Заковтковий абсцес

Заковтковий абсцес – це гнійне запалення розташованої в заковтному просторі клітковини. Виникає в результаті травмування глотки або поширення гнійних мікроорганізмів з інфекційного вогнища, що знаходиться в носоглотці або вусі. Заглоточний абсцес проявляється інтенсивним болем у горлі, що призводить до порушення ковтання та відмови від їжі; гугнявістю або захриплістю голосу, утрудненням дихання, підвищенням температури тіла, збільшенням шийних та потиличних лімфовузлів. Діагностика захворювання здійснюється із застосуванням фарингоскопії, бакпосіву мазка із зіва, ПЛР-діагностики, RPR-тесту. Лікування більшості заглоткових абсцесів – це хірургічне розтин та дренування. Воно проводиться на тлі системної комплексної терапії антибактеріальними, протизапальними та гіпосенсибілізуючими препаратами.

Найбільшу схильність до утворення заглоткового абсцесу мають діти віком до 4 років. Це зумовлено наявними у них особливостями будови заглоточного простору: великою пухкістю клітковини та наявністю в ній лімфатичних вузлів, які після 6 років повністю атрофуються. Найвища захворюваність на заглотковий абсцес відзначається серед дітей від 2 місяців до 1 року. У дорослому віці заглотковий абсцес зустрічається досить рідко і є наслідком травматичного пошкодження глотки. Однак сучасна отоларингологія відзначає збільшення числа випадків заглоткового абсцесу у дорослих пацієнтів.

Причиною виникнення заглоткового абсцесу у дитячому віці найчастіше є інфекція. Первинним осередком інфекції може бути гнійний отит, мастоїдит, паротит, фарингіт, риніт, синусит, тонзиліт. Поширення інфекційного процесу в заглотковий простір відбувається по лімфатичних шляхах з ураженням лімфатичних заглоткових вузлів. Сприятливим фактором є ослаблений стан організму дитини, знижений імунітет, наявність діатезу або рахіту. Діти заглоточный абсцес може розвиватися і натомість гострих інфекційних захворювань: ГРВІ, кору, скарлатини, дифтерії, грипу. У поодиноких випадках він є ускладненням аденотомії або тонзилектомії.

У дорослому віці перше місце серед причин формування заглоточного абсцесу виходить травматичний чинник. Ушкодження глотки може статися рибною кісткою, грубою їжею, стороннім предметом. Травматизація глотки можлива при проведенні гастроскопії, бронхоскопії, установці назогастральної трубки та ендотрахеальному наркозі.

Заглотковий абсцес у дорослих може виникати як ускладнення тяжкої ангіни. У деяких випадках він виявляється викликаний специфічною мікрофлорою і є наслідком туберкульозу або сифілісу, що протікають із ураженням шийного відділу хребта. У таких випадках говорять про «холодний» заглотковий абсцес. Ризик розвитку заглоткового абсцесу підвищений у пацієнтів із хронічними захворюваннями та зниженим імунітетом, за наявності цукрового діабету, злоякісної пухлини, ВІЛ-інфекції.

Заглотковий абсцес класифікується залежно від розташування. Виділяють такі види заглоткових абсцесів:

• епіфарингеальний – розташований вище піднебінної фіранки;
• мезофарингеальний – локалізується між коренем язика і краєм піднебінної фіранки;
• гіпофарингеальний — корінь язика, що знаходиться нижче;
• змішаний – займає кілька анатомічних зон.

Заглотковий абсцес характеризується гострим початком із підвищенням температури тіла до 39-40 °С та порушенням загального стану. Розвиток заглоткового абсцесу на тлі вже наявного інфекційного захворювання проявляється різким погіршенням стану пацієнта та появою нових симптомів. Діти стають плаксивими та неспокійними, відбувається порушення сну, характерна відмова від їжі, а у дітей грудного віку – порушення ссання.

Однією з перших ознак формування заглоткового абсцесу є біль у горлі. Хворі відзначають посилення болю під час ковтання, утруднення при ковтанні їжі. Біль у горлі часто настільки сильно виражений, що пацієнти відмовляються від їжі. При розташуванні заглоточного абсцесу у верхньому відділі глотки спостерігається порушення носового дихання, у дорослих та дітей старшого віку з’являється гугнявість голосу. Якщо заглотковий абсцес локалізується в середньому або нижньому відділі глотки, то з’являється захриплість голосу та утруднене дихання, можуть виникати напади ядухи. Спостерігається задишка із утрудненим вдихом (інспіраторна). У вертикальному положенні пацієнта відзначається посилення порушень дихання через стікання гною вниз та перекриття ним просвіту трахеї. Може з’являтися клекотання у горлі, що найчастіше відбувається під час сну.

Заглотковий абсцес супроводжується лімфаденітом регіонарних лімфатичних вузлів. Бічні верхньошийні та потиличні лімфовузли стають припухлими та болючими. Типово вимушене становище пацієнта: його голова відкинута назад і повернена в той бік, де розташовується заглотковий абсцес. У багатьох випадках на стороні заглоткового абсцесу відзначається набряк ділянки шиї, розташованої за кутом нижньої щелепи.

Поширення інфекції із заглоточного абсцесу верхніми дихальними шляхами може призвести до появи бронхопневмонії. Порушення дихальної функції сприяє розвитку застійної пневмонії. Рідше спостерігається гематогенне поширення інфекції у порожнину черепа з виникненням абсцесу головного мозку чи гнійного менінгіту. В окремих випадках при заглотковому абсцесі рефлекторно може статися зупинка серцевої діяльності.

Грізним ускладненням заглоточного абсцесу є асфіксія – ядуха в результаті перекриття просвіту дихальних шляхів. Асфіксія може виникнути через виражений набряк гортані або при мимовільному розтині заглоточного абсцесу з вилитим у просвіт гортані великої кількості гнійних мас. При розтині абсцесу в заглоточное простір гній по рихлій клітковині поширюється великі судини шиї чи просочується в середостіння. Поразка судин може стати причиною аррозивної кровотечі, тромбозу яремної вени або флебіту. Проникнення інфекції в середостіння спричиняє розвиток гнійного медіастиніту, який швидко призводить до виникнення сепсису.

Заглотковий абсцес діагностується отоларингологом на підставі даних, отриманих під час огляду пацієнта та проведення фарингоскопії. При огляді привертає увагу вимушене становище голови пацієнта, локальний набряк у ділянці шиї, збільшення лімфатичних вузлів та його болючість при пальпації. Фарингоскопія виявляє локальну інфільтрацію на задній стінці глотки та пухлиноподібну припухлість кулястої форми. Пальцеве дослідження глотки визначає болючість у місці припухлості та наявність симптому флюктуації, що свідчить про те, що освіта є скупченням рідкого гною.

Клінічний аналіз крові говорить про наявність запального процесу: відзначається лейкоцитоз та підвищення ШОЕ до 40 мм/год. Мікроскопія та бактеріологічне дослідження мазка із зіва дозволяють визначити вид збудника, що став причиною заглоточного абсцесу. Найчастіше це гемолітичні стрептококи, золотисті стафілококи, клебсієла, анаеробний та епідермальний стафілококи, кишкова паличка. Можлива туберкульозна чи сифілітична етіологія абсцесу. У зв’язку з цим проводять ПЛР-діагностику сифілісу та туберкульозу, RPR-тест, аналіз мокротиння на мікобактерії туберкульозу.

Для виявлення супутніх захворювань вуха та носоглотки, які, можливо, стали причиною формування заглоткового абсцесу, може знадобитися отоскопія, риноскопія, УЗД та рентгенографія приносових пазух, рентгенографія хребта в шийному відділі.

Виявлений заглотковий абсцес підлягає хірургічному розкриттю та дренуванню. У місці найбільшого вибухання роблять розріз абсцесу скальпелем або гострими ножицями. У розріз вводять наконечник електричного відсмоктування та відсмоктують гній. Важливо відразу після розкриття заглоточного абсцесу швидко зробити відсмоктування гною, щоб уникнути його потрапляння в дихальні шляхи. Для запобігання затіканню гною в дихальні шляхи в момент розтину абсцесу деякі автори рекомендують попередньо виробляти його пункцію та відсмоктувати гній. У деяких випадках після розкриття заглоточного абсцесу краю виробленого розрізу злипаються, тоді вдаються до повторного розсування з використанням жолобуватого зонда або щипців Гартмана.

Низько розташовані абсцеси, що супроводжуються затіком гною в ділянку шиї, розкривають через зовнішній хірургічний доступ. Розріз виробляють по передньо-бічній поверхні шиї паралельно краю грудинно-ключично-соскоподібного м’яза.

При наявності симптомів здавлення дихальних шляхів із порушенням дихання введення дихальної трубки (інтубація) протипоказане. У таких випадках невідкладна допомога для відновлення дихальної функції полягає у проведенні крикотомії — розрізу на передній поверхні шиї з формуванням отвору в гортанному хрящі, через яке здійснюється дихання. Для ліквідації гіпоксії, що виникла через порушення дихання, додатково показано оксигенотерапію.

Розтин заглоткових абсцесів сифілітичної або туберкульозної природи не проводиться через небезпеку вторинного інфікування. Лікування таких абсцесів полягає в їх повторних пункціях із введенням протитуберкульозних та протисифілітичних препаратів безпосередньо в абсцес. Одночасно з цим призначається загальна протитуберкульозна та протисифілітична терапія.

Хірургічне лікування заглоточного абсцесу здійснюється у поєднанні із системною антибактеріальною терапією та санацією всіх наявних у носоглотці або вусі інфекційних вогнищ. Призначаються також жарознижувальні та протизапальні засоби (парацетамол, ібупрофен, німесулід) та гіпосенсибілізуючі препарати (дезлоратадин, лоратадин, фенспірид), полівітаміни. До та після розкриття абсцесу пацієнту необхідно ретельно виполіскувати горло розчинами антисептиків.

Своєчасне виявлення та розкриття заглоточного абсцесу в більшості випадків є запорукою сприятливого результату захворювання. При розвитку ускладнень прогноз захворювання є серйозним. Пацієнт може загинути від асфіксії, зупинки серця, сепсису, аррозивної кровотечі. Однак у сучасній розвиненій медицині такі випадки трапляються вкрай рідко.

Найкращою профілактикою розвитку заглоткового абсцесу є рання діагностика та коректне лікування лор-захворювань, своєчасне проведення хірургічної санації гнійних вогнищ. Важливе значення у профілактиці заглоткового абсцесу травматичного генезу має правильне проведення діагностичних та лікувальних процедур, пов’язаних із введенням у глотку ендоскопа або дихальної трубки; акуратне видалення сторонніх тіл глотки; ретельне дотримання техніки оперативних втручань на структурах носоглотки (видалення пухлин глотки та аденоїдів, тонзилектомія).