Виворіт нижньої повіки

Виворіт нижньої повіки – аномалія розташування війчастого краю, що супроводжується його відділенням від очного яблука та оголенням пальпебральної та бульбарної кон’юнктиви. Клінічно дана патологія проявляється підвищеною сльозотечею, відчуттям стороннього тіла, частим морганням, гіперемією шкірних покривів з подальшим розвитком симптоматики кон’юнктивіту, кератиту та лагофтальму. Діагностика захворювання зводиться до проведення зовнішнього огляду, візометрії, біомікроскопії, периметрії та загальноклінічних аналізів. Специфічним методом лікування вивернення нижньої повіки є блефаропластика.

Виворот нижньої повіки (ектропіон) є поліетиологічним захворюванням очей, при якому порушується прилягання вільного краю нижньої повіки до очного яблука з подальшим вивертанням століття назовні. Виникає дана патологія з однаковою частотою серед осіб чоловічої та жіночої статі, переважно у похилому віці. Вроджений виворот нижньої повіки є рідкісною аномалією і зустрічається з частотою 1:1000. Крім структурних змін, захворювання характеризується вираженим косметичним дефектом. У зв’язку з цим ще 1818 року німецькими офтальмологами впроваджено техніку оперативного лікування, що називається реконструктивною блефаропластикою. На сьогоднішній день хірургічні втручання з приводу усунення ектропіону мають відмінний косметичний ефект.

Найчастіше виворот нижньої повіки розвивається при зниженні тонусу кругового м’яза ока та еластичності шкірних покривів. Сприяє виникненню ектропіону прогресуюча атрофія підшкірної клітковини. У той же час запальні захворювання (блефарит, кон’юнктивіт) призводять до спазму періорбітального м’яза, підвищуючи ризик розвитку даної патології. Етіологічним чинником аномального становища нижньої повіки може бути параліч чи парез лицевого нерва. Захворювання, що супроводжуються зниженням мозкового кровообігу, призводять до порушення іннервації мімічних м’язів. Втрачаючи колишній тонус, війчастий край поступово відокремлюється від очниці і вивертається назовні.

Вроджений ектропіон може виступати в ролі ізольованого захворювання, причиною якого є порушення ембріонального розвитку повік. Також виворот війчастого краю зустрічається при синдромі Дауна, блефарофімозі, дермальній гіпоплазії, краніо-фасціальному синдромі, ламеллярному іхтіозі та синдромі Міллера. Дана патологія часто супроводжує аутоімунних захворювань сполучної тканини: системного червоного вовчаку, склеродермії та дерматоміозиту.

Наявність туберкульозного періоститу краю очної ямки, актиномікозу, доброякісних та злоякісних новоутворень, опіків та травматичних ушкоджень призводить до формування рубця, який стягує війчастий край нижньої повіки та сприяють розвитку лагофтальму. Рубцевий виворот може розвиватися у пацієнтів, які перенесли пластичні операції з видалення шкірного клаптя великих розмірів, а також постановки імплантату в щічну ділянку.

Залежно від етіології, виворіт нижньої повіки класифікують на сенільну, паралітичну, рубцеву, вроджену та механічну форми. Виділяють також медіальний, латеральний та генералізований екторопіон. Ця патологія може бути моно- або бінокулярною.

Клінічними проявами всіх форм захворювання є постійна сльозотеча, часте миготіння, гіперемія та мацерація шкірних покривів у періорбітальній зоні. У нормі сльози зволожують кон’юнктиву, виконують захисну функцію та беруть участь у обмінних процесах очей. При ектропіоні спостерігається ороговіння пальпебральної частини кон’юнктиви, зміщення слізної точки та деформація фізіологічних шляхів відтоку рідини. Пацієнти скаржаться на постійну сльозотечу при підвищеній сухості кон’юнктиви. Компенсаторно підвищується продукція слізної рідини з її подальшим накопиченням у зоні вивернення.

Одним із симптомів ектропіону є відчуття стороннього тіла («піску») в очах, що призводить до почастішання миготіння і стимулює продукцію секрету мейбомієвих залоз. Постійне механічне видалення сліз та спроби усунути дискомфорт сприяють приєднанню інфекції. У пацієнтів з кон’юнктивітом на фоні вивернення нижньої повіки спостерігається розширення судин, відчуття печіння та гіперемія очей.

Для сенильної форми характерне поступове прогресування клінічних проявів захворювання. Як правило, спочатку розвивається неповне прилягання пальпебрального краю нижньої повіки до очного яблука. Далі діагностують частковий виворот, при якому спостерігається відшарування 1/3 війчастого краю, що поступово переходить у повний ектропіон. Намагаючись видалити зайві сльози на тлі зниженої еластичності шкірних покривів та атонії кругового м’яза очей, пацієнти погіршують процес вивернення. При повному ектропіоні частіше рубцевого походження приєднується клініка лагофтальму. Пацієнти скаржаться на неможливість повністю закрити очі. Згодом розвиваються дистрофічне та ерозивне ураження рогівки, кератит.

Паралітичний ектропіон є одностороннім процесом. Крім клінічних проявів вивернення нижньої повіки у пацієнтів виникає птоз брови, асиметрія губ і щік, а також відсутня міміка на ураженій половині обличчя. При ізольованій формі вродженого вивороту століття найчастіше спостерігається низький рівень дезадаптації, тому захворювання може протікати латентно або мати мінімальні прояви.

Ектропіон належить до захворювань зовнішньої локалізації, тому встановлення попереднього діагнозу не складає труднощів.

При зовнішньому огляді переднього відділу очей офтальмолог оцінює функцію кругового м’яза. У пацієнтів з виворотом нижньої повіки часто спостерігається зниження тонусу або гіпотрофія періорбітального м’яза. Рекомендовано перевірити ступінь атонії нижньої повіки за допомогою проб з відтягуванням вниз у зоні зовнішнього та внутрішнього кутів. Під час обстеження повік необхідно звернути увагу на наявність доброякісних або злоякісних новоутворень та рубцевих змін, що дозволить встановити етіологію захворювання. Також у пацієнтів візуалізується гіперемія та мацерація шкірних покривів. Пальпаторно досліджується чутливість у періорбітальній зоні, за наявності рубців встановлюється їх щільність та протяжність. Хворого просять зімкнути очі для виявлення лагофтальму та змінити міміку для виключення парезу або паралічу лицьового нерва.

Проведення біомікроскопії ока за допомогою щілинної лампи дозволяє оцінити стан слізної плівки, війчастого краю повік, рогівки, пальпебральної та бульбарної кон’юнктиви. Для більш детального біомікроскопічного дослідження рекомендовано використовувати флуоресцеїн, який дозволяє вивчити характер та розміри ураження.

Гостроту зору вимірюють шляхом візометрії. Для визначення меж поля зору слід здійснити периметрію. Додаткові дослідження необхідні лише за клінічної картини кон’юнктивіту чи кератиту (комп’ютерна кератометрія, бактеріологічний посів, цитологічне дослідження зіскрібка кон’юнктиви, рогівки та інших.). Відповідно до протоколу діагностики, проводяться лабораторні дослідження (ОАК, ОАМ, кров на RW, HBs-антиген, коагулограма), проте вони малоінформативні, тому що специфічних змін у них немає.

Специфічне лікування ектропіону полягає у проведенні блефаропластики. Хірургічне виправлення виворіт століття зводиться до зміцнення зв’язкового апарату. За потреби проводиться реконструкція шкірним клаптем. Пацієнтам з паралітичним ектропіоном хірургічне втручання показане лише після лікування основної патології.

Призначення медикаментозного лікування є доцільним при незначних проявах захворювання або наявності в анамнезі протипоказань до оперативного втручання. Для усунення сухості кон’юнктиви використовують зволожуючі краплі або гель. З метою профілактики запальних процесів призначаються нестероїдні протизапальні засоби місцевої дії (індометацин).

Проведення оперативного лікування вивернення нижньої повіки забезпечує сприятливий прогноз для життя та працездатності. Паралітичний ектропіон та всі форми захворювання, ускладнені лагофтальмом, характеризуються відносно сприятливим прогнозом. Прогресування ускладнень даної патології призводить до зниження гостроти зору до повної сліпоти, що веде до інвалідизації пацієнта.

Специфічних заходів щодо профілактики захворювання в офтальмології не розроблено. Пацієнтам рекомендовано щорічно проходити огляд у офтальмолога для раннього виявлення вивернення нижньої повіки та призначення своєчасного лікування. Після проведеної блефаропластики пацієнт повинен перебувати на диспансерному обліку і відвідувати лікаря 2 рази на рік.