Затяжна пневмонія

Затяжна пневмонія – гостре запалення у легеневій тканині, при якому, за клініко-рентгенологічними даними, пневмонічний інфільтрат дозволяється повільно, у подовжені терміни (понад 4-6 тижнів). На відміну від хронічного запалення легень, затяжна пневмонія зазвичай завершується одужанням пацієнта. Близько 30% гострих пневмоній набувають затяжного характеру течії. Причинами цього можуть бути хронічна інтоксикація або ослаблений стан організму, нераціональна антибіотикотерапія, супутнє порушення дренажної функції бронхів, літній вік і недоношеність, ускладнений перебіг гострої пневмонії. Лікувальний алгоритм при затяжній пневмонії складається з ретельно підібраної раціональної антибіотикотерапії, обов’язкового відновлення дренажної функції бронхів, загальнозміцнюючого та імунокорегуючого лікування.

Затяжна пневмонія – гостре запалення у легеневій тканині, при якому, за клініко-рентгенологічними даними, пневмонічний інфільтрат дозволяється повільно, у подовжені терміни (понад 4-6 тижнів). На відміну від хронічного запалення легень, затяжна пневмонія зазвичай завершується одужанням пацієнта. Близько 30% гострих пневмоній набувають затяжного характеру течії.

Основна роль розвитку затяжної пневмонії належить зниженню імунної відповіді організму, що включає у собі зміни з боку специфічних і неспецифічних чинників захисту: зниження активності Т і В-лімфоцитів, зменшення синтезу інтерферонів, придушення комплементу і фагоцитозу, порушення активності макрофагів. В результаті протиінфекційний захист організму слабшає, що сприяє затяжному, млявому дозволу запального вогнища в легені.

Причинами, що призводять до затяжного перебігу пневмонії, є:

• нераціональна антибіотикотерапія (неправильно підібраний антибактеріальний препарат, пізній початок лікування, рання відміна антибіотика, розвиток резистентності збудника пневмонії до застосовуваного антибіотика);
• порушення дренажної функції бронхіального дерева, що перешкоджає своєчасному вирішенню гострої пневмонії;
• сторонні тіла бронхів;
• розвиток ускладнень гострої пневмонії – емпієми плеври, ателектазу, абсцесу легені;
• ослаблення організму та імунодепресія, спричинені хронічними бронхолегеневими та іншими захворюваннями внутрішніх органів, деякими лікарськими речовинами (наприклад, стероїдами), що проводиться протизапальною терапією, ВІЛ-інфекцією тощо;
• недоношеність у дітей та літній вік у дорослих пацієнтів;
• етіологічний фактор (мікоплазмові, пневмоцистні пневмонії);
• хронічна інтоксикація організму (виробнича, алкогольна, нікотинова та ін.).

Затяжні пневмонії можуть розвиватися як при осередковому, так і при гострому запаленні легенів. Запальне вогнище при затяжній пневмонії може локалізуватися в одному сегменті (сегментарна пневмонія), захоплювати кілька сегментів однієї частки легені (полісегментарна пневмонія) або всю частку (часткова пневмонія).

Полісегментарна пневмонія може бути односторонньою і вражати окремі сегменти в різних частках однієї легені, або двосторонньої і вражати сегменти в різних частках одночасно обох легень. Найчастіше затяжна пневмонія локалізується в сегментах нижньої та середньої частки правої легені, нижній частці лівої легені, а також язичкових сегментах верхніх часток легень.

Моносегментарна затяжна пневмонія має відносно гладку течію порівняно з полісегментарною, для якої характерні рецидиви, тяжкі прояви, тривала регресія вогнища запалення. При злитті запальних осередків стан пацієнта посилюється через 2-3 тижні після початкових проявів захворювання. Знову наростають субфебрильна температура, пітливість, стомлюваність, загальна слабкість, млявість, кашель. Відмінною особливістю затяжної пневмонії є убогість проявів при яскраво виражених рентгенологічних змін у легенях. У зоні ураженого сегмента вислуховуються вологі хрипи, визначається укорочення перкуторного звуку.

Ускладнення затяжної пневмонії впливають на результат та подальший прогноз захворювання. Виділяють позалегеневі та легеневі ускладнення затяжної пневмонії. До позалегеневих ускладнень затяжної пневмонії відносяться: набряк легень, бактеріотоксичний шок, ДВС-синдром, неспецифічні ендокардити та міокардити, менінгіт та менінгоенцефаліт, анемія, токсичний гепатит, гломерулонефрит, психози. Легеневі ускладнення затяжної пневмонії – це ексудативний плеврит, гангрена та абсцес легень, обструктивний синдром, гостра дихальна недостатність, пневмосклероз, деформуючий бронхіт. Затяжні пневмонії, що часто повторюються, мають одну і ту ж локалізацію, пневмонії важкої течії, а також пневмонії, що розвиваються внаслідок попадання сторонніх тіл у дихальні шляхи, особливо у дітей, ведуть до розвитку хронічної пневмонії.

Підставою для діагностики затяжної пневмонії є лабораторні та клініко-рентгенологічні дані. До програми обстеження пацієнтів при підозрі на затяжну пневмонію входять: загальні аналізи крові та сечі, біохімічний аналіз крові (загальний білок, білкові фракції, сіалові кислоти, фібрин, серомукоїди, С-реактивний білок), імунограма крові (імуноглобуліни М та А, та Т – лімфоцити), рентгенограма легень (у 2-х проекціях), бронхографія, дослідження мокротиння (баканаліз та чутливість до антибіотиків, цитологія, атипові клітини), бронхоскопія – для виключення стороннього тіла бронхів.

Діагностичними критеріями затяжної пневмонії є:

• тривалий перебіг пневмонії (понад 4 тижні);
• явища локального сегментарного ендобронхіту, що визначаються при бронхоскопії;
• рентгенологічно визначається перибронхіальна та осередкова інфільтрація сегментарної або лобарної (часткової) локалізації, що не регресує понад 4 тижні, посилення легеневого та судинного малюнка з боку ураження;
• лабораторні ознаки запального процесу, що триває: лейкоцитоз, підвищена ШОЕ, збільшення в крові рівня фібрину, сіалових кислот, серомукоїдів;
• ознаки імунологічних порушень: зниження в крові рівня IgM та підвищення IgA, зниження активності Т-лімфоцитів-кілерів та хелперів та збільшення активності Т-лімфоцитів – супресорів та ін.;
• клінічне, лабораторне та рентгенологічне одужання пацієнта в індивідуальний термін (до 3 -12 місяців).

Принципи лікування затяжної пневмонії мають особливості. Питання про доцільність продовження антибактеріальної терапії при затяжній пневмонії вирішується після аналізу методики та результатів попередньої. Необхідність продовження антибактеріальної терапії виникає у разі збереження виражених інфільтративних змін у легеневій тканині, змін у периферичній крові та ознак інтоксикації. Антибіотики підбираються з урахуванням даних бактеріологічного аналізу мокротиння. Найчастіше призначаються антибіотики широкого спектра дії (аміноглікозиди, цефалоспорини та ін.).

Особлива увага при затяжній пневмонії звертається на відновлення дренажу та прохідності бронхів. З цією метою призначаються відхаркувальні засоби, позиційний дренаж, бронхолітики, масаж грудної клітки. У ряді випадків (при стійких явищах гнійного ендобронхіту) для санації бронхіального дерева виникає необхідність проведення бронхоальвеолярного лаважу. У лікуванні затяжної пневмонії широко застосовується дихальна гімнастика, ЛФК, фізіотерапевтичне лікування, рефлексотерапія.

При затяжній пневмонії особлива увага приділяється дослідженню системи імунітету та оцінці факторів неспецифічного захисту. При необхідності проводиться лікарська імунокорекція. Часті рецидиви затяжної пневмонії з чіткою локалізацією є показанням до консультації торакального хірурга для вирішення питання про хірургічне лікування (сегментарну резекцію легені або лобектомію).

Несприятливим результатом затяжної пневмонії вважається розвиток легеневих та позалегеневих форм ускладнень. Найчастіше при затяжній пневмонії повне клінічне одужання настає через 2-6 місяців і характеризується розсмоктуванням пневмонічного вогнища та відновленням вентиляційної функції легень. Профілактика затяжних пневмоній зводиться до проведення повного та адекватного курсу лікування гострої пневмонії, ретельної санації носоглотки та порожнини рота, заходів щодо зміцнення імунітету, відмови від куріння та прийому алкоголю.