Заїкуватість у дітей

Заїкуватість у дітей – це розлад темпо-ритмічної сторони мови, викликане судомами, що повторюються, в артикуляційному, голосовому або дихальному відділі мовного апарату. Заїкуватість у дітей характеризується «застряганням» на окремих звуках, їх неодноразовим, мимовільним повторенням, супутніми рухами, мовними хитрощами, логофобією, вегетативними реакціями. Діти із заїканням мають бути обстежені неврологом, логопедом, психологом, психіатром. Корекція заїкуватості у дітей включає лікувально-оздоровчий комплекс (дотримання режиму, масаж, водолікування, ЛФК, ФТЛ, психотерапію) та систему логопедичних занять.

Заїкуватість у дітей – ненавмисні зупинки, запинки в мовленні, що виникають внаслідок судомного стану мовної мускулатури. За науковими даними, заїканням страждають близько 2% дітей та 1,5% дорослих. У хлопчиків заїкуватість зустрічається у 3-4 рази частіше, ніж у дівчаток. Окрім мовних судом, заїкуватість у дітей супроводжується порушенням вищої нервової діяльності, яке в одних випадках може бути пов’язане з невротичною реакцією, в інших – з органічною поразкою ЦНС. Тому було б неправильно розглядати заїкуватість у дитини як суто мовленнєву проблему; вивчення та корекція заїкуватості у дітей неможливі без інтеграції знань з галузі логопедії, неврології, психології.

Сприятливі причини

Усі чинники, що сприяють виникненню заїкуватості в дітей віком, зазвичай діляться на привертають і виробляють. До сприятливих (фонових) причин слід віднести:

Розвитку заїкуватості більш схильні діти фізично ослаблені, з недостатньо розвиненим почуттям ритму, загальними моторними навичками, мімікою та артикуляцією. Збільшення частоти випадків заїкуватості, що спостерігається останніми роками, безпосередньо пов’язується з бурхливим впровадженням у повсякденне життя відеоігор, різних комп’ютерних технологій, що обрушують величезний потік аудіовізуальної інформації на нервову систему дітей, що не зміцніла.

Виробляючі причини

Процеси дозрівання кори великих півкуль, оформлення функціональної асиметрії діяльності головного мозку в основному завершуються до 5 років життя, тому вплив будь-якого надмірного за силою або тривалістю подразника може призвести до нервового зриву та заїкуватості у дітей. Такими надзвичайними подразниками (або причинами, що виробляють) заїкання у дітей можуть виступати:

• важкі інфекції (менінгіт, енцефаліт, кір, кашлюк, тиф та ін.);

• ЧМТ;

• гіпотрофія;
• рахіт;
• інтоксикації;
• одномоментні психічні потрясіння чи тривала травматизація психіки. У першому випадку це може бути короткочасний страх, переляк, надмірна радість; у другому – затяжні конфлікти, авторитарний стиль виховання тощо.

До виникнення заїкуватості в дітей віком може призвести наслідування заїкаючим, раннє навчання іноземних мов, навантаження складним мовним матеріалом, переучування ліворукості. У літературі вказується на зв’язок заїкуватості у дітей з лівшеством, іншими мовними порушеннями (дислалією, тахілалією, дизартрією, ринолалією). Вторинне заїкуватість у дітей може виникати на тлі моторної алалії або афазії.

Залежно від патогенетичних механізмів, що лежать в основі судомних запинок, виділяють 2 форми заїкуватості у дітей:

• невротичну (Логоневроз). Невротичне заїкуватість у дітей є функціональним розладом;
• неврозоподібну. Неврозоподібне заїкуватість пов’язане з органічним ураженням нервової системи.

За вираженістю мовних судом розрізняють легку, середню та важку ступінь заїкуватості у дітей. Ступінь тяжкості заїкуватості може бути непостійним у однієї дитини в різних ситуаціях:

1. Легка ступінь заїкуватості в дітей віком характеризується судомними запинками лише у спонтанної промови; симптоми ледь помітні та не перешкоджають мовленнєвому спілкуванню.
2. При середньому ступені тяжкості запинки виникають у монологічному та діалогічному мовленні.
3. При тяжкому заїкуватості у дітей мовні судоми часті та тривалі; запинки трапляються у всіх видах промови, включаючи сполучену та відбиту; з’являються супутні рухи та емболофразія. У крайніх випадках через заїкуватість мова і комунікація стають практично неможливими.

Залежно від характеру перебігу виділяють такі варіанти заїкуватості в дітей віком:

• хвилеподібний (заїкання посилюється та слабшає у різних ситуаціях, але не зникає);
• постійний (заїкання має відносно стабільну течію)
• рецидивуючий (заїкуватість виникає знову після періоду мовного благополуччя).

До основних симптомів заїкуватості у дітей відносяться мовні судоми, розлади фізіологічного та мовного дихання, супутні рухи, мовні хитрощі та логофобія.

При заїканні запинки в дітей віком виникають при спробі почати мову чи у процесі промови. Вони викликані судомами (мимовільним скороченням) мовної мускулатури. За своїм характером мовні судоми можуть бути тонічними та клонічними. Тонічні мовні судоми пов’язані з різким підвищенням м’язового тонусу в губах, мові, щоках, що супроводжується неможливістю артикуляції та паузою в мові (наприклад, «т-рава»).

Клонічні мовні судоми характеризуються багаторазовим скороченням мовних м’язів, що веде до повторення окремих звуків чи складів (наприклад, «т-т-трава»). У дітей із заїканням можуть мати місце тоно-клонічні або клоно-тонічні судоми. За місцем виникнення мовленнєві судоми можуть бути артиуляційними, голосовими (фонаційними), дихальними та змішаними.

Дихання при заїкуватості неритмічне, поверхневе, грудне або ключичне; відзначається дискоординація дихання та артикуляції: діти починають говорити на вдиху або вже після повного видиху.

Мова дітей з заїканням часто супроводжується мимовільними супутніми рухами: посмикуванням м’язів обличчя, роздмухуванням крил носа, морганням, розгойдуванням тулуба і т. п. Нерідко заїкаються використовують так звані рухові і мовні хитрощі, що мають на меті приховати запинки (посмішку, сміх. ). До мовних хитрощів відносяться емболофразії (вживання непотрібних звуків і слів – “ну”, “це”, “там”, “ось”), зміна інтонації, темпу, ритму, мови, голосу та ін.

Труднощі у мовному спілкуванні викликають у дітей із заїканням логофобію (боязнь мови в цілому) або звукофобію (боязнь вимовлення окремих звуків). У свою чергу нав’язливі думки про заїкуватість сприяють ще більшому посиленню мовного неблагополуччя у дітей.

Заїкуватість у дітей часто супроводжується різного роду вегетативними розладами: пітливістю, тахікардією, лабільністю артеріального тиску, почервонінням або блідістю шкірних покривів, які посилюються в момент мовної судомності.

Невротичне заїкання

У основі невротичного заїкуватості в дітей віком лежать сильні психотравмуючі переживання, тому порушення мови виникає гостро, практично одномоментно. У цьому випадку батьки, як правило, точно вказують час появи заїкуватості у дитини та її причину. Невротичний заїкуватість зазвичай виникає в 2-6 років, тобто на момент розвитку порушення у дітей присутня розгорнута фразова мова.

У дітей з невротичним заїканням відзначається зниження мовної активності, виражена логофобія та фіксація на важких звуках; переважають дихально-голосові судоми. Звукова вимова, як правило, порушена, проте лексико-граматична сторона розвивається нормально (має місце ФФН). Діти часто супроводжують свою промову роздмухуванням крил носа та супутніми рухами. Характер перебігу невротичного заїкуватості у дітей хвилеподібний; погіршення мови провокуються психотравмуючими ситуаціями.

Неврозоподібне заїкання

У разі неврозоподібного заїкуватості, що виникає на тлі органічного ураження ЦНС у перинатальному або ранньому періоді розвитку дитини, розлад розвивається поступово, поступово. Явний зв’язок із зовнішніми обставинами не простежується; батьки не можуть у визначенні причини заїкуватості у дітей. Неврозоподібне заїкуватість у дітей з’являється з початку мови або у віці 3-4 років, тобто в період становлення фразової мови.

Мовна активність дітей зазвичай підвищена, причому до свого дефекту вони не критичні. Мовні запинки викликані переважно артикуляційними судомами; мова монотонна, невиразна, темп прискорений; звуковимовлення спотворене, лексико-граматична сторона мови порушена (має місце ОНР). У дітей з неврозоподібним заїканням порушено загальну моторику: їх рухи незграбні, скуті, стереотипні.

Характерна млява міміка, поганий почерк; часто виникають дисграфія, дислексія та дискалькулія. Перебіг неврозоподібного заїкуватості у дітей відносно постійно; погіршення мови можуть викликатися перевтомою, підвищеним мовним навантаженням, соматичною ослабленістю. При неврологічному обстеженні виявляються численні ознаки ураження ЦНС; за даними ЕЕГ – підвищена судомна готовність.

Обстеження дітей із заїканням проводиться логопедом, педіатром, дитячим неврологом, дитячим психологом, дитячим психіатром. Для всіх фахівців важливу роль відіграє вивчення анамнезу, спадкової обтяженості, відомостей про ранній психомовний та моторний розвиток дітей, з’ясування обставин та часу виникнення заїкуватості. Для виявлення органічних уражень ЦНС неврологом призначається ЕЕГ, реоенцефалографія, ЕхоЕГ, МРТ головного мозку.

У процесі діагностичного обстеження мови в дітей із заїканням визначається локалізація, форма, частота мовних судом; оцінюються особливості темпу промови, дихання, голоси; виявляються супутні рухові та мовні порушення, логофобія; з’ясовується ставлення дитини до дефекту. У заїкаються обов’язково проводиться обстеження звуковимови, фонематичного слуху, лексико-грамматической боку промови.

Логопедичний висновок повинен відображати форму та ступінь заїкуватості у дітей; характер судом; супутні порушення промови. Диференціальну діагностику заїкуватості у дітей необхідно проводити з тахілалією, спотиканням, дизартрією.

У логопедії прийнято комплексний підхід до корекції заїкуватості у дітей, що передбачає проведення лікувально-оздоровчої та психолого-педагогічної роботи. Основна мета лікувально-педагогічного комплексу полягає в усуненні або ослабленні мовних судом та супутніх розладів; зміцненні ЦНС, вплив на особистість та поведінку заїкаючого.

Лікувально-оздоровчий напрямок роботи включає проведення загальнозміцнювальних процедур (водолікування, фізіотерапії, масажу, ЛФК), раціональної та сугестивної психотерапії. Власне логопедична робота під час заїкуватості в дітей віком організується поетапно.

1. Підготовчий етап. На попередньому етапі створюється щадний режим, доброзичлива атмосфера, обмежується мовна активність, демонструються зразки правильної мови.
2. Тренувальний етап. Проводиться робота з оволодіння дітьми різними формами мови: сполучено-відбитої, шепітної, ритмічної, питання-відповіді та ін На заняттях корисно використовувати різні форми ручної праці (ліплення, конструювання, малювання, ігри). Наприкінці цього етапу заняття переносяться з кабінету логопеда до групи, класу, громадських місць, де діти закріплюють навички вільної мови.
3. Останній етап. На фінальному етапі проводиться автоматизація навичок правильної мови та поведінки у різних мовних ситуаціях та видах діяльності.

Важливу увагу процесі роботи приділяється розвитку основних компонентів мови (фонетики, лексики, граматики), голосоподачі, просодії. У корекції заїкуватості в дітей віком велику роль грають логоритмические заняття, логопедичний масаж, дихальна і артикуляційна гімнастика. Логопедичні заняття з корекції заїкуватості у дітей проводяться в індивідуальному та груповому форматі.

Для корекції заїкуватості у дітей запропоновано безліч авторських методик (Н.А.Чевелєва, С.А. Миронова, В.І. Селіверстова, Г.А. Волкова, А.В. Ястребова, Л. З. Арутюнян та ін).

За правильної організації лікувально-оздоровчої роботи в більшості дітей заїкуватість повністю зникає. Можливі рецидиви заїкуватості у шкільному віці та пубертатному періоді. Найбільш стійкі результати відзначаються при корекції заїкуватості у дошкільнят. Чим більший стаж заїкуватості, тим невизначеніший прогноз.

Для профілактики виникнення заїкуватості у дітей важливий сприятливий перебіг вагітності, турбота про фізичний і психічний благополуччя дитини, її мовний розвиток, підбір навчального та розважального матеріалу відповідно до віку. З метою попередження рецидивів заїкуватості в дітей віком необхідне дотримання всіх рекомендацій логопеда на етапі корекційної роботи та після неї, створення для дитини сприятливих умов для гармонійного розвитку.