Захворювання пародонту

Захворювання пародонту – Група хвороб, що супроводжуються ураженням твердих і м’яких тканин, що оточують зуби. При гострому пародонтиті пацієнти скаржаться на кровоточивість, набряклість, болючість ясен, наявність гнійного пародонтальних кишень, що відокремлюється. При пародонтозі відбувається рівномірна резорбція кістки, ознак запалення відсутні. Ідіопатичні захворювання пародонту супроводжуються лізисом кісткової тканини. Діагностика захворювань пародонту включає збирання скарг, клінічний огляд, рентгенографію. Лікування передбачає ряд терапевтичних, хірургічних та ортопедичних заходів.

Захворювання пародонту – порушення цілісності тканин пародонту запального, дистрофічного, ідіопатичного чи неопластичного характеру. За даними статистики, захворювання пародонту зустрічаються у 12-20% дітей віком 5-12 років. Хронічний пародонтит виявляють у 20-40% людей віком до 35 років і в 80-90% населення віком після 40 років. Пародонтоз зустрічається у 4-10% випадків. Найвищий показник поширеності захворювань пародонту спостерігається серед пацієнтів старших вікових груп. При інсулінозалежному цукровому діабеті ураження пародонту визначається у 50% хворих. Також виявлено кореляційний зв’язок між вираженістю пародонтиту та тривалістю перебігу цукрового діабету 1 типу. Дослідження, проведені різні роки, показують зростання захворюваності з прогресом цивілізації. Ідіопатичні захворювання пародонту найчастіше діагностують у хлопчиків до 10 років. Прогноз при захворюваннях пародонту залежить від причин розвитку, наявності супутньої патології, рівня гігієни, своєчасності звернення пацієнтів до медичного закладу.

Основна причина захворювань пародонту запального характеру – пародонтопатогени: Porphyromonas gingivalis, Actinomycetes comitans, Prevotella intermedia. Під впливом їх токсинів відбувається альтерація зубоепітеліальної сполуки, яка служить бар’єром, що перешкоджає проникненню інфекційних агентів у напрямку кореня зуба. Причини ідіопатичних захворювань пародонту остаточно не з’ясовані. Вчені вважають, що в основі Х-гістіоцитоз лежить імунопатологічний процес. Вагома роль відводиться генетичній схильності. Пародонтоз, як правило, є одним із симптомів гіпертонії, нейрогенних або ендокринних порушень.

Пухлиноподібні захворювання пародонту розвиваються в результаті хронічного подразнення м’яких тканин зруйнованими стінками зубів, гострими краями глибоко посаджених коронок, неправильно змодельованими кламерами знімного протезу. Провокуючими факторами є гормональні зрушення, що виникають внаслідок порушення секреції гормонів наднирковими залозами, щитовидною та підшлунковою залозами, дефіцит мікроелементів і вітамінів, стресові ситуації. Несприятливими місцевими умовами, що сприяють виникненню захворювань пародонту, є патології прикусу, скупченість зубних рядів, аномалії положення зубів, що окремо стоять. Локалізований пародонтит розвивається в результаті перевантаження зубів артикуляції, що нерідко спостерігається у пацієнтів з вторинною адентією.

5 основних категорій

1. Гінгівіт. Запалення тканин ясен.
2. Пародонтит. Запальне захворювання пародонту, при якому спостерігається прогресуюча деструкція м’яких тканин та кістки.
3. Пародонтоз. Дистрофічна ураження пародонту. Протікає з рівномірною резорбцією кістки. Ознаки запалення відсутні.
4. Ідіопатичні захворювання пародонту. Супроводжуються прогресуючим лізисом тканин.
5. Пародонтоми. До цієї групи відносять пухлини та пухлиноподібні процеси.

При пародонтиті легкого ступеня тяжкості симптоми захворювання пародонту слабо виражені. Періодична кровоточивість виникає під час чищення зубів при вживанні жорсткої їжі. У ході огляду виявляють порушення цілісності зубоепітеліальної сполуки, присутні пародонтальні кишені. Зуби нерухомі. Внаслідок оголення кореня зуба виникає гіперестезія. При пародонтиті середнього ступеня тяжкості спостерігається виражена кровоточивість, глибина пародонтальних кишень – до 5 мм. Зуби рухливі, реагують на температурні подразники. Зубні перегородки руйнуються до 1/2 висоти кореня. При запальному ураженні пародонту 3 ступеня пацієнти вказують на гіперемію, набряклість ясен. Пародонтальні кишені досягають понад 6 мм. Визначають рухливість зубів 3 ступеня. Резорбція кістки у ділянці поразки перевищує 2/3 висоти кореня.

При загостренні захворювань пародонту запального характеру можливе погіршення загального стану, слабкість, підвищення температури. При пародонтозі (дистрофічному захворюванні пародонту) виникає спад кістки. Ознак запалення немає, слизова оболонка щільна, рожева. При огляді виявляють множинні клиноподібні дефекти. Зубні осередки атрофуються поступово. На початковому етапі захворювання пародонту дистрофічного характеру неприємних відчуттів немає. У пацієнтів із середнім ступенем тяжкості пародонтозу з’являються печіння, свербіж, гіперестезія. При тяжкому ступені захворювання пародонту через втрату кісткової тканини між зубами утворюються проміжки – треми. Спостерігається віялоподібна розбіжність коронок.

Пародонтоми – доброякісні пухлиноподібні та пухлинні захворювання пародонту. При фіброматозі з’являються щільні безболісні розростання без зміни кольору ясен. Ангіоматозний епуліс є грибоподібним випинанням’якоеластичної консистенції червоного кольору. В окрему групу виділяють ідіопатичні захворювання пародонту, що супроводжуються прогресуючим лізисом тканин. У пацієнтів виникають глибокі пародонтальні кишені з гнійним відокремленим. Зуби стають рухливими, зміщуються.

На початковій стадії хвороби Хенда-Шюллера-Крісчен розвивається гіперплазія ясенного краю. Надалі утворюються виразкові поверхні. Зуби набувають патологічної рухливості. З пародонтальних кишень виділяється гнійний ексудат. Синдром Папійона-Лефевра – дискератоз підошв та долонь. Після прорізування тимчасових зубів у пацієнтів із цим синдромом виникають ознаки гінгівіту. Внаслідок прогресуючого пародонтолізису зуби стають рухливими, з’являються патологічні кишені. Після випадання постійних зубів руйнація кісткової тканини припиняється. При хворобі Таратинова відбувається поступове заміщення кісткової тканини клітинами ретикулоендотеліальної системи, що розрослися, з підвищеною кількістю еозинофільних лейкоцитів. Починається все з гінгівіту, але незабаром утворюються патологічні кишені, наповнені грануляціями. Спостерігається патологічна рухливість зубів.

Діагностика захворювань пародонту зводиться до збору скарг, складання анамнезу, проведення фізикального обстеження, рентгенографії. При огляді пацієнтів із захворюваннями пародонту лікар-стоматолог оцінює стан м’яких тканин, визначає цілісність зубоепітеліального прикріплення, наявність та глибину пародонтальних кишень, ступінь рухливості зубів. Для вибору етіотропної терапії запальних захворювань пародонту проводять бактеріологічне дослідження вмісту ясенних кишень.

При пародонтозі за допомогою реопародонтографії визначають знижену кількість капілярів, низький рівень парціального тиску кисню, що свідчить про погіршення трофіки пародонту. Вирішальне значення при постановці діагнозу захворювання пародонту мають результати рентгенографії. При патології пародонту запального характеру на рентгенограмі виявляють ділянки остеопорозу, деструкції кісткової тканини. При хронічному перебігу захворювань пародонту спостерігається горизонтальна резорбція кістки. Про абсцедування свідчать ділянки вертикальної деструкції.

Ідіопатичні захворювання пародонту протікають з лізисом та утворенням у кістковій тканині порожнин овальної форми. При пародонтозі поряд із розрідженням кістки розвиваються склеротичні зміни. Для дифдіагностики захворювань пародонту, що супроводжуються прогресуючим пародонтолізисом, призначають біопсію. При епулісі на рентгенограмі виявляють осередки остеопорозу, деструкцію кістки з нечіткими контурами. Ознаки періостальної реакції відсутні. Диференціюють різні форми захворювань пародонту між собою. Пацієнта обстежує стоматолог-терапевт. При пухлинних процесах показано консультацію хірурга-стоматолога. У разі виявлення ідіопатичних захворювань пародонту, огляд проводять педіатр, гематолог, ендокринолог, стоматолог.

Вибір індивідуальної схеми лікування захворювань пародонту залежить від етіології та ступеня тяжкості ураження. При пародонтиті призначають професійне чищення, ревізію пародонтальних кишень, протизапальну та антибіотикотерапію. З хірургічних втручань у стоматології проводять кюретаж, гінгівотомію. Зуби 3-4 ступеня рухливості підлягають видаленню. Дієвими ортопедичними заходами при захворюваннях пародонту є шинування та вибіркове пришліфування.

За допомогою тимчасових шин вдається зафіксувати рухомі зуби, що сприяє більш рівномірному розподілу жувального навантаження. Для поліпшення кровопостачання при пародонтозі використовують фізіотерапію – вакуум-і гідротерапію, електрофорез. При гігантоклітинному епулісі новоутворення видаляють у межах здорових тканин разом із окістям. Щодо фіброматозного та ангіоматозного епулісу дотримуються вичікувальної тактики, оскільки після усунення місцевих подразнюючих факторів може спостерігатися регрес новоутворення.

При ідіопатичних захворюваннях пародонту призначають симптоматичне лікування – кюретаж пародонтальних кишень, гінгівотомію, вишкрібання патологічного вогнища із запровадженням остеоіндуктивних препаратів. При рухливості 3-4 ступенів зуби підлягають видаленню з наступним протезуванням. При хворобі Папійона-Лефевра лікування симптоматичне – прийом ретиноїдів, що пом’якшують кератодермію та уповільнюють лізис кісткової тканини. Для запобігання інфікуванню ділянки ураження призначають антисептики у вигляді ротових ванн, антибіотики. Прогноз при захворюваннях пародонту залежить не тільки від характеру патології, рівня гігієни, наявності шкідливих звичок та генетичної схильності, а й від своєчасності звернення пацієнтів до медичного закладу, адекватності лікування, що проводиться.