Захворювання носа

Риніти. Гострий і хронічний синуїти. Внутрішньоорбітальні і внутрішньочерепні ускладнення риногенного походження

РИНІТИ (НЕЖИТІ)

Риніт (нежить) – запалення слизової оболонки носа. Розрізняють гострий і хронічний нежиті.

Гострий нежить

Гострий нежить – найчастіше захворювання людини. Викликають його віруси, несприйнятливість до яких після одужання (імунітет) зберігається лише короткий час. Часто до вірусної інфекції приєднується бактеріальна суперінфекція (переважно кокова флора). Переохолодження має значення як чинник, що сприяє виникненню хвороби. Крім того, існують й інші чинники: перебування у приміщенні з надмірно нагрітим та сухим повітрям, низька загальна опірність організму, стреси тощо. Нежитю властива підвищена контагіозність (заражуваність). Шлях поширення переважно повітряно-крапельний, але можлива і контактна передача (через руки, посуд, предмети). Інкубаційний період триває 1-7 добу.

Клініка

Розрізняють три стадії хвороби:

„Суха” стадія. На початку захворювання спостерігається легке нездужання. Можуть відзначатися: субфебрильна температура тіла, сухість, лоскотання в носі, чхання, легкий біль у глотці, відчуття стиснення голови. Триває перша стадія від декількох годин до доби.

Для другої та третьої стадії характерне прогресуюче закладання носа. Слизова оболонка порожнини носа набуває пурпурно-червоного кольору, різко набрякає.

Стадія серозних виділень характеризується рясними водянистими виділеннями з носа та значним закладенням носа, турбують головний біль та зниження нюху. Триває 2-3 доби.

Стадія слизисто-гнійних виділень. У цій стадії кількість виділень зменшується, вони стають слизовими, а при приєднанні бактеріальної суперінфекції – гнійними. Триває ця стадія 2-3 доби.

У наступні 6-12 діб (кінцева фаза) можуть з’явитися симптоми “опускання” інфекції – поширення її на глотку та гортань, що проявляється болем у горлі, охриплістю голосу, кашлем тощо.

Якщо у запальний процес залучаються навколоносові пазухи, то з’являється біль в ділянці їх проекції (чолі, переніссі, щоках). Якщо запалення розповсюджується на слухову трубу, виникає відчуття тиснення у вусі, то відбувається зниження слуху.

Ускладнення

• Гострі синусити.

• Гострі середні отити.

• Гострі фарингіти.

• Гострі ларинготрахеїти.

• Ангіни.

• Пневмонії тощо.

• Фурункул носа.

• Можливий перехід у хронічний риніт.

Лікування

На початку захворювання його розвиток можна зупинити за допомогою потогінних та відволікальних засобів (гарячі гірчичні ванни для ніг, дітям показані парафінові “панчішки’). Призначають судинозвужувальні засоби для закапування в ніс (0,1 % розчини нафтизину, галазоліну, санорину, ринофугу). Ці лікарські засоби сприяють поліпшенню носового дихання, збереженню прохідності отворів навколоносових пазух носа, зменшенню набряку слизової оболонки слухової труби.

Термін застосування судинозвужувальних крапель не повинен перевищувати 1 тижня. Більш тривале вживання цих засобів може спричинити розвиток медикаментозного риніту.

При головному болю призначають знеболювальні препарати (пенталгін, аскофен тощо). Використовують препарати в аерозольних упаковках: інгаліпт, каметон; а також вдихання гарячого повітря та зрошування порожнини носа відварами квіток і листя шавлії (10 г на 200 мл кип’яченої води). Застосовують фізіотерапевтичні процедури (ЛУЧ-2, УВЧ на ніс, УФО ендоназально або на підошви тощо).

Нежить у немовлят

Нежить у немовлят – завжди є тяжким захворюванням, оскільки в них ще недостатньо розвинені захисні механізми. Утруд­нення носового дихання немовлята переносять важче, ніж старші діти, оскільки, крім порушення дихання, нежить перешкоджає ще й грудному годуванню.

Клініка

Температура тіла часто висока. Можуть виникати менінгеальні симптоми, нерідко порушується функція системи травлення – блювання, проноси. При тяжкому перебігу хвороби глотковий мигдалик стає основним вогнищем інфекції (аденоїдит). Трапляються й інші ускладнення, зокрема запалення вуха, гортані, легень тощо.

Лікування

За допомогою судинозвужувальних крапель в ніс (0,05 % розчин адреналіну гідрохлориду) підтримують прохідність порожнини носа, насамперед, перед годуванням. Виділення з носової порожнини відсмоктують балончиком.

Профілактика

Полягає у недопущенні контакту немовляти з особами, хворими на нежить.

ХРОНІЧНИЙ РИНІТ (НЕЖИТЬ)

Хронічний риніт – хронічне неспецифічне запалення слизової оболонки носа.

Причини

• Тривала дія зовнішніх шкідливих чинників (пил, гази, перегріте повітря тощо).

• Розташовані поряд вогнища інфекції (аденоїди, синусит, каріозні зуби).

• Викривлення перегородки носа.

• Захворювання внутрішніх органів (серця, шлунка, нирок тощо).

• Глибокі ушкодження слизової оболонки при гострих інфекцій­них хворобах (скарлатина, дифтерія тощо).

• Конституційна схильність.

Розрізняють три форми хронічного риніту: катаральну, гіпертрофічну, атрофічну.

Хронічний катаральний риніт. Спостерігаються рясні виділення з носа (від слизових до гнійних), хоча може бути і сухість, дифузний набряк слизової оболонки носа, порушення прохідності носових ходів для повітря, зниження нюху, головний біль, розлади сну. В разі появи сильного головного болю і виділення з носа рясного гнійного ексудату захворювання треба диференціювати від синуситу.

Хронічний гіпертрофічний риніт. Характеризується дифузною або обмеженою гіперплазією слизової оболонки (здебільшого нижніх носових раковин). Хворі скаржаться на виділення з носа, головний біль та зниження нюху. Виділення з носа переважно слизові, при зміні збудника виділення набувають гнійного характеру.

Гіпертрофія задніх кінців носових раковин

Для діагностики використовують закапування в ніс судинозвужувальних розчинів (адреналіну, нафтизину тощо). При цьому у хворих на гіпертрофічний риніт носове дихання або зовсім не поліпшується, або поліпшуються лише незначною мірою, а у хворих на катаральний риніт ці засоби дають виразний ефект.

Перебіг хронічного гіпертрофічного нежитю може ускладнитись розвитком поліпів, тобто обмеженої набрякової гіпер­плазії слизової оболонки. Це зазвичай вказує на приєднання алергічного компоненту, для лікування якого потрібно виявити алерген та по можливості виключити контакт з ним.

Хронічний атрофічний риніт. Для цього захворювання характерні атрофія слизової оболонки порожнини носа, зменшення або відсутність секреції, незначне утворення кірочок у носі.

Риноскопічна картина при атрофічному риніті

Лікування

Ліквідація вогнищ запалення, що можуть бути розташовані поряд (лікування каріозних зубів, хронічного тонзиліту, аденоїдів, хронічного синуситу тощо). Хворим радять уникати шкідливих чинників зовнішнього середовища, виключити паління тютюну, споживання алкогольних напоїв. Якщо необхідно, то проводять лікування внутрішніх захворювань (серця, шлунка тощо).

Хронічний катаральний риніт – призначають промивання носа розчином натрію хлориду (1 чайна ложка на 1 склянку води), який хворий втягує у ніс з носика чайника або із складеної долоні. Можуть виявитися корисними ендоназальний електрофорез кальцію хлориду (при набряку), міді або цинку сульфату (при підвищеній секреції), а також ультразвукова терапія, УВЧ, аплікації грязі.

Хронічний гіпертрофічний риніт. Певний ефект, як правило тимчасовий, має закапування в ніс розчинів глюкокортикоїдів або ін’єкції їх у носові раковини. Для зменшення об’єму носових раковин здійснюють хіміокаустику (припікання гіперпла­зованої ділянки трихлороцтовою кислотою чи ляпісом), кріодест­рукцію, гальванокаустику або зрізування ділянок гіпертрофії хі­рур­гічними інструментами (конхотомом, ножицями) тощо.

Хронічний атрофічний риніт. З метою видалення гною та кірок призначають зрошення порожнини носа розчинами протеолітичних ферментів (0,001 г трипсину на 50 мл ізотонічного розчину натрію хлориду) або мінеральними водами (“Поляна квасова”, “Боржом” тощо. ). Після очищення проводять інстиляції рослинних олій з токоферолом і ретинолом; корисні олії обліпихи та шипшини. Призначають електрофорез нікотинової кислоти або калію йодиду на ділянку шиї або носа та навколоносових пазух. Досить ефективним є бальнеогрязелікування в умовах теплого вологого клімату.

ВАЗОМОТОРНИЙ РИНІТ

Розрізняють дві форми вазомоторного риніту:

1. Алергійну,

2. Нейровегетативну.

Фактори, що сприяють виникненню захворювання

1. Часті гострі запальні процеси верхніх дихальних шляхів, що призводять до алергізації організму;

2. Порушення вегетативної нервової системи;

3. Викривлення перегородки носа;

4. Тривале стороннє тіло порожнини носа;

5. Тривале переохолодження організму;

6. Розлади функції шлунково-кишкового тракту.

Клініка

· Напади чхання з виділенням великої кількості слизово-водянистого секрету (ринорея).

· Утруднене носове дихання.

· Головний біль.

· Загальна слабкість.

· Швидка втома.

Риноскопія

1. Набряк слизової оболонки носа.

2. Сизі та білуваті плями на слизовій оболонці носа (плями Воячека).

3. Слизово-водянисті виділення в великій кількості.

Діагностика

1. Анамнез.

2. Риноскопічні дані.

3. Цитологічне дослідження носового секрету (еозинофілія при алергічній формі).

4. Шкірні проби з різними алергенами (при алергічній формі).

5. Дослідження стану вегетативної нервової системи.

Лікування

Для лікування вазомоторного риніту застосовують консервативні і хірургічні методи.

1. При алергійній формі вазомоторного риніту використовують консервативні засоби: антигістамінні та гормональні препарати, внутрішньоносові новокаїнові блокади, склерозувальна терапія (уведення в товщу нижніх носових раковин спирту, гліцерину, саліцилату та хлориду натрію), фізіотерапевтичні методи (ендоназальний електрофорез хлориду кальцію з димедролом, ультразвук та ін.).

2. При нейровегетативній формі вазомоторного риніту перевагу віддають хірургічним методам лікування: щадні операції на викривленій перегородці носа, кріодеструкція носових раковин, підслизова вазотомія носових раковин, латеропозизія носових раковин та ін.

ОЗЕНА (смердючий нежить)

Дана патологія являється різновидністю атрофічної форми хронічного риніту і є наслідком захворювання всього організму з вираженими нейро-трофічними ураженнями тканини носової порожнини. Озена частіше спостерігається у молодих осіб жіночої статі. Захворювання зустрічається дуже рідко. Етіологія і патогенез озени дотепер залишаються нез’ясованими.

Теорії виникнення захворювання

1. Вроджена надзвичайна ширина носа.

2. Недорозвиток навколоносових пазух.

3. Запальні процеси в навколоносових пазухах (синусити).

4. Метаплазія циліндричного епітелію слизової оболонки носа в багатошаровий плоский.

5. Остеомаляція кісток лицевого скелету.

6. Порушення симпатичної інервації (від gangl. sphenopalatinum).

7. Інфекційна – при мікробіологічному дослідженні в виділеннях з носа часто виділяються паличкоподібні капсульні бактерії (Coccobacillus foetidus ozaene), що виділяють неприємний запах, як і при озені.

8. Травматична.

9. Ендокринна.

10. Спадкова.

11. Недостача заліза в організмі.

Патологоморфологічні зміни

Атрофія всіх тканин носової порожнини: слизова оболонка стончується, судини і залози в ній зникають.

1. Миготливий циліндричний епітелій метаплазується в багатошаровий плоский.

2. Кістковий скелет нижньої раковини і стінок носової порожнини стончується, замінюється сполучною тканиною.

Клініка

1. Сухість в носі.

2. Аносмія.

3. Смердючий запах з носа.

Риноскопія

1. Велика кількість кірок жовто-зеленого кольору, які виповнюють усю носову порожнину.

2. Носові ходи різко розширені (після видалення кірок).

3. Слизова оболонка носової порожнини бліда, атрофічна із злущеним епітелієм.

Лікування озени симптоматичне.

1. Консервативне:

а/ промивання носа слабкими лужними розчинами, 3% розчином перекису водню, розчином марганцевокислого калію, фізіологічним розчином натрію хлориду,

б/ тампонада порожнини носа марлевими турундами, змоченими 1-2% розчином йод-гліцерину (турунди залишають в порожнині носа на 2-3 години), з наступним видаленням разом із масивними кірками.

в/ змащують слизову оболонку порожнини носа 2-5% йод-гліцерином, 1-2% іхтіоловою маззю з риб’ячим жиром і персиковою олією, хлорофілокаротиновою пастою,

г/ антибактерійна терапія (стрептоміцин внутрішньом’язово, а також місцево),

д/ препарати заліза (ферум-Лек, феролек – плюс та ін.)

е/ фізіотерапевтичні процедури (діатермія, електрофорез, вдихання іонізованого повітря та ін.).

2. Хірургічне:

а/ імплантація кістки, хряща, жирової тканини, алопластичного матеріалу під слизову оболонку з охрястям або окістям носової перегородки, з метою зменшення об’єму порожнини носа;

б/ мобілізація латеральної стінки носової порожнини і зближення її з носовою перегородкою носа.

ЗАПАЛЕННЯ НАВКОЛОНОСОВИХ ПАЗУХ (СИНУЇТИ)

Розрізняють гострі й хронічні запалення навколоносових пазух (гострі та хронічні синуїти). Запалення може поширитись на всі пазухи одного (правого чи лівого) боку (гемісинусит) або захопити всі пазухи обох боків (пансинусит). У патогенезі виникнення гострих чи хронічних синуситів головним патогенетичним фактором є перекриття вічка (з’єднання пазухи з носом), що утруднює відтік ексудату в носову порожнину та вентиляцію навколоносової пазухи.

ГОСТРИЙ ВЕРХНЬОЩЕЛЕПНИЙ СИНУСИТ (ГОСТРИЙ ГАЙМОРИТ)

Гостре запалення верхньощелепної пазухи ­– досить часте захворювання. Розрізняють дві форми гострого верхньощелепного синуситу: катаральну і гнійну.

Збудниками синуситів переважно є віруси (грипу, адено-, риновіруси) та мікроби – стафілококи, стрептококи, диплококи тощо.

Фактори, що сприяють виникненню запалення

1. Хронічні захворювання слизової оболонки носа (гіпер­пластичні й атрофічні риніти).

2. Викривлення перегородки носа.

3. Захворювання 4-7-го верхніх зубів (одонтогенний верхньо­щелепний синусит).

4. Пухлини порожнини носа.

Клініка

• Біль в ділянці верхньощелепної пазухи.

• Головний біль.

• Гнійні виділення з носа.

• Закладання носа.

• Зниження нюху.

• Суб’єктивне відчуття неприємного запаху в носі.

Риноскопія

• Гіперемія і набряк слизової оболонки середнього відділу носа.

• Наявна смужка гною під середньою носовою раковиною, що стікає по поверхні нижньої носової раковини.

Для діагностики гострого верхньощелепного синуситу використовують:

1. Діафаноскопію.

2. Рентгенографію.

3. Комп’ютерну томографію.

4. Пункцію верхньощелепної пазухи.

Лікування

1. Ліжковий режим.

2. Антибіотики.

3. Сульфаніламідні препарати.

4. Саліцилати.

5. Антигістамінні препарати.

6. Судинозвужувальні краплі до носа.

7. Пункція і промивання пазухи.

8. Фізіотерапевтичні методи (УВЧ, діатермія, солюкс тощо).

9. При одонтогенному гаймориті – видалення хворого зуба.

10. Хірургічне лікування – розкриття гайморової пазухи (гайморотомія) виконують при неефективності консервативних методів, а також при внутрішньочерепних чи орбітальних усклад­неннях синуситу або при підозрі на них.

ГОСТРИЙ ФРОНТИТ

Причини

Ті ж самі, що і при гострому гаймориті, за винятком одонтогенних причин.

Клініка

1. Біль у ділянці лоба (переважно на боці ураженої пазухи).

2. Відчуття тиску в оці з боку запаленої пазухи.

3. Світлобоязнь.

4. Зниження нюху.

Передня риноскопія

• Гіперемія і набряклість слизової оболонки середнього носового ходу;

• Смужка гною під середньою носовою раковиною.

На рентгенограмі або комп’ютерній томограмі спостерігають затемнення лобних пазух.

Лікування

1. Консервативні методи лікування такі ж, як і при гострому верхньощелепному синуситі.

2. Хірургічне розкриття лобної пазухи (фронтотомію) засто­совують при внутрішньочерепних і орбітальних ускладненнях або при підозрі на них.

ГОСТРИЙ ЕТМОЇДИТ

Клініка

1. Біль в ділянці перенісся.

2. Головний біль.

3. Порушення нюху.

4. Закладання носа.

5. Слизові виділення з носа.

6. Затемнення клітин решітчастого лабіринту на рентгенограмі або на комп’ютерній томограмі.

Риноскопія

• Гній у верхньому і середньому носових ходах.

• Почервоніння та набряк слизової оболонки носа.

Лікування

1. Консервативне лікування таке ж, як і при гострому верхньощелепному синуситі.

2. За показаннями вдаються до оперативного лікування – етмоїдотомії, при підозрі орбітальні ускладнення виконують ревізію періорбітальної ділянки.

ГОСТРИЙ СФЕНОЇДИТ

Клініка

1. Головний біль, який віддає в потилицю.

2. Нежить.

3. Зниження нюху.

4. Загальне нездужання.

 Риноскопія

Гній у верхньому носовому ході й у носоглотці.

Для уточнення діагнозу роблять рентгенографію, рідко – зондування основної пазухи.

 Лікування

1. Консервативне лікування таке ж як і при гострому верхньощелепному синуситі.

2. При підозрі на внутрішньочерепні або орбітальні ускладнення виконують операцію на основній пазусі.

ХРОНІЧНІ СИНУЇТИ

Хронічні синуїти – хронічне запалення навколоносових пазух.

Причини

• Перехід гострого запалення пазухи у хронічну форму.

• Патологічні зміни в носі (хронічний гіпертрофічний риніт, полі­поз носа, викривлення перегородки носа тощо), які порушують вентиляцію пазухи та відтік її вмісту у порожнину носа.

• Зниження реактивності організму.

• Професійні фактори.

Виділяють основні форми хронічних синуїтів:

1. Катаральна.

2. Гнійна.

3. Поліпозна.

4. Поліпозно-гнійна.

За ураженням тієї чи іншої пазухи розрізняють хронічні: верхньощелепний синусит, фронтит, етмоїдит та сфеноїдит.

ХРОНІЧНИЙ ВЕРХНЬОЩЕЛЕПНИЙ СИНУЇТ (ХРОНІЧНИЙ ГАЙМОРИТ)

Фактори, що сприяють виникненню захворювання

1. Високе, по відношенні до дна пазухи, розміщення вічка пазухи, яке сполучає пазуху з порожниною носа, це утруднює відтік вмісту.

2. Низьке розміщення дна пазухи (нижче дна порожнини носа).

3. Розміщення коренів 4-7-го верхніх зубів недалеко від дна верхньощелепної пазухи (іноді і в самій пазусі), запальний процес в яких може розповсюдитись на слизову оболонку пазухи.

Клініка

1. Головний біль.

2. Біль або відчуття тиснення в ділянці верхньощелепної пазухи.

3. Однобічний нежить гнійного характеру.

4. Закладення носа.

5. Зниження або відсутність нюху з боку ураження.

6. Іноді неприємний запах в носі (переважно при одонтогенних гайморитах).

Передня риноскопія

• Гіперемія і набряклість слизової оболонки середнього відділу носа.

• Слизові або гнійні виділення під середньою носовою раковиною.

• Поліпи в середньому носовому ході (при поліпозній та полі­позно-гнійній формах гаймориту).

Для діагностики хронічного верхньощелепного синуситу виконують оглядову та контрастну рентгенографію або комп’ютерну томографію та вдаються до діагностичної пункції.

Лікування

1. Повторні пункції пазухи з подальшим її промиванням та введенням антибактеріальних препаратів, кортикостероїдів, протеолітичних ферментів тощо.

2. Промивання пазухи через дренажну трубочку, яку вводять в пазуху при першій пункції та залишають до кінця лікування (на 5-8 діб).

3. Медикаментозні засоби у ніс (судинозвужувальні, протиалергічні краплі чи аерозолі тощо).

4. Фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, фонофорез, електрофорез тощо).

5. При загостренні процесу (погіршанні загального стану та підвищенні температури) застосовують внутрішнє чи парентеральне ведення антибіотиків та сульфаніламідів.

6. Хірургічне лікування – гайморотомію виконують при полі­позній та поліпозно-гнійній формах верхньощелепного синуситу або при неефективному лікуванні катаральної чи гнійної його форм; а також при підозрі чи виникненні ускладнень захворювання (внутрішньочерепних чи орбітальних). Мета цієї операції полягає у видаленні патологічного вмісту з пазухи та у створенні надійного сполучення (отвору) пазухи з порожниною носа.

ХРОНІЧНИЙ ФРОНТИТ

Клініка

1. Відчуття тиску в ділянці лобних пазух і перенісся.

2. Тупий біль в усій лобній ділянці, який посилюється при нахиленні голови донизу або при натужуванні хворого.

3. Слизово-гнійні виділення з носа.

4. Можливі нориці у медіальному куті ока.

 Риноскопія

• Слизові або гнійні виділення в середньому носовому ході.

• Набряк слизової оболонки переднього кінця середньої носової раковини.

• Поліпи в середньому носовому ході (при поліпозній і полі­поз­но-гнійній формах фронтиту).

Для діагностики хронічного фронтиту вдаються до:

1. Рентгенографії.

2. Комп’ютерної томографії.

3. Пробного проколу лобної пазухи – трепанопункції, яку виконують спеціальним інструментом – трепаном.

Лікування

1. Забезпечення відтоку запального секрету з лобної пазухи (судинозвужувальні краплі в ніс).

2. Фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, фонофорез, електрофорез тощо).

3. Ліквідація патології в носі (видалення поліпів, конхотомія, резекція викривленої носової перегородки тощо).

4. Операція на лобній пазусі – фронтотомія – виконується при хронічному поліпозному або при поліпозно-гнійному фронтиті, наявності нориці чи при підозрі на внутрішньочерепне або орбі­тальне ускладнення. Фронтотомію також виконують при відсутності ефекту консервативних методів лікування. Мета цієї операції – видалення патологічного вмісту з лобної пазухи та віднов­лення надійного сполучення пазухи з порожниною носа.

ХРОНІЧНИЙ ЕТМОЇДИТ

Клініка

1. Відчуття тиску в ділянці перенісся.

2. Утруднене носове дихання.

3. Гнійні або слизисто-гнійні виділення з носа.

4. Порушення нюху.

5. Можливе погіршення зору (при ураженні зорового нерва внаслідок переходу запалення із задніх комірок решітчастого лабіринту).

Риноскопія

• Набряк та почервоніння слизової оболонки середнього і верх­нього носових ходів.

• Гнійні або слизисто-гнійні виділення в середньому і верх­ньому носових ходах.

• Множинні поліпи (при поліпозній і поліпозно-гнійній формах) в середніх і верхніх відділах носа.

• Наявність (іноді) нориці біля внутрішнього кута орбіти із слизисто-гнійним або гнійним виділенням.

Для діагностики етмоїдиту вдаються до рентгенографії і комп’ютерної томографії.

Лікування

1. Судинозвужувальні та протизапальні краплі в ніс.

2. Фізіотерапевтичні процедури (УВЧ, фонофорез, електрофорез тощо).

3. Хірургічне розкриття комірок решітчастого лабіринту – етмо­їдотомія з видаленням патологічно зміненої тканини та створення сполучення з носом.

ХРОНІЧНИЙ СФЕНОЇДИТ

Клініка

1. Головний біль з розповсюдженням на потиличну або тім’яну ділянку.

2. Слизисто-гнійні виділення з носа.

3. Слизисто-гнійні виділення можуть виділятися через носоглотку – відхаркуватись, заковтуватись чи спльовуватись.

4. Можливе зниження зору.

Задня риноскопія

• Гній або кірки в носоглотці.

• Запалення слизової оболонки носоглотки внаслідок постій­ного подразнення гнійними виділеннями.

Для діагностики сфеноїдиту вдаються до рентгенографії, комп’ютерної томографії, зондування та промивання основної пазухи спеціальним катетером через вивідний отвір у верхньому носовому ході.

 Лікування

1. Введення судинозвужувальних засобів на турунді у верхні відділи носа.

2. Зондування і промивання основної пазухи.

3. Хірургічне розкриття пазухи (при поліпозній і поліпозно-гнійній формах).

ОРБІТАЛЬНІ ТА ВНУТРІШНЬОЧЕРЕПНІ УСКЛАДНЕННЯ РИНОГЕННОГО ПОХОДЖЕННЯ

Орбітальні та внутрішньочерепні ускладнення риногенного походження частіше бувають при захворюваннях лобних, основних пазух та решітчастого лабіринту і значно рідше при верхньощелепних синуситах. Ці важкі ускладнення виникають через сусідство навколоносових пазух з орбітою та передньою черепною ямкою, оскільки мають спільну стінку.

Шляхи проникнення інфекції з навколоносових пазух в порожнину черепа і в орбіту:

1. контактний,

2. гематогенний,

3. лімфогенний.

Найчастіші внутрішньоорбітальні ускладнення:

1. реактивний набряк клітковини орбіти та повік,

2. негнійний та гнійний остеопериостит орбіти,

3. абсцес повік,

4. субперіостальний абсцес,

5. ретробульбарний абсцес,

6. флегмона орбіти.

Флегмона орбіти

Клініка орбітальних ускладнень:

 1/ набряк і гіперемія повік і кон’юнктиви,

 2/ екзофтальм,

 3/ погіршення зору (нерідко до повної втрати),

 4/ біль в ділянці орбіти,

 5/ двоїння в очах,

 6/ поява гнійних нориць на місці найбільшого випинання м’яких тканин в ділянці орбіти,

 7/ порушення рухомості очного яблока,

 8/ підвищення температури тіла (при ретробульбарному абсцесі і флегмоні орбіти до гектичної).

Найчастіші внутрішньочерепні ускладнення:

1.      гнійний менінгіт,

2.      тромбоз венозних пазух твердої мозкової оболонки,

3.      епідуральний абсцес,

4.      субдуральний абсцес,

5.      абсцес лобної частки мозку.

Клініка внутрішньочерепних ускладнень:

1/ головний біль,

2/ блювання,

3/ головокружіння,

4/ психічні розлади (порушення уваги, пам’яті, мови, сонливість тощо),

5/ ригідність потиличних м’язів (особливо при менінгіті),

6/ вимушене положення хворого в ліжку (лежить на боку з закинутою головою і притиснутими до живота колінами і зігнутими руками),

7/ симптоми ураження черепно-мозкових нервів (парези, паралічі, розлади чутливості і секреторні порушення),

8/ підвищення температури тіла (нерідко до гектичної),

9/ екзофтальм, набряк повік і кон’юнктиви (при сінустромбозі),

10/ зміни з боку спинно-мозкової рідини (витікає під тиском, набуває мутного забарвлення, підвищується кількість білка і формених елементів).

 Діагностика

 1 анамнез,

 2 ЛОР-огляд,

 3 рентгенографія (оглядова, комп’ютерна),

 4 спинномозкова пункція.

Лікування

1 Хірургічне – розкриття відповідної навколоносової пазухи з послідуючим накладанням широкого сполучення з носовою порожниною та дренуванням патологічного процесу з порожнини черепа чи з орбіти;

2 Консервативне: антибактерійна терапія – антибіотики широкого спектру дії, краще внутрішньовенно, такими що проникають через гематоенцефалічний бар’єр, сульфаніламіди, кортикостероїди, сечогінні, антигістамінні тощо.

Прогноз при орбітальних та внутрішньочерепних ускладненнях риногенного походження залишається завжди досить серйозним. Лише при своєчасному радикальному хірургічному втручанні з метою ліквідації первинного інфекційного вогнища і масивній антибактерійній терапії можна надіятись на сприятливий результат.