Затримка мовного розвитку (ЗРР)

Затримка мовного розвитку – Це пізніше в порівнянні з віковою нормою оволодіння усною мовою дітьми молодше 3-х років. Затримка мовленнєвого розвитку характеризується якісним і кількісним недорозвиненням словникового запасу, несформованістю експресивної мови, відсутністю у дитини фразового мовлення до 2 років і зв’язного мовлення до 3 років. Діти із затримкою мовного розвитку потребують консультації дитячого невролога, дитячого отоларинголога, логопеда, психолога; за необхідності – проведення медичного обстеження. Корекційна робота при затримці мовного розвитку повинна включати психолого-педагогічну та медичну допомогу.

Затримка мовного розвитку (ЗРР) – поняття, що відбиває повільніші темпи освоєння норм рідної мови дітьми на етапі раннього та середнього мовного онтогенезу. Логопедичний висновок «затримка мовного розвитку» правомірно щодо дітей віком до 3-4-х років. Темпове відставання стосується формування всіх компонентів мови: звуків раннього онтогенезу, словника та граматики, фразового та зв’язного мовлення. Затримка мовного розвитку трапляється у 3–10% дітей; у хлопчиків у 4 рази частіше, ніж у дівчаток.

Затримка мовного розвитку негативно позначається розвитку психічних процесів, тому ЗРР і ЗПР часто спостерігається в дітей віком паралельно і позначається у літературі як затримка психо-мовного розвитку (ЗПРР). Затримка мовного розвитку є медико-педагогічною проблемою, що стосується аспектів педіатрії, дитячої неврології, логопедії та дитячої психології.

Органічні причини

Затримка мовного розвитку може викликатись причинами біологічного та соціального порядку. Приблизно третини випадків причини затримки мовного розвитку і залишаються нез’ясованими. Біологічні фактори:

1. Мінімальна мозкова дисфункція. Зумовлена ​​перинатальним ураженням головного мозку (перинатальної енцефалопатії). В анамнезі дітей із затримкою мовного розвитку, як правило, простежуються внутрішньоутробна гіпоксія та асфіксія під час пологів, родові травми, внутрішньоутробні інфекції; недоношеність чи переношеність.
2. Захворювання раннього віку: ЧМТ, гіпотрофія, неонатальні менінгіти та енцефаліти, часті або тривалі захворювання, що послаблюють дитину, поствакцинальні ускладнення.
3. Приглухуватість у дитини. Відомо, що становлення та розвиток мовної функції відбувається за безпосередньої участі слухового аналізатора, тобто з опорою на почуту дитиною інформацію, тому порушення слуху можуть викликати затримку мовного розвитку.
4. Спадкові фактори. Іноді повільніші темпи дозрівання нервової системи носять генетично детермінований характер: якщо один із батьків пізно заговорив, цілком імовірно, що у дитини також спостерігатиметься затримка мовного розвитку.

Соціальні причини

Соціально-педагогічні передумови затримки мовного розвитку найчастіше криються в несприятливому мікросоціальному середовищі, що призводить до дефіциту мовних контактів: незатребуваності мови (нерозвиненості культури спілкування в сім’ї), «синдромі госпіталізму» у дітей, що часто хворіють; педагогічної занедбаності. Негативний вплив на темпи розвитку мови дитини може надавати білінгвізм, несприятливе мовленнєве середовище, емоційні стреси.

З іншого боку, гальмуючий вплив формування мовної функції дитини може надавати як психосоціальна депривація, а й гіперопіка: у умовах мовленнєве спілкування також залишається незатребуваним, оскільки оточуючі дорослі попереджають всі бажання дитини, не стимулюючи її самостійну мовну активність.

Вкрай шкідливим для дитини раннього віку є знаходження у надмірно поінформованому середовищі, де він стикається з надлишковим потоком інформації, яка до того ж не відповідає віку малюка. І тут дитина звикає не прислухатися до промови і осмислювати значення слів; вимовляє довгі, шаблонні фрази, які мають стосунку розвитку справжньої промови.

У постнатальному розвитку виділяють 3 критичні періоди (I – 1-2 роки; II – 3 роки; III – 6-7 років), що характеризуються найбільш інтенсивним розвитком мовної системи і одночасно – підвищеною ранимістю нервових механізмів мовної діяльності. У цей період вплив навіть незначних шкідливих екзогенних чинників може призвести до виникнення різних мовних порушень.

Так, у I критичний період, коли відбувається інтенсивний розвиток кіркових мовних зон, за несприятливих умов можуть створюватися передумови для затримки мовного розвитку та алалії. У II критичний період – час інтенсивного розвитку зв’язного мовлення, можуть виникати мутизм, заїкуватість. Протягом ІІІ критичного періоду «зрив» нервової діяльності може викликати заїкуватість, а органічні ураження головного мозку – дитячу афазію.

Для правильного розуміння того, які ознаки свідчать про затримку мовного розвитку, необхідно знати основні етапи та умовні норми мовного розвитку дітей раннього віку.

Поява дитини світ знаменується криком, є першою мовної реакцією немовляти. Крик дитини реалізується за допомогою голосового, артикуляційного та дихального відділів мовного апарату. Час появи крику (у нормі першої хвилині), його гучність і звучання можуть багато сказати спеціалісту-неонатологу про стан новонародженого. Перший рік життя – це підготовчий (передвісний) період, протягом якого дитина проходить етапи:

• гуління (з 2-3 міс.);
• белькотіння (з 5-6 міс.);
• лепетних слів (з 8-10 міс.);
• перших слів (у 10-12 міс.).

У нормі в 1 рік в активному словнику дитини є приблизно 10 слів, що складаються з відкритих складів, що повторюються (ма-ма, па-па, ба-ба, дя-дя і т.д.); у пасивному словнику – близько 200 слів (зазвичай назви повсякденних предметів та дій). До певного часу пасивний словник (кількість слів, значення яких дитина розуміє) набагато перевищує активний словник (кількість слів, що вимовляються).

Приблизно 1,6 – 1,8 міс. починається так званий «лексичний вибух», коли слова з пасивного словника дитини різко вливаються у активний словниковий запас. У деяких дітей період пасивної мови може затягуватися до 2-х років, проте в цілому їхній мовний та психічний розвиток протікає нормально. Перехід до активної мови у таких дітей нерідко відбувається раптово і незабаром вони не тільки наздоганяють однолітків, що рано заговорили, а й переганяють їх у мовному розвитку.

Дослідники вважають, що перехід до фразового мовлення можливий, коли в активному словнику дитини є не менше 40-60 слів. Тому до 2 років у промові дитини з’являються прості двослівні речення, а активний словник зростає до 50-100 слів. До 2,5 років дитина починає будувати розгорнуті речення з 3-4 слів.

У період з 3-х до 4-х років дитина засвоює деякі граматичні форми, говорить пропозиціями, об’єднаними за змістом (формується зв’язкова мова); активно використовує займенники, прикметники, прислівники; опановує граматичні категорії (зміною слів за числами і пологами). Словниковий запас зростає від 500-800 слів на 3 роки до 1000-1500 слів на 4 роки.

Фахівці допускають відхилення нормативних рамок у термінах мовного розвитку на 2-3 місяці у дівчаток, та на 4-5 місяців у хлопчиків. Правильно оцінити, чи є запізнення термінів появи активної мови затримкою мовного розвитку чи індивідуальною особливістю, може лише фахівець (педіатр, дитячий невролог, логопед), має можливість спостерігати дитину у поступовій динаміці.

Ознаками затримки мовного розвитку різних стадіях мовного онтогенезу можуть бути:

• аномальне перебіг доречового періоду (мала активність гуляння та белькотіння, беззвучність, однотипні вокалізації)
• відсутність реакції на звук, мова у дитини віком 1 року;
• неактивні спроби повторення чужих слів (ехолалії) у дитини віком 1,5 років;
• неможливість у 1,5-2 роки на слух виконати просте завдання (дія, показ тощо);
• відсутність самостійних слів віком 2-х років;
• нездатність поєднання слів у прості фрази у віці 2,5-3-х років;
• повна відсутність своєї промови в 3 роки (дитина вживає у мові лише завчені фрази з книжок, мультфільмів та ін.);
• переважне використання дитиною немовних засобів комунікації (міміки, жестів) та ін.

Дитина із затримкою мовного розвитку має бути проконсультована групою фахівців, що включає педіатра, дитячого невролога, дитячого отоларинголога, дитячого психіатра, логопеда, дитячого психолога. Завданням педіатра на етапі обстеження є оцінка соматичного статусу, попереднє визначення можливих причин затримки мовного розвитку та направлення дитини до фахівця відповідного профілю.

1. Медичний блок. Неврологічна діагностика (ЕЕГ, ЕхоЕГ, дуплексне сканування артерій голови дитині) потрібна виявлення мікроорганічних уражень головного мозку. Відвідування дитячого отоларинголога необхідне виключення хронічного отиту, аденоїдів, приглухуватості в дитини.
2. Логопедичне обстеження. Включає вивчення анамнестичних даних і висновків медичних фахівців, моторного розвитку дітей, стану мовного апарату, слухових і зорових орієнтовних реакцій, специфіку комунікативної діяльності дитини. У дітей до 1 року проводиться спостереження за голосовою та речовою активністю в природній та провокаційній ситуаціях. За наявності слів визначається час їх появи, обсяг активного та пасивного словника, загальна мовна активність дитини, наявність фразового та зв’язного мовлення тощо.
3. Психологічна діагностика Для діагностичного обстеження мови та оцінки загального психічного розвитку дітей раннього віку фахівцями-логопедами та дитячими психологами використовуються денверський тест психомоторного розвитку, шкала психомоторного розвитку за Гріффітсом, шкала раннього мовного розвитку, шкала Бейлі та ін.

Затримку мовного розвитку необхідно відрізняти від загальних порушень розвитку (аутизму, елективного мутизму, олігофренії), загального недорозвинення мови І-ІV рівня.

Обсяг корекційної допомоги дітям із затримкою мовного розвитку залежить від чинників, що спричинили відставання становлення мовних навичок. Так, за причин соціально-педагогічного характеру, в першу чергу, необхідна організація сприятливого мовного середовища, стимуляція мовного розвитку дитини, правильний підбір мовного матеріалу, демонстрація зразків правильної мови, «мовлення» (промовлення) всіх дій дитини.

Якщо в основі затримки мовного розвитку лежить дисфункція мозку, корекційно-педагогічній роботі має супроводжувати лікування, яке призначається дитячим неврологом: прийом ноотропних препаратів, масаж, транскраніальна мікрополяризація, магнітотерапія, електрорефлексотерапія та ін.

Паралельно з медичними процедурами та сімейним вихованням дітям із затримкою мовного розвитку необхідні заняття з логопедом та дитячим психологом з розвитку мови та пізнавальних процесів. Особлива увага в ранньому дитячому віці приділяється розвитку дрібної моторики, пальчикових і рухливих ігор, продуктивної діяльності (малювання, ліплення, аплікації), дидактичних ігор (логопедичне лото, спеціальні мовні ігри та вправи тощо), розвитку зорового та слуху пасивного словника та активного мовлення, зв’язного мовлення.

Чим раніше розпочато розвиваючі заняття з дитиною, тим швидшим і успішнішим буде результат. Зазвичай при усуненні причин і грамотно організованої роботи вже до старшого дошкільного віку діти із затримкою мовного розвитку наздоганяють своїх однолітків. Ефективність корекції залежить не тільки від участі лікарів та педагогів, а й зусиль батьків, дотримання ними єдиних мовних вимог та рекомендацій фахівців.

Профілактика затримки мовного розвитку у дітей включає створення умов для сприятливого перебігу вагітності, пологів та постнатального періоду; забезпечення адекватних мікросоціальних умов та мовного середовища, що оточує дитину. Необхідно, щоб іграшки, з якими грає дитина, носили розвивальну спрямованість, а інформація, що надходить, належала до зони актуального і найближчого розвитку дитини. Для оцінки рівня мовного розвитку на 2–2,5 року доцільно відвідати логопеда.