Затяжний кашель у дітей

Затяжний кашель у дітей – це кашель, що триває 3-8 тижнів. Він виникає як ускладнення ГРВІ, бактеріальних інфекцій та інших хвороб ЛОР-органів. До поширених етіологічних факторів також відносять респіраторну алергію, хронічні інфекційно-запальні процеси, потрапляння сторонніх тіл до бронхів. Для діагностики першопричини призначають рентгенографію органів грудної клітки, дослідження функціональних показників дихання, мікробіологічні та алергологічні аналізи. Лікування включає фармакотерапію основного захворювання, фізіотерапію та дихальну гімнастику, муколітики та протикашльові препарати за суворими показаннями.

Кашель супроводжує більшість гострих та хронічних патологій органів дихання, зрідка зустрічається при хворобах інших систем організму, тому він виступає однією з найчастіших причин звернення до педіатра. Такий симптом викликає у дитини постійний дискомфорт та муки, порушує повсякденне життя, апетит та сон. За тривалістю він ділиться на гострий (до 3 тижнів), затяжний (від 3 до 8 тижнів) та хронічний (понад 8 тижнів). Правильна діагностика та адекватна терапія затяжного кашлю – актуальна проблема у практичній педіатрії.

Етіологічна структура затяжного кашлю в дітей віком залежить від віку. У дитячому періоді стан частіше зумовлений вадами розвитку, уродженими патологіями. У пацієнтів дошкільного та молодшого шкільного віку основну роль відіграють інфекційні та алергічні хвороби. У підлітків до вищезгаданих проблем приєднуються хронічні бронхолегеневі захворювання, ураження інших систем органів. Причини затяжного кашлю поділяють такі групи:

• Інфекції. Постінфекційний кашель виникає після гострого респіраторного захворювання, спровокованого будь-якими вірусами чи бактеріальними збудниками. Патологія викликана не самим патогеном, а зміною функціонування кашльових рецепторів та порушеннями структури слизової оболонки бронхів на фоні інфекції.
• Синдром постназального затікання слизу. Стек запального секрету по задній стінці глотки – типова причина тривалих кашлевих нападів при гострих та загостреннях хронічних захворювань ЛОР-органів. Найпоширеніші патології цієї групи у дітей: гострий та хронічний риніт, риносинусит, аденоїди.
• Алергічні захворювання. Однією з провідних причин тривалого сухого кашлю називають бронхіальну астму, причому симптом може бути єдиним проявом бронхіальної астми у дітей. Стан частіше діагностується у схильних пацієнтів, які мають харчову алергію, атопічний дерматит, алергічний риніт в анамнезі.
• Сторонні тіла дихальних шляхів. Будь-які сторонні предмети в бронхах, які не були вчасно діагностовані, дратують рецептори кашлю і стають причиною хронічного запалення. Інтенсивність кашлю залежить від розміру стороннього тіла, його матеріалу, локалізації у дихальних шляхах.
• Хронічні бронхолегеневі хвороби. Затяжний кашель з гнійним або густим слизовим мокротинням характерний для млявої пневмонії, туберкульозу, хронічного бронхіту та облітеруючого бронхіоліту. Рідше причинами виступають уроджені патології: муковісцидоз, гіпоплазія легені.
• Позалегеневі причини. Затяжний кашель – один із симптомів гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ) та діафрагмальної грижі. Також він спостерігається при патологіях серцево-судинної системи, гельмінтозах, первинних імунодефіцитах, гематологічних захворюваннях. Зрідка зустрічається психогенний кашель, характерніший для дівчаток шкільного віку.

Кашель – це фізіологічний рефлекс, який сприяє очищенню дихальних шляхів від слизу, сторонніх тіл та патогенних мікроорганізмів. Якщо у дитини за добу виникає до 10 одиничних кашлевих поштовхів, що не супроводжуються іншими симптомами, що насторожують, це варіант норми. Інші випадки зумовлені патологічними механізмами, причому порушення можуть відбуватися як у периферичній, так і в центральній ланці регуляції кашльового рефлексу.

Кашель має складний патогенез, який починається з подразнення периферичних рецепторів. Далі сигнали аферентними шляхами досягають кашльового центру в стовбурі головного мозку і запускають зворотний рефлекс. При цьому активізуються зворотний, гортанний, спинномозкові нерви, що впливають на дихальну мускулатуру. Для затяжного кашлю характерна сенсибілізація рецепторів, гіперреактивність бронхів та підвищена чутливість центрального відділу регуляції.

Клінічна картина затяжного кашлю у дітей визначається видом та ступенем тяжкості основного захворювання. Якщо кашель виникає як наслідок респіраторних інфекцій, у перші 1-2 тижні у дитини спостерігаються типові ознаки ГРВІ. Далі стан покращується, але зберігаються періодичні кашльові напади, що турбують пацієнта близько 1-1,5 місяців. Поступово їх частота та інтенсивність зменшуються, що вказує на сприятливий дозвіл хвороби.

Якщо патологічний симптом обумовлений затіканням слизу по глотковій стінці, найінтенсивніші напади виникають уночі та вранці відразу після пробудження. Стан покращується у вертикальному положенні, тому вдень дитина почувається задовільно. Тривалий нічний кашель у поєднанні з підвищеною пітливістю та субфебрильною температурою – можлива ознака зараження туберкульозом.

Діти раннього віку не здатні чітко окреслити свої скарги, тому батькам необхідно орієнтуватися на об’єктивні ознаки. Пацієнти старшого віку, які страждають від затяжного кашлю, скаржаться на першіння та лоскотання у горлі, болі за грудиною або в інших відділах грудної клітки. Найчастіше кашель супроводжується підвищенням температури тіла, слабкістю, іншими ознаками інтоксикації.

Крім часу доби та обставин появи кашлевих пароксизмів, звертають увагу на наявність і характер відокремлюваного мокротиння. При постінфекційному та алергічному кашлі мокротиння відсутня, або слиз виділяється у невеликих кількостях. Поява гною в слизу, що відхаркується, свідчить про бактеріальні процеси в нижніх дихальних шляхах. Прожилки крові в харкотинні можуть вказувати на стороннє тіло, туберкульоз, муковісцидоз.

Негативні наслідки затяжного кашлю в дітей віком поділяються на дві категорії. До першої відносять ускладнення основної хвороби, що спричинила кашльові напади. Інфекційно-запальні патології можуть спровокувати абсцес та гангрену легені, плеврит, сепсис та септичний шок. Бронхіальна астма загрожує астматичним статусом, хронічним бронхітом, серцево-легеневою недостатністю.

Друга категорія – негативні наслідки, пов’язані із самими кашльовими нападами. Частий і тривалий кашель призводить до зниження апетиту, порушення сну, дратівливості та інших психоемоційних проявів. Маленьким дітям складно відкашлювати мокротиння, тому для них характерні болючі напади, які завершуються блюванням, нетриманням сечі та калу, короткочасною асфіксією.

Обстеження дитини із затяжним кашлем проводиться педіатром, дитячим пульмонологом чи ЛОР-лікарем. Потрібно складний діагностичний пошук, щоб диференціювати можливі причини та правильно поставити діагноз. Перший етап – збір анамнезу захворювання та життя, фізикальний огляд із застосуванням методів пальпації, перкусії та аускультації. Другий етап – розширена діагностична програма, куди входять такі методы:

• Рентгенографія ОГК. Базове дослідження, за допомогою якого вдається візуалізувати запалення у бронхах та легені, визначити феромагнітні сторонні тіла, ознаки ураження внутрішньогрудних лімфатичних вузлів. При складностях інтерпретації рентгенограм показані додаткові дослідження: КТ легень, бронхографія.
• Комп’ютерна бронхофонографія. Інформативний метод діагностики захворювань дихальних шумів, які рекомендований для пацієнтів до 7 років. За допомогою КБФГ виявляють бронхіальну обструкцію, надмірне утворення мокротиння у бронхах та інші функціональні ознаки патології. У дітей віком від 7-річного віку дослідження замінюють спірометрією.
• бронхоскопія. Ендоскопічна візуалізація дихальних шляхів необхідна за недостатньої інформативності інших методів діагностики. При сторонніх тілах у дихальних шляхах методика поєднує діагностичні та лікувальні функції, оскільки більшість сторонніх предметів підлягає видаленню за допомогою ендоскопа.
• Мікробіологічна діагностика. Для підтвердження чи виключення інфекційної природи захворювання призначають мікроскопію мазків із зіва та носа, бактеріологічний посів мокротиння. При підозрі на туберкульоз виконують пробу Манту та Діаскінтест, більш точний квантифероновий тест, ПЛР-тест на мікобактерію туберкульозу.
• Алергологічні дослідження. При підозрі на алергічні хвороби проводять аналіз на рівень загального імуноглобуліну Е та специфічних IgE-антитіл у сироватці крові. Після одужання призначають шкірні проби визначення антигенів, які провокують загострення в конкретного пацієнта.

Обов’язковий етап терапії – усунення основного захворювання, що спричинило неприємні симптоми. Залежно від його природи призначають антибактеріальні, протипротозойні, протиалергічні та інші групи препаратів. Лікування проводять за загальноприйнятими клінічними рекомендаціями. Ліквідація причини тривалого кашлю – головна умова для нормалізації стану дитини та профілактики ускладнень.

Додатково проводять симптоматичну терапію, яка спрямована на полегшення відхаркування мокротиння, зменшення частоти та тяжкості нападів, покращення загального стану дитини. Фармакотерапію призначають з урахуванням віку пацієнта, найчастіше вибирають зручні лікарські форми: сиропи, льодяники, жувальні пастилки. Усі медикаменти можна розділити на дві великі групи:

• Протикашльові (antitussive). До цієї категорії відносять власне протикашльові засоби центральної та периферичної дії, які вкрай рідко призначають у педіатрії, та препарати з опосередкованим ефектом: протизапальні, протинабрякові, бронходилататори.
• Оптимізуючий кашель (protussive). Ця група включає мукоактивні препарати прямої та непрямої дії, традиційні відхаркувальні засоби (експекторанти), комбіновані ліки. Показання до їх застосування, тривалість та дози визначаються лікарем.

При затяжному кашлі в дітей віком важливу роль грають немедикаментозні методи терапії. Дитині необхідно тепле пиття, що щадить, перебування в кімнаті з зволоженим і прохолодним повітрям, обмеження мовних навантажень. У комплексному лікуванні використовують інгаляції, які рекомендують проводити за допомогою спецесерів чи небулайзерів. Для кращого відхаркування мокротиння призначають лікувальну фізкультуру, дихальну гімнастику.

Результат залежить від тяжкості первинного захворювання, яке проявляється затяжним кашлем. Прогноз сприятливий при постінфекційному синдромі, сторонніх тілах, синдромі затікання слизу, оскільки вони подаються успішному лікуванню та не викликають віддалених ускладнень. Хронічні алергічні або запальні патології мають рецидивуючий перебіг, потребують постійного диспансерного спостереження та базисної терапії.

Профілактика полягає у правильному лікуванні гострих запальних захворювань, що супроводжуються кашлем, та раціональному застосуванні симптоматичних медикаментів. Батькам не варто самостійно купувати використовувати для дитини сиропи та таблетки з муколітичним ефектом при ГРВІ, оскільки надмірне утворення мокротиння часто посилює перебіг захворювання та провокує затяжний кашель.