Вульводінія

Вульводінія – Болісні відчуття в області вульви – комплексу жіночих статевих органів, розташованих назовні від входу в піхву. Біль має гострий, тупий або сверблячий характер і тривалий перебіг, що призводить до проблем інтимного життя жінки. Визначити причину вульводинії нелегко, оскільки рутинне гінекологічне обстеження (огляд на кріслі, пальпація, аналізи мазків на флору та онкоцитологію, УЗД) часто не виявляють патології. Залежно від причини больового синдрому, вульводінія лікується знеболюючими, антигістамінними, антимікробними, протизапальними засобами та антидепресантами. У деяких випадках потрібне хірургічне лікування.

Вульводінія – дискомфорт чи болючість у проекції вульви, що існують тривалий час, пов’язані з інфекційним процесом чи іншим захворюванням. Під терміном «вульводінія» прийнято розуміти будь-які неприємні відчуття в області вульви, у тому числі, зумовлені грибковою, герпетичною інфекцією, алергічною реакцією чи фізичним впливом. Іноді причину вульводинії виявити не вдається – у цьому випадку вона розцінюється як ідіопатична і виставляється як діагноз-виключення.

Страждають цим порушенням жінки дітородного віку (середній вік 25-35 років). За статистикою від 3 до 10% жінок хоча б раз у житті відчували болі в області піхви або вульви – симптоми вульводинії. Деколи жінки соромляться звернутися до лікаря через делікатність проблеми. Постійні болючі відчуття в області статевих органів не тільки змушують відмовлятися від статевих контактів, але і можуть стати причиною депресії, неприйняття власної жіночності та сексуальності.

Виділяють спонтанну та провоковану вульводинію. При спонтанній формі неприємні відчуття та біль присутні у повному спокої – під час відпочинку, сну. Найчастіше причиною спонтанної вульводинії стає патологія статевого нерва (нейропатія, неврит). Провокована вульводіння пов’язана з появою або посиленням дискомфорту при статевому акті, введенні у піхву тампона, при заняттях спортом, верховій їзді, при ходьбі або просто сидячи.

З точки зору етіології, розрізняють такі форми вульводинії: інфекційну, дистрофічну або атрофічну, психогенну, алергічну та вульводинію внаслідок хронічних соматичних захворювань (порушення обміну речовин, захворювання нирок).

Вульводінія – симптом багатьох захворювань, що мають інфекційну та неінфекційну природу, що виникають самостійно або як один із проявів системного процесу. Причиною болю стає збільшення кількості імпульсів від чутливих нервових закінчень. Нерідко в основі вульводини лежить неврит статевого нерва або вестибуліт – запалення дрібних залоз, розташованих напередодні піхви. Причина вестибуліту на сьогоднішній день залишається неуточненою. Це може бути вагінальний кандидоз, статевий герпес, папіломавірусна інфекція.

Іноді пусковим чинником вульводинії стають пологи, гінекологічні операції (зокрема аборти), агресивний статевий акт (згвалтування). У деяких випадках хронічні болі в ділянці статевої щілини мають психогенне походження. Цей факт підтверджується тим, що після видалення вестибулярних залоз – основного джерела запалення, зберігається вульводиния (так звана «фантомна біль»). Крім того, є певна генетична схильність до розвитку вульводинії.

Основний симптом вульводинії – біль. Вона носить гострий чи постійний, ниючий характер, з’являється у спокої чи фізичної активності. Найчастіше місцем локалізації неприємних відчуттів є великі або малі статеві губи, клітор та вхід у піхву. Але іноді жінка вказує на біль у промежині, в анусі.

Типовий симптом при вульводинії – поява/посилення неприємних відчуттів при дотику до вульварного кільця, де розташовані численні залози. Іноді навіть легкий дотик шматочком вати може завдавати значних страждань. Червоність, відчуття жару, свербіж і сухість піхви не завжди супроводжують вульводинії, але часто нав’язлива сверблячка може бути еквівалентом болю. Болі завжди хронічні – їх тривалість без лікування може сягати півроку і більше.

Діагностичний пошук починається з ретельного розпитування жінки. Встановлюється характер болю, його тривалість, зв’язок із статевим актом чи рухової активністю. З’ясовуються особливості менструацій у пацієнтки (регулярність, болючість). Уточнюється кількість вагітностей, пологів, гінекологічні, загальносоматичні та алергічні захворювання.

Після розпитування гінеколог оглядає жінку на кріслі за допомогою дзеркал. Обов’язково береться мазок з шийки матки та заднього склепіння піхви на збудників інфекцій та для цитологічного дослідження. При вульводинії за показаннями призначається ПЛР-аналіз на ВПЛ та вірус герпесу, УЗД малого тазу, консультація ендокринолога та терапевта. Якщо під час обстеження було знайдено органічної патології, зазвичай жінка продовжує лікування у невролога, психіатра.

На період лікування рекомендується дотримуватися статевого спокою і уникати будь-яких дій, що сприяють утворенню мікротравм піхви (введення тампонів, активний спорт). Встановлено, що дієта з обмеженням продуктів, багатих на оксалат кальцію (шоколад, суниця, ревінь, селера), сприяє зменшенню вульводинії. Збільшення вмісту оксалату кальцію в сечі є однією з причин подразнення слизової оболонки піхви та вульви, а, отже, появи неприємних відчуттів та болю – симптомів вульводинії. Якщо біль негострий, рекомендується проводити спеціальні вправи (можна за методикою Кегеля), націлені на зміцнення слабких м’язів тазового дна, розслаблення спазмованої мускулатури. Нерідко хорошим знеболюючим ефектом при вульводинії має фізіотерапія, бальнеотерапія, сидячі ванни.

Щоб вилікувати вульводинію, важливо враховувати причину її розвитку. Інфекційне запалення усувається антибіотиками та протигрибковими препаратами. Зазвичай ліки застосовують місцево – у вигляді вагінальних свічок та таблеток (тернідазол, ністатин, неоміцин, осарсол, натаміцин). При запущеному процесі або неможливості ввести препарат у піхву використовують пероральний або внутрішньом’язовий шлях введення. При герпетичній чи папіломавірусній інфекції призначаються противірусні засоби (ацикловір, інозин пранобекс, препарати інтерферонів). При дистрофічних та атрофічних процесах у слизовій піхві застосовують вагінальні креми та свічки, що стимулюють регенерацію епітелію. Якщо вульводінія пов’язана з нестачею жіночих гормонів у клімактеричному періоді, вдаються до гормональної терапії.

При свербіння та болю у піхві, обумовлених алергією, необхідно лікування антигістамінними засобами (хлоропірамін, клемастин, цетиризин). Також потрібно виявити та виключити алерген. Для цього проводиться консультація алерголога та шкірні проби. Тяжка ниркова недостатність або дестабілізація рівня цукру крові можуть спричинити вагінальну сверблячку і вульводинію. У цьому випадку потрібна консультація нефролога чи ендокринолога. При психогенному характері болю лікування вульводинії здійснюється разом із психіатром. Фахівець не лише призначає препарати-антидепресанти (амітриптилін, гідроксизин, дезіпрамін), а й проводить курси психотерапії.

При будь-якій причині вульводинії застосовуються протизапальні та знеболювальні препарати (диклофенак, індометацин, напроксен), а також полівітамінна терапія, рослинні седативні засоби, імунотропні препарати, що активують власні захисні сили організму. При неефективності всіх лікувальних заходів та чітко обмеженій зоні хворобливості при вульводинії призначається хірургічне лікування. Хірург видаляє запалені залози піхви або ділянки підвищеної чутливості шкіри та слизової оболонки. У деяких випадках це дає добрий результат, особливо при паралельному застосуванні протизапальних засобів та антидепресантів.

Прогноз та профілактика вульводинії

Вульводінія – неприємний симптом багатьох захворювань; вона сама по собі не є небезпечною, але суттєво погіршує якість життя і важко піддається лікуванню. Щоб запобігти вульводинії, жінці слід бути вибірковою у статевих зв’язках, використовувати бар’єрні методи запобігання (презерватив), дотримуватися правил особистої гігієни, проходити регулярне обстеження у гінеколога (не рідше ніж раз на півроку). Рекомендується носити білизну з натуральних гігроскопічних тканин (бавовна, віскоза, шовк), використовувати гіпоалергенні засоби для особистої гігієни, обстежитись у лікаря з приводу хронічних захворювань, контролювати рівень цукру крові, уникати переохолоджування та стресів.