Викривлення носової перегородки

Викривлення носової перегородки – це деформація та відхилення перегородки від серединної лінії носа, що супроводжується порушеннями назального дихання різного ступеня тяжкості. Патологія виникає у разі порушення нормального розвитку структур лицьового скелета чи наслідок травм носа, хронічних захворювань (поліпів, пухлин). Симптоми викривленої перегородки включають утруднення дихання через ніс, часті ЛОР-інфекції, зниження нюху. Для діагностики використовується риноскопія, акустична ринометрія, рентгенографія та КТ. Викривлення перегородки носа потребує хірургічного лікування із застосуванням септопластики, риносептопластики.

Викривлення носової перегородки становить до 22,4% усієї назальної патології, що зустрічається у практиці ЛОР-лікаря. Справжня поширеність проблеми набагато вища, що з великою кількістю субклінічних варіантів патології. За даними різних авторів, деформації перегородки носа трапляються у 58,5-90% людей, але багато пацієнтів не здогадуються про наявність такої проблеми. За останні 20 років частота захворювань носа та приносових пазух зросла в 10 разів, що зумовлює важливість ранньої діагностики та корекції анатомічних назальних аномалій.

Найчастіше викривлення утворюється при неузгоджених темпах розвитку кісткових та хрящових структур лицьового черепа. Оскільки назальна перегородка складається з кількох частин, неправильне формування хоча б одного компонента пов’язане з ймовірністю деформації. Проблема розвивається у дитячому віці у міру фізіологічного збільшення обсягів голови та рис обличчя. Рідше трапляються такі причини викривлення:

• Травми. Переломи носа – основна набута причина кістково-хрящових деформацій. Вони частіше зустрічаються у підлітків та молодих чоловіків, людей, які займаються контактними та екстремальними видами спорту. Ризик появи деформації підвищується при несвоєчасному зверненні до лікаря, ускладнених переломах зі зміщенням.
• ЛОР-хвороби. При тривалому існуванні носової порожнини односторонніх об’ємних утворень (поліпи, злоякісні пухлини) перегородка компенсаторно відхиляється у здорову сторону. Процес відбувається поступово, його вага корелює з розмірами новоутворення.

Деформація перегородки зумовлює порушення нормальної архітектоніки носа, змінює розподіл повітряного потоку назальної порожнини, погіршує функцію зовнішнього дихання. Крім дихальних розладів, утруднюється очищення носових ходів від інфекційних агентів та алергенів, створюються умови для рецидивуючих ринітів. Гострі гребені та шипи на носовій перегородці стають причиною реактивного запалення, яке посилює ситуацію.

Анатомічні варіанти викривлення різноманітні, тому у практичній отоларингології виникають складності за її систематизації. За класифікацією M. Cottle (1958) виділяють 4 види деформації: підвивих, кістковий шип, здавлена ​​перегородка та відхилення у задньому відділі. За етіологією бувають травматичні та нетравматичні викривлення. Для вибору способу лікування має значення класифікація Г.С. Протасевича (1979), яка включає 3 ступеня тяжкості:

• 1 ступінь. Незначне відхилення носової перегородки від центральної лінії, яке викликає значних клінічних симптомів.
• 2 ступінь. Максимальна кривизна викривленої перегородки займає проміжне положення між серединою носа та його латеральною стінкою.
• 3 ступінь. Деформована назальна перегородка торкається латеральної стінки назальної порожнини.

Застосування вищеописаної класифікації утруднено за наявності гіпертрофії носових раковин, коли стінки носа розташовані близько один до одного. Тому використовується ще одна класифікація (за А.С. Лопатіним, 1994), згідно з якою виділяють 5 анатомічних форм деформації перегородки. Найчастіше зустрічається С-подібна девіація та S-подібне викривлення. Рідше виявляється патологічний гребінь, бугор (потовщення), вивих чотирикутного хряща.

Основна ознака патології – утруднення носового дихання. Проблема розвивається поступово, на початкових етапах людина не звертає її у увагу. У пацієнта виникає дискомфорт, викликаний постійною сухістю назальною слизовою оболонкою, закладеністю носа, першінням у горлі через частого дихання через рот. Неприємні відчуття повільно наростають, не зникають після застосування судинозвужувальних крапель.

При викривленні носової перегородки у людини найчастіше виникають гострі респіраторні інфекції, гайморити, фарингіти. В’язкі слизові виділення з носа продовжують турбувати тривалий час після одужання. Набряк та запалення слизової оболонки призводять до погіршення нюху. При надмірній сухості та подразненні на слизовій оболонці з’являються кірки, при спробі їх видалити виникають носові кровотечі.

За тривалого існування проблеми пацієнти стикаються з ознаками хронічної кисневої недостатності. Виникають періодичні або постійні головні болі, порушення сну, почуття розбитості та втоми після тривалого відпочинку. Людині стає складніше давати раду професійним навичкам, виникають труднощі при запам’ятовуванні нової інформації.

На тлі тривалих порушень дихання через ніс виникають вторинні захворювання: гіпертрофічне розростання назальних раковин, хронічні риніти та риносинусити. Доведено зв’язок між анатомічними аномаліями та підвищенням частоти виникнення алергічних ринітів. При значній мірі деформації розвивається хронічна гіпоксія, яка негативно впливає на інтелектуальні можливості пацієнта та роботу головного мозку.

Ще один важливий аспект анатомічної аномалії – наявність косметичного дефекту, що є особливо важливим для жінок. Виражене викривлення назальної перегородки супроводжується розширенням та деформацією контурів носа, диспропорцією рис зовнішності та втратою естетичної привабливості особи загалом. Це негативно впливає на психоемоційний стан пацієнта, може спричинити тривожні та депресивні розлади.

Більшість випадків викривлення носової перегородки вдається запідозрити при первинному обстеженні у ЛОР-лікаря, тяжкий ступінь деформації видно при зовнішньому огляді. Для уточнення особливостей анатомії носової порожнини, виявлення чи виключення супутніх проблем призначається розширена інструментальна діагностика. Стандартна програма обстеження включає такі методики:

• Риноскопія. При огляді носової порожнини спеціальним інструментарієм вдається оцінити рівень викривлення, вивчити стан назальної слизової оболонки, виявити ознаки хронічних ринітів. Більш детальну інформацію надає ендоскопія носа.
• Рентгенографія носа. Променева діагностика використовується з метою оцінки стану кісткових структур, виявлення ознак неправильно зрощених переломів, вроджених аномалій розвитку. В рамках уточнюючої діагностики призначається КТ носа та приносових пазух.
• Акустична ринометрія. Дослідження проводиться для обчислення всіх поперечних перерізів поверхні носа та об’єму різних зон назальної порожнини. За допомогою акустичної ринометрії можна уточнити взаємозв’язок анатомічних аномалій та формування патологічного повітряного потоку.

Хірургічне лікування

Реконструктивні операції на кістково-хрящових структурах носа – єдиний можливий спосіб радикальної корекції. Такі хірургічні втручання становлять до 40% усіх операцій на отоларингології. Основні завдання лікування: відновлення правильної анатомії, поліпшення носового дихання, естетична корекція контурів носа за потреби. Для усунення патології використовується кілька видів операцій:

• класична септопластика ‒ застосовується при ізольованих деформаціях носової перегородки, відсутності інших органічних патологій носа;
• риносептопластика ‒ призначається для одномоментного вирівнювання носової перегородки та виправлення інших анатомічних дефектів, щоб створити естетично правильну форму носа;
• вазотомія ‒ передбачає резекцію гіпертрофованих носових раковин та проводиться в комплексі з іншими хірургічними методиками.

Найбільш складні для лікування вторинні деформації порожнини носа, що виникають після травм чи невдалих пластичних операцій. Вони вимагають послідовної етапної корекції для видалення рубцово-змінених тканин, реконструкції носової перегородки, заповнення втрачених тканин. Для досягнення гарного анатомо-функціонального результату застосовують синтетичні пластичні матеріали.

У сучасній отоларингології для хірургічного лікування активно використовують допоміжний інструментарій: відеоендоскопи, лазерні установки, радіочастотні коагулятори. Їх вибір та застосування залежить від мети проведення операції, виду деформації, наявності індивідуальних протипоказань у пацієнта. Малоінвазивні технології зменшують травматичність хірургічного втручання та скорочують реабілітаційний період.

Хірургічне лікування викривленої перегородки носа відрізняється високою результативністю, більшість пацієнтів у післяопераційному періоді мають вільне носове дихання. Менш сприятливий прогноз при деформації 3 ступеня разом із хронічними ринітами, коли навіть правильно виконана операція не усуває 100% симптомів. Такі хворі потребують підтримуючого медикаментозного лікування після операції.

Оскільки багато випадків викривлення перегородки пов’язані з порушеннями розвитку черепа, важливе значення у профілактиці мають регулярні огляди дітей у педіатра для своєчасного виявлення кістково-хрящових аномалій. Також необхідно виконувати малоінвазивне чи класичне оперативне лікування новоутворень, що порушують нормальну анатомію структур носової порожнини.