рН), бакисследованіе (посів гнійного відокремлюваного пустули для визначення чутливості коків до антибіотиків), дерматоскопія структури шкіри та природи її ураження). При необхідності (у разі тяжкого перебігу з тенденцією до глибокого ураження дерми) виконують імунограму (оцінка імунного статусу пацієнта), проводять гістологію вогнища ураження з наступними консультаціями ендокринолога, невролога, хірурга. Диференціюють з іншими різновидами імпетиго, піодермії, герпесом.

Терапія етіопатогенетична насамперед антибактеріальна. Оскільки вульгарне імпетиго – поверхневе ураження шкіри, можна обмежитись зовнішніми засобами: після розтину пустул на вогнище і шкіру навколо нього наноситься 2% саліцилова кислота, 1% спиртовий розчин фукорцину, діамантової зелені, метиленового синього. При резистентності до терапії приєднують мазі з антибіотиками (2%-3%), мірамістин, поєднання антибіотиків і гормонів (гідрокортизон + окситетрациклін). Показано курс вітамінотерапії (В, С), імуностимуляторів (сік ехінацеї), УФО. Поширений процес, резистентний до зовнішньої терапії, вимагає проведення курсу таблетованих або ін’єкційних антибіотиків (еритроміцин) у поєднанні з еубіотичними препаратами. Проте основне лікування вульгарного імпетиго – дотримання правил особистої гігієни; регулярний догляд за шкірою.

Дотримання санітарно-гігієнічних правил гуртожитку та особистої гігієни, відсутність контактів із хворим, зміцнення імунітету, правильне харчування (обмеження солодкого, вживання продуктів із високим вмістом вітаміну С, достатня кількість білків) є профілактикою вульгарного імпетиго. Але якщо інфекція виникла, для якнайшвидшого одужання потрібно регулярно проводити вологе прибирання приміщень з антисептиком, користуватися окремим рушником, постільною білизною, посудом, не терти шкіру при купанні, обробляти мікротравми антисептиком. Хвора дитина не може відвідувати школу, дитячий садок. Прогноз сприятливий, вульгарне імпетиго добре лікується, рідко ускладнюється.