Затримка моторного розвитку

Затримка моторного розвитку – це запізнення становлення чи недостатнє розвиток рухових функцій в дітей віком першого року життя. Характеризується відсутністю або пізнішою появою вікових навичок: утримання головки, перевертання, сидіння, повзання, стояння, ходьби. Відставання можна знайти при фізикальному обстеженні (календарний метод). З інструментальних досліджень показано НСГ, церебральну КТ/МРТ, електроміографію, ЕЕГ. При виявленні рухової дисфункції рекомендується ранній початок кінезітерапії, масажу, фізіотерапії. Проводяться медикаментозні курси.

Затримка моторного розвитку (ЗМР) – формування фізіологічних рухових реакцій з відставанням на 2 і більше місяців. Стан психічних та рухових функцій є основним критерієм оцінки здоров’я дитини. Своєчасне освоєння дітьми раннього віку нових статичних та локомоторних навичок свідчить про правильне функціонування нервової та опорно-рухової систем. Затримка моторного та психомоторного розвитку, навпаки, вказує на рухову недостатність та мозкову дисфункцію. Поширеність ЗМР у дитячій популяції невідома, проте відзначається її тісна кореляція з перинатальним ураженням ЦНС.

Статикомоторна недостатність найчастіше є наслідком перинатальної церебральної патології, але також може бути пов’язана зі спадковими синдромами, супутніми захворюваннями. Основні причини затримки психомоторного розвитку:

1. Перинатальні ураження мозку. Чільне місце в етіології ЗМР займають внутрішньоутробна гіпоксія, інтранатальна асфіксія та родові травми. Також значну роль структурі перинатальних етіофакторів грають вроджені нейроінфекції, алкогольний синдром плода, діабетична фетопатія. Тяжкі затримки ПМР відзначаються у дітей з вадами розвитку головного мозку (голопрозенцефалія, агенезія мозолистого тіла, арахноїдальні кісти).
2. Генетична патологія Затримкою моторного розвитку супроводжуються спадкові дефекти метаболізму (фенілкетонурія, гомоцистинурія), хвороби накопичення (хвороби Помпе, Німанна-Піка, Краббе), хромосомні синдроми (хвороба Дауна), мітохондріальні захворювання (синдром Лея).
3. постнатальні фактори. Затримка становлення моторних навичок спостерігається у дітей із соматичними захворюваннями: рахітом, вродженими вадами серця, гіпотрофією, хронічними легеневими хворобами, гіпотиреозом. За відсутності ознак пошкодження ЦНС, така затримка компенсується після досягнення ремісії захворювання. Несприятливі наслідки можуть спричинити ЧМТ у ранньому віці.

Іноді зустрічається темпова ЗМР – вона виникає при незадовільному догляді дітей, але швидко компенсується під час створення сприятливих умов. Чинники, що уповільнюють моторний розвиток:

Фактори ризику

Групу ризику щодо затримок розвитку становлять такі категорії дітей:

Імовірність наступного запізнюваного розвитку дитини вища, якщо у матері спостерігалася хронічна екстрагенітальна патологія (пієлонефрит, дисфункція ЩЗ, хронічний бронхіт), гестаційні ускладнення (пізній гестоз, фетоплацентарна недостатність), несприятливий перебіг пологів (передчасно); .

Основними мозковими центрами, що відповідають за формування рухових функцій, є моторна і премоторна кора, задня тім’яна кора, мозок, базальні ядра, червоне ядро ​​та ін. періоду, звивини – до 39-40 тижнів гестації. Формування додаткових безіменних звивин триває протягом 1-го року життя.

Пошкодження головного мозку, особливо його моторних зон, у період до 30-32 тижнів внутрішньоутробного розвитку спричиняє порушення моторних функцій у постнатальному періоді. Тяжкість рухової дисфункції залежить від термінів, тривалості та інтенсивності дії ушкоджуючого фактора. Найчастіше рухові розлади представлені гіпотонічним синдромом, спастичним парезом, м’язовою дистонією, гіперкінезами, м’язовою ригідністю, атаксією.

Відомо, що ЦНС плода найбільш чутлива до кисневої недостатності, основними факторами якої є антенатальна гіпоксія та інтранатальна асфіксія. Кисне голодування тканин супроводжується рядом мікроциркуляторних (збільшення проникності капілярів) та метаболічних (ацидоз) розладів, що призводять у результаті до крововиливу або ішемічного інфаркту мозку. У недоношених немовлят ці явища посилюються незрілістю СР і пристосувальних реакцій на момент народження.

Механізм церебрального ушкодження може виражатися в миттєвій загибелі нейронів (нейрональний некроз) або відстроченій клітинній смерті (апоптоз). В останньому випадку при ранньому початку лікування та реабілітації патологічні процеси можуть бути оборотними, а затримка моторного розвитку – переборна.

Ступінь затримки моторного розвитку оцінюють за кількістю вікових інтервалів, на які вона запізнюється. На цій підставі розрізняють 3 ступені:

• легка – хронологічний вік відхиляється від календарного лише на 3 місяці (темпова ЗМР). Найчастіше зустрічається у дітей із супутніми хронічними патологіями та недоліками у догляді;
• середня – запізнення у моторному розвитку становить 3-6 місяців. Характерно для дітей із гіпоксично-ішемічною енцефалопатією;
• важка – Реальний психомоторний розвиток дитини відстає від вікових норм більше ніж на 6 місяців. Спостерігається при аномаліях розвитку мозку, хромосомних та генних синдромах, внутрішньоутробних ураженнях ЦНС (енцефаліт, гіпотиреоз).

Крім цього, затримка моторного розвитку може бути загальною (запізнюється придбання дитиною всіх рухових навичок) або парціальної (одна кінцівка працює гірше за іншу – наприклад, при акушерському парезі руки, параплегії).

Про затримку моторного розвитку заведено говорити, якщо рухові навички дитини формуються у нормативні терміни. Предикторами порушеного онтогенезу в період новонародженості можуть бути млявість, відсутність хаотичної рухової активності, знижена реакція на подразники (світло, звук), неактивне ссання чи відмову від грудей. Основні орієнтири, що дозволяють запідозрити ЗМР у дитини:

• у 2 місяці – не піднімає та не утримує голівку у положенні на животі; не намагається утримувати голову у вертикальному положенні.
• у 3 місяці – відсутній «комплекс пожвавлення»; дитина не тягнеться до іграшок; лежачи на животі, не спирається на передпліччя;
• у 4-5 місяців – не підтягується при тракції за руки із положення лежачи на спині; не перевертається на бік чи живіт.
• у 6 місяців – не може сидіти, не перевертається зі спини на живіт.
• у 7-8 місяців – не сидить без опори, не перевертається з живота на спину, не намагається повзати, не стоїть за допомогою.
• в 9 місяців – самостійно не встає, не робить кроки у опори.
• у 10-11 місяців – сам не варто; не переступає, тримаючись за ручку.
• у 12 місяців – не ходить без підтримки, не присідає.

Супутніми неврологічними синдромами при ЗМР є дифузна м’язова гіпотонія або гіпертонус кінцівок, внутрішньочерепна гіпертензія, вегетативна дисфункція, гіперзбудливість. Результатом тяжких перинатальних патологій може бути ДЦП.

Затримка моторного розвитку вдруге спричиняє гальмування психічного розвитку, оскільки рухова активність і маніпулятивна діяльність є основою пізнання навколишнього світу. Крім ЗПР, у дітей із моторною недостатністю часто відзначається затримка розвитку мови, дизартрія, моторна алалія. Порушення статичних та моторних функцій обмежує сенсомоторний розвиток, формування більш складних та диференційованих рухових навичок, дрібної моторики.

У дошкільному дитинстві діти з ЗМР погано координують рухи рук і ніг, важко спускаються сходами, не можуть встояти на одній нозі, самостійно одягнутися і роздягнутися. У них запізнюється формування навичок охайності та гігієни. Дитина росте інфантильною, відчуває свою безпорадність без батьків та інших дорослих, відчуває складності адаптації до нових умов, саморегуляції поведінки.

Завдання виявити наявність затримки моторного розвитку та її причини лягає на дільничних педіатрів та дитячих неврологів, які спостерігають малюка в динаміці. При першому огляді уважно вивчається перинатальний анамнез, досліджуються росто-вагові характеристики, рефлекси, стан м’язового тонусу, фізіологічні моторні реакції. У немовлят із ЗМР відзначається пізніше поява ланцюгових симетричних рефлексів, запізнення редукції безумовних рефлексів. Для визначення тяжкості та наслідків перинатальних уражень ЦНС проводиться:

• Оцінка психомоторного розвитку. Здійснюється за допомогою календарного методу у критичні терміни розвитку: 1, 3, 6, 9 та 12 місяців. Полягає у визначенні відповідності хронологічного віку до вікових норм розвитку моторних навичок. З результатів робиться висновок про ступінь ЗМР. Можливе проведення спостереження за дитиною за методом Прехтла.
• Нейровізуалізація. Включає використання ультразвукових (нейросонографія) та томографічних методів (КТ та МРТ головного мозку). Дослідження допомагають виявити осередки ішемії, перивентрикулярної лейкомаляції, субкортикального некрозу, церебральні аномалії.
• Методи ЕФД. Дають можливість оцінити функціональний стан головного мозку та периферичного нейромоторного апарату. ЕЕГ допомагає простежити етапність формування вікових ритмів, виявити патологічні феномени. Реєстрація слухових та зорових ВП спрямована на вивчення функції відповідних аналізаторів від периферії до кори. Електронейроміографія сприяє оцінці швидкості проведення імпульсів нервами кінцівок.
• Лабораторна діагностика. При підозрі на відповідні спадкові патології здійснюється генодіагностика, скринінгові тести («П’ята», аналіз сечі на органічні амінокислоти). За показаннями виконуються аналізи на внутрішньоутробні інфекції, визначається рівень тиреоїдних гормонів.

ЗМР вимагає своєчасного виявлення та початку терапії. Мозок дітей має високу нейропластичність, тому компенсаторні можливості на першому році життя надзвичайно великі. У лікуванні застосовується комплексний підхід із проведенням медикаментозних курсів, фізіопроцедур, масажу, лікувальної гімнастики:

1. Лікарська терапія. Для активізації метаболічних процесів, пом’якшення наслідків гіпоксично-ішемічних уражень призначаються нейротропні, цереброваскулярні засоби, ангіопротектори, вітаміни групи В. При спастичних парезах може бути показане використання міорелаксантів.
2. Фізіотерапія. Для регуляції м’язового тонусу та стимуляції рухової активності використовується ПеМП, СМТ-терапія, нашкірний електрофорез на кінцівки, лазеропунктура. При спастичності та ригідності м’язів ефективна парафінотерапія, озокеритолікування. Також рекомендований гідромасаж, сольові та фітовані, суха іммерсія.
3. Кінезітерапія. Включає в себе широкий спектр методик, спрямованих на формування правильних рухових стереотипів: Бобат-терапія, Войта-терапія. Немовлятам із затримкою моторного розвитку корисні заняття на фітболі, немовля, плавання, курси масажу з ЛФК, остеопатична корекція.
4. Корекційна терапія. Дітям із ЗПР та ЗРР рекомендовані заняття з нейропсихологом, корекційним педагогом, логопедом-дефектологом. З методів психолого-педагогічної корекції використовується сенсорна інтеграція, нейрогімнастика, логопедичний масаж, мозочкова стимуляція та ін.

Подальший моторний розвиток дитини залежить від причин затримки, терміну початку терапії, регулярності реабілітаційних курсів. Темпові затримки успішно компенсуються після усунення несприятливого фактора. При ЗМР найпомітніші результати досягаються при активному лікуванні з перших місяців життя. У разі критичного церебрального ушкодження чи нерегулярної терапії можливі тяжкі рухові розлади, інвалідність.

Профілактика затримок моторного розвитку передбачає антенатальну охорону плода, дбайливе розродження. Необхідно проведення планового патронажу дитини 1-го життя з виявлення неблагополуччя у психомоторному розвитку.