Виразковий туберкульоз шкіри (Вторинна туберкульозна виразка)

Виразковий туберкульоз шкіри – це дерматологічне захворювання, зумовлене мікобактеріями, найчастіше виникає у дітей та ослаблених хворих на фоні міліарного чи системного туберкульозного ураження. Симптомами цього стану є горбки та виразкові висипання, переважно локалізовані навколо фізіологічних отворів тіла – анального, ротового, отвори сечівника. Діагностика виразкового туберкульозу шкіри здійснюється за допомогою дерматологічного огляду, мікроскопічного дослідження відокремлюваного з виразок, загального обстеження виявлення активного туберкульозного процесу у внутрішніх органах. У лікуванні основна увага приділяється усуненню вогнищ у внутрішніх органах, при цьому застосовують традиційні протитуберкульозні препарати.

Виразковий туберкульоз шкіри (вторинна туберкульозна виразка) – досить рідкісне ускладнення активного туберкульозного процесу в легенях, сечовидільній системі, кишечнику, що спостерігається на тлі вираженого зниження активності імунітету. Найчастіше до цієї патології схильні діти, а також дорослі особи з імунодефіцитом різного генезу. Як і за інших форм шкірного туберкульозу, причина розвитку цього стану обумовлена ​​зараженням тканин шкіри мікобактеріями, проте в даному випадку значну роль відіграє самозараження хворого.

Розвиток виразкового туберкульозу шкіри є досить грізним ускладненням, оскільки свідчить, що захисні сили організму виснажені до критичного рівня. Подібний стан може призвести до дисемінації мікобактерій і навіть спричинити смерть. Тому розвиток виразкового туберкульозу шкіри нерідко є приводом для термінової госпіталізації хворого до спеціалізованого медичного закладу та початку інтенсивної протитуберкульозної терапії.

Збудником будь-якої форми туберкульозного ураження стають мікобактерії Mycobacterium tuberculosis, контагіозними для людини є людські та бичачі різновиди збудника. Незважаючи на те, що мікобактерії здатні колонізувати практично всі тканини людського організму, шкіра за своїми фізико-хімічними властивостями є для них несприятливим середовищем. Тому туберкульоз шкіри зустрічається набагато рідше, ніж інші форми цього захворювання, та його поява свідчить про значне ослаблення організму. Виразковий туберкульоз шкіри виникає лише за наявності активного туберкульозного вогнища у внутрішніх органах та при імунодефіциті.

Найчастіше виразковий туберкульоз шкіри виявляється на тлі активного розвитку мікобактерій у легенях, кишечнику, нирках та сечовивідних шляхах. При цьому збудник у величезних кількостях виділяється у зовнішнє середовище разом із мокротинням, калом та сечею, частково осідаючи на ділянках шкірних покривів навколо рота, ніздрів, статевих органів та анального отвору.

При різкому ослабленні організму (як через туберкульоз внутрішніх органів, так і з інших причин) відбувається впровадження і розмноження мікобактерій в тканинах шкіри. Спочатку з’являється типовий запальний вогнище, як і за будь-якої іншої бактеріальної інфекції, але всі імунні реакції при цьому ослаблені. Надалі у цьому осередку виникає казеозний некроз і формується характерна клінічна картина виразкового туберкульозу шкіри.

Важливу роль розвитку виразкового туберкульозу шкіри грає відсутність алергічної реакції організму на компоненти клітинної стінки збудника. За будь-яких інших типів туберкульозного ураження саме реакції гіперчутливості стають причиною багатьох проявів захворювання – наприклад, при еритемі Базена практично всі симптоми обумовлені алергією. Однак у разі виразкового туберкульозу шкіри імунітет хворих ослаблений настільки, що подібні активні реакції стають неможливими. Це також накладає відбиток на діагностику туберкульозу – поширені методи його визначення, засновані на гіперчутливості до туберкуліну, у таких пацієнтів негативними.

Постійним супутником виразкового туберкульозу шкіри є симптоми основного туберкульозного ураження внутрішніх органів. Залежно від локалізації патології це може бути виснажливий кашель з кровохарканням, рясне потовиділення в нічний час, біль у животі, утруднене хворобливе сечовипускання та інші симптоми. Наявність таких проявів свідчить про активний туберкульозний процес, що за певних умов може призвести до розвитку виразкового туберкульозу шкіри. Можлива також наявність різних мікозів, бактеріальних інфекцій, симптомів онкологічних захворювань, що є ознаками найсильнішого занепаду активності імунної системи.

Розвиток власне виразкового туберкульозу шкіри починається у зонах навколо фізіологічних отворів тіла – мікобактерії потрапляють на поверхню шкірних покривів у складі слини, мокротиння, фекалій чи сечі. Спочатку виникають множинні дрібні горбки або вузлики червоного або багряного кольору, які швидко трансформуються у пустули з жовтуватим відтінком. При подальшому прогресуванні виразкового туберкульозу шкіри з пустул формуються виразки з піднятими краями, їхнє дно спочатку має яскраво-червоний колір, потім покривається сірими грануляціями. Згодом з’являється казеозний некроз у вигляді брудно-жовтих горбків у середині виразок – фахівці в галузі дерматології називають ці вузлики зернами Трела.

Суб’єктивні симптоми при виразковому туберкульозі шкіри зводяться до різкої хворобливості у вогнищах ураження. Пацієнти скаржаться на біль при розмові, відкриванні рота (при періоральній локалізації), сечовипусканні та дефекації. Інші суб’єктивні прояви виразкового туберкульозу шкіри зазвичай визначаються чи малопомітні і натомість тяжчого основного ураження. Виразкові ерозії шкірних покривів у важких випадках можуть зливатися між собою, формуючи суцільне велике вогнище. Можливий розвиток вторинної бактеріальної інфекції, що має вкрай тяжкий перебіг через ослаблення імунітету.

Діагностика виразкового туберкульозу шкіри ґрунтується на результатах дерматологічного огляду хворого та мікроскопії виразок, що відокремлюється, для виявлення мікобактерій може використовуватися техніка полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Визначення цього захворювання має на увазі тісну кооперацію дерматолога та фтизіатра, оскільки виразковий туберкульоз шкіри завжди є вторинним станом та ускладненням туберкульозу внутрішніх органів. Крім того, необхідно проводити повне обстеження пацієнта для з’ясування причин порушень імунітету – крім активного туберкульозного процесу, це може бути синдром набутого імунодефіциту, онкологічна патологія та інші фактори.

При мікроскопічному дослідженні (забарвленні за Цилем-Нільсеном) у відділяються визначаються мікобактерії, забарвлені в червоний колір. Традиційні методи діагностики, такі як реакція шкіри на туберкулін (проба Манту), при виразковому туберкульозі шкіри практично завжди помилково негативні через імуносупресію. У цьому випадку туберкулінодіагностику доцільно замінити на імуноферментний аналіз крові, який може підтвердити інфікованість МБТ (квантиферон-тест, T-SPOT.TB).

Лікування невід’ємно пов’язане із терапією основного захворювання. Для цього використовують класичні протитуберкульозні препарати – рифампіцин, ізоніазид та інші. Місцеве лікування дерматологічної патології зводиться до обробки виразкових уражень 50% розчином молочної кислоти та профілактики вторинної бактеріальної інфекції. У важких випадках виразкового туберкульозу шкіри іноді вдаються до хірургічного видалення уражених ділянок. Також потрібна імуностимулююча терапія, повноцінне харчування, усунення причин імунодефіциту.

Прогноз виразкового туберкульозу шкіри перебуває у сильній залежності від перебігу основного туберкульозного ураження та стану імунітету хворого. У дітей із відносно неускладненими формами туберкульозу легень, кишківника, нирок при правильній протитуберкульозній терапії відбувається усунення як загальних, так і дерматологічних проявів. У тих випадках, коли основне захворювання погано піддається лікуванню, а імунодефіцит обумовлений зараженням ВІЛ чи злоякісним новоутворенням, прогноз виразкового туберкульозу шкіри значно погіршується.

Для профілактики цього стану туберкульозним хворим слід стежити за станом своєї імунної системи, дотримуватись правил особистої гігієни, промивати область статевих органів, промежини та періанальної зони після кожного сечовипускання або акта дефекації.