Залежне розлад особистості

Залежне розлад особистості – розлад особистості, що виявляється безпорадністю, нездатністю самостійно приймати рішення, відчуттям некомпетентності та потребою у постійній підтримці інших людей. Хворі страждають від заниженої самооцінки і відіграють підлеглу роль відносинах, що нерідко стає причиною недобросовісної експлуатації оточуючими. Кількість соціальних контактів обмежена. Діагноз виставляється на підставі анамнезу та бесіди з пацієнтом. Лікування – психотерапія. При супутніх розладах застосовується лікарська терапія.

Залежне розлад особистості (астенічна психопатія, розлад особистості астенічного типу) – розлад особистості, котрій характерні безпорадність, виражені труднощі під час ухвалення рішень і стала потреба у підтримці інших людей. Чи не входило в старі російські класифікації психічних розладів даного типу. Включено до МКБ-10. становить 2,5% від загальної кількості розладів особистості. Жінки страждають частіше за чоловіків.

Через відчуття нежиттєздатності, страху перед самостійним існуванням та потреби займати підлегле становище хворі на залежний розлад особистості нерідко виявляються учасниками деструктивних відносин, наприклад, довгий час живуть у шлюбі з жорстоким партнером або продовжують працювати під керівництвом начальника-тирана. При проживанні з психічно хворою людиною такі пацієнти найчастіше страждають від індукованого марення. Після розриву значних відносин часто переживають важкі депресії. Лікування здійснюють фахівці у галузі клінічної психології, психіатрії та психотерапії.

Причин розвитку розладу точно не встановлено. Передбачається, що ця патологія виникає під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів. До внутрішніх чинників відносять спадково обумовлені особливості характеру і темпераменту: нерішучість, тривожність, підвищену емоційна чутливість, низьку стійкість до стресів і т. д. Як основні зовнішні фактори, що провокують розвиток залежного розладу особистості, сучасні психологи розглядають надмірну опіку або у ранньому дитячому віці.

Представники психоаналітичного спрямування вважають, що залежний розлад виникає при фіксації на оральній стадії розвитку. Деякі психоаналітики пов’язують розвиток розладу у жінок із незадоволеними фалічними бажаннями. Прихильники інших напрямів вказують на можливий зв’язок між залежним розладом особистості та переважним стилем виховання. Ряд фахівців акцентують увагу на традиційних соціальних стереотипах, які наказують жінкам бути слабкими, несамостійними, залежними від чоловіків.

Основним проявом розладу є покірна залежна поведінка. Пацієнти зазнають труднощів при прийнятті рішень (навіть звичайних повсякденних), не можуть розпочати нову справу, не заручившись підтримкою оточуючих, керуються чужими порадами та чужою думкою. Постійна потреба у підтримці та схваленні стає причиною формування особливих відносин, у яких хворий залежним розладом особистості виконує підлеглу роль, яке партнер домінує і несе у собі відповідальність за те, що відбувається.

Через потребу займати підлегле становище та перекладати відповідальність за рішення на партнера пацієнтам рідко вдається побудувати гармонійні стосунки. Люди, налаштовані на рівноправне партнерство, зазвичай не утримуються в таких відносинах, у результаті хворі із залежним розладом особистості опиняються в оточенні домінуючих особистостей, які нерідко використовують пацієнтів у своїх цілях. Жінки з цим розладом можуть роками жити з алкоголіком чи наркоманом, терпіти насильство та постійні зради.

Характерною ознакою залежного розладу особистості є патерн «тривожної прихильності», який проявляється постійними сумнівами у взаємності, чуйності та доступності партнера. Пацієнти бояться, що їхня незгода, недостатня покірність та послужливість можуть стати причиною розриву. Це стає однією з причин формування надмірної залежності. Розставання з партнером супроводжується розгубленістю, відчуттям безпорадності та падінням самооцінки. При розриві є висока ймовірність розвитку депресії.

Хворі на залежний розлад особистості настільки бояться відкидання, що погоджуються з іншими людьми, навіть коли впевнені, що ті неправі. Вони зменшують свої здібності та можливості, за своєю волею роблять принизливі чи неприємні дії, щоб сподобатися оточуючим. Пацієнти із залежним розладом особистості легко вразливі. Критика іншої людини, зміна умов життя чи нові обов’язки можуть спричинити напади паніки. Можливий розвиток генералізованого тривожного розладу.

Встановлено, що хворі на залежний розлад особистості найчастіше страждають фобічними розладами. Ця закономірність обумовлена ​​як початковою підвищеною тривожністю, і цілою низкою вторинних вигод. Фобії суттєво обмежують життя хворих залежним розладом особистості, позбавляють їх необхідності працювати, просуватися кар’єрними сходами, приймати серйозні рішення тощо. буд.

Фахівці в галузі психічного здоров’я також зазначають, що у хворих на залежний розлад особистості часто розвиваються соматичні захворювання та соматоформні розлади. Нерідко виявляються різні залежності: схильність до переїдання, куріння, алкоголізм, зловживання лікарськими препаратами та ін.

Діагноз встановлюється на підставі бесіди з хворим та анамнезу життя. Для встановлення діагнозу залежний розлад особистості необхідно мінімум чотири критерії з наступного списку: схильність пасивно або активно перекладати на оточуючих важливі рішення; підлегле становище та зайва податливість у близьких відносинах; нездатність пред’явити розумні вимоги партнеру чи партнерам; що виникає на самоті страх нездатності подбати себе; надмірний страх покидання; обмеження здатності до ухвалення повсякденних рішень без підтримки інших людей.

Диференціальну діагностику проводять із драматичним розладом особистості, шизоїдною психопатією, фобічними розладами та прикордонним розладом особистості. Хворі із залежним розладом особистості відчувають виражену потребу близькості, займають підлегле становище, здатні довго зберігати стосунки і досить рідко безпосередньо маніпулюють партнером. При драматичному та прикордонному розладі особистості спостерігаються часті розриви відносин, пацієнти мають більш виражену схильність до активних маніпуляцій. У хворих із шизоїдною психопатією переважає потреба в ізоляції. Пацієнти з фобічними розладами використовують оточуючих лише компенсації фобії і займають підлегле становище у відносинах.

Лікування зазвичай здійснюється в амбулаторних умовах. Основним методом лікування є індивідуальна та групова психотерапія. У процесі індивідуальних консультацій психолог допомагає пацієнтові із залежним розладом особистості скоригувати уявлення про те, що незалежність та здатність самостійно приймати рішення не пов’язані з самотністю та втратою близьких стосунків. Групи зазвичай формують за статевою ознакою – це забезпечує вищий рівень довіри та взаєморозуміння. У ході групової терапії хворі отримують підтримку людей із подібними проблемами і самі вчаться надавати підтримку, створюючи рівні відносини.

Типові труднощі, що виникають під час лікування з боку пацієнта із залежним розладом особистості – швидкий прогрес на початкових стадіях, що змінюється стійким регресом за необхідності відмовитися від підтримки терапевта, а також проблеми при відокремленні від домінуючого партнера, що є причиною соціальної дезадаптації (наприклад, ґвалтівника чи алкоголіка ). Характерні складнощі з боку психолога – «застрявання» у ролі рятувальника та пригнічені негативні емоції через постійне бажання хворого на залежний розлад особистості перекласти відповідальність на терапевта.

За наявності супутньої депресії та генералізованого тривожного розладу показано лікарську терапію. Пацієнтам призначають антидепресанти та транквілізатори. Фармакотерапію проводять з обережністю з огляду на схильність хворих маніпулювати симптомами для збереження залежності від психолога. Прогноз при залежному розладі особи щодо сприятливий. Повного одужання не настає, симптоми зберігаються протягом усього життя, проте за адекватної терапії можлива стійка компенсація.