Затримка психічного розвитку (ЗПР)

Затримка психічного розвитку (ЗПР) – це темпове відставання розвитку психічних процесів і незрілість емоційно-вольової сфери в дітей віком, які потенційно може бути подолано з допомогою спеціально організованого навчання та виховання. Затримка психічного розвитку характеризується недостатнім рівнем розвитку моторики, мови, уваги, пам’яті, мислення, регуляції та саморегуляції поведінки, примітивністю та нестійкістю емоцій, поганою успішністю у школі. Діагностика ЗПР проводиться колегіально комісією у складі медичних фахівців, педагогів та психологів. Діти із затримкою психічного розвитку потребують спеціально організованого корекційно-розвивального навчання та медичного супроводу.

Затримка психічного розвитку (ЗПР) є оборотними порушеннями інтелектуальної та емоційно-вольової сфери, що супроводжуються специфічними труднощами в навчанні. Число осіб із затримкою психічного розвитку сягає 15-16% у дитячій популяції. ЗПР є переважно психолого-педагогічної категорією, проте у її основі можуть лежати органічні порушення, тому цей стан також розглядається медичними дисциплінами – передусім, педіатрією і дитячої неврологією.

Оскільки розвиток різних психічних функцій в дітей віком відбувається нерівномірно, зазвичай висновок «затримка психічного розвитку» встановлюється дітям-дошкільнятам раніше 4-5 років, але в практиці – частіше у процесі шкільного навчання.

Етіологічну основу ЗПР складають біологічні та соціально-психологічні фактори, що призводять до темпової затримки інтелектуального та емоційного розвитку дитини.

1. Біологічні фактори (Негрубі органічні ушкодження ЦНС локального характеру та їх залишкові явища) викликають порушення дозрівання різних відділів головного мозку, що супроводжується парціальними порушеннями психічного розвитку та діяльності дитини. Серед причин біологічного характеру, що діють у перинатальному періоді та викликають затримку психічного розвитку, найбільше значення мають:

• патологія вагітності (важкі токсикози, резус-конфлікт, гіпоксія плода та ін.), внутрішньоутробні інфекції, внутрішньочерепні пологові травми, недоношеність, ядерна жовтяниця новонароджених, ФАС тощо, що призводять до так званої перинатальної енцефалопатії.
• тяжкі соматичні захворювання дитини (гіпотрофія, грип, нейроінфекції, рахіт), черепно-мозкові травми, епілепсія та епілептична енцефалопатія та ін., що виникають у постнатальному періоді та ранньому дитячому віці.
• ЗПР іноді має спадкову природу і в деяких сім’ях діагностується з покоління до покоління.

2. Соціальні чинники. Затримка психічного розвитку може виникати під впливом середовищних (соціальних) факторів, що не виключає наявність початкової органічної основи порушення. Найчастіше діти із ЗПР ростуть в умовах гіпоопіки (бездоглядності) чи гіперопіки, авторитарного характеру виховання, соціальної депривації, дефіциту спілкування з однолітками та дорослими.

Затримка психічного розвитку вторинного характеру може розвиватися при ранніх порушеннях слуху та зору, дефектах мови внаслідок вираженого дефіциту сенсорної інформації та спілкування.

Група дітей із затримкою психічного розвитку неоднорідна. У спеціальній психології запропоновано багато класифікацій затримки психічного розвитку. Розглянемо етіопатогенетичну класифікацію, запропоновану К. С. Лебединський, яка виділяє 4 клінічні типи ЗПР.

1. ЗПР конституційного генезу обумовлена ​​уповільненням дозрівання ЦНС. Характеризується гармонійним психічним та психофізичним інфантилізмом. При психічному інфантилізмі дитина поводиться, як молодший віком; при психо-фізичному інфантилізмі страждає емоційно-вольова сфера та фізичний розвиток. Антропометричні дані та поведінка таких дітей не відповідають хронологічному віку. Вони емоційно лабільні, безпосередні, відрізняються недостатнім обсягом уваги та пам’яті. Навіть у шкільному віці вони переважають ігрові інтереси.
2. ЗПР соматогенного генезу обумовлена ​​тяжкими та тривалими соматичними захворюваннями дитини в ранньому віці, що неминуче затримують дозрівання та розвиток ЦНС. В анамнезі дітей із соматогенною затримкою психічного розвитку часто зустрічаються бронхіальна астма, хронічна диспепсія, серцево-судинна та ниркова недостатність, пневмонії та ін. Зазвичай такі діти тривалий час лікуються в лікарнях, що також зумовлює ще й сенсорну депривацію. ЗПР соматогенного генезу проявляється астенічним синдромом, низькою працездатністю дитини, меншим обсягом пам’яті, поверховою увагою, поганою сформованістю навичок діяльності, гіперактивністю чи загальмованістю при перевтомі.
3. ЗПР психогенного генезу обумовлена ​​несприятливими соціальними умовами, в яких перебуває дитина (бездоглядність, гіперопіка, жорстоке поводження). Дефіцит уваги до дитини формує психічну нестійкість, імпульсивність, відставання інтелектуальному розвитку. Підвищена турбота виховує у дитині безініціативність, егоцентризм, безвольність, відсутність цілеспрямованості.
4. ЗПР церебрально-органічного генезу зустрічається найчастіше. Зумовлена ​​первинним негрубим органічним ураженням головного мозку. І тут порушення можуть зачіпати окремі сфери психіки чи мозаїчно виявлятися у різних психічних сферах. Затримка психічного розвитку церебрально-органічного генезу характеризується несформованістю емоційно-вольової сфери та пізнавальної діяльності: відсутністю жвавості та яскравості емоцій, низьким рівнем домагань, вираженою навіюваністю, бідністю уяви, руховою розгальмованістю тощо.

Інтелектуальна сфера

Порушення інтелекту у дітей із затримкою психічного розвитку носять легкий характер, проте торкаються всіх інтелектуальних процесів: сприйняття, увага, пам’ять, мислення, мова.

Сприйняття у дитини із ЗПР фрагментарно, уповільнено, неточно. Окремі аналізатори працюють повноцінно, проте дитина зазнає труднощів при формуванні цілісних образів навколишнього світу. Краще розвинене зорове сприйняття, гірше – слухове, тому пояснення навчального матеріалу дітям із затримкою психічного розвитку має поєднуватись із наочною опорою.

Увага у дітей із затримкою психічного розвитку нестійка, короткочасна, поверхнева. Будь-які сторонні стимули відволікають дитину та переключають увагу. Ситуації, пов’язані з концентрацією, зосередженістю на чомусь, викликають труднощі. В умовах перевтоми та підвищеної напруги виявляються ознаки синдрому гіперактивності та дефіциту уваги.

Пам’ять у дітей із затримкою психічного розвитку характеризується мозаїчністю запам’ятовування матеріалу, слабкою вибірковістю, переважанням наочно-подібної пам’яті над вербальною, низькою мисленнєвою активністю при відтворенні інформації.

У дітей із затримкою психічного розвитку найбільше збережено наочно-дієве мислення; Найбільш порушеним виявляється образне мислення через неточність сприйняття. Абстрактно-логічне мислення неможливе без допомоги дорослого. Діти з ЗПР відчувають труднощі з аналізом та синтезом, порівнянням, узагальненням; не можуть упорядкувати події, побудувати висновок, сформулювати висновки.

Мовний статус

Специфіка мови в дітей із затримкою психічного розвитку відрізняється спотворенням артикуляції багатьох звуків, порушенням слуховий диференціації, різким обмеженням словникового запасу, складністю довільного контролю над граматичним оформленням промови, труднощами побудови зв’язного висловлювання, мовної інактивністю. Найчастіше ЗПР поєднується із затримкою мовного розвитку, поліморфною дислалією, порушеннями писемного мовлення (дисграфією та дислексією).

Емоційна сфера

Особистісна сфера у дітей із затримкою психічного розвитку характеризується емоційною лабільністю, легкою зміною настрою, навіюваністю, безініціативністю, безвольністю, незрілістю особистості загалом. Можуть спостерігатися афективні реакції, агресивність, конфліктність, підвищена тривожність. Діти із затримкою психічного розвитку часто замкнуті, воліють грати поодинці, не прагнуть контактувати з однолітками. Ігрова діяльність дітей із ЗПР відрізняється одноманітністю та стереотипністю, відсутністю розгорнутого сюжету, бідністю фантазії, недотриманням ігрових правил. Особливості моторики включають рухову незручність, недостатню координацію, часто – гіперкінези та тики.

Особливістю затримки психічного розвитку є те, що компенсація та оборотність порушень можливі лише в умовах спеціального навчання та виховання.

Затримка психічного розвитку може бути діагностована тільки в результаті всебічного обстеження дитини психолого-медико-педагогічною комісією (ПМПК) у складі дитячого психолога, логопеда, дефектолога, педіатра, дитячого невролога, психіатра та ін.

На підставі відомостей про розвиток дитини члени ПМПК виносять висновки про наявність затримки психічного розвитку, дають рекомендації щодо організації виховання та навчання дитини в умовах спеціальних освітніх закладів.

З метою виявлення органічного субстрату затримки психічного розвитку дитина потребує обстеження медичних фахівців, насамперед, педіатра та дитячого невролога. Інструментальна діагностика може включати проведення ЕЕГ, КТ та МРТ головного мозку дитині тощо.

Робота з дітьми із ЗПР потребує мультидисциплінарного підходу та активної участі педіатрів, дитячих неврологів, дитячих психологів, психіатрів, логопедів, дефектологів. Корекція затримки психічного розвитку має починатися з дошкільного віку та проводитися тривало.

Діти із затримкою психічного розвитку мають відвідувати спеціалізовані ДНЗ (або групи), школи VII виду або корекційні класи загальноосвітніх шкіл. До особливостей навчання дітей із ЗПР належать дозованість навчального матеріалу, опора на наочність, багаторазове повторення, часта зміна видів діяльності, використання здоров’язберігаючих технологій.

Особлива увага при роботі з такими дітьми приділяється розвитку:

Спільно з викладачами корекційну роботу з навчання учнів із затримкою психічного розвитку проводять педагоги-дефектологи, психологи, соціальні педагоги. Медична допомога дітям із затримкою психічного розвитку включає медикаментозну терапію відповідно до виявлених соматичних та церебрально-органічних порушень, фізіотерапії, ЛФК, масаж, водолікування.

Відставання темпу психічного розвитку від вікових норм може і має бути подолано. Діти із затримкою психічного розвитку навчаються і за правильно організованої корекційної роботи у розвитку спостерігається позитивна динаміка. За допомогою педагогів вони здатні засвоїти знання, вміння і навички, які їх однолітки, що нормально розвиваються, освоюють самостійно. Після закінчення школи вони можуть продовжити своє навчання у ПТУ, коледжах і навіть ВНЗ.

Профілактика затримки психічного розвитку у дитини передбачає ретельне планування вагітності, уникнення несприятливих впливів на плід, профілактику інфекційних та соматичних захворювань у дітей раннього віку, забезпечення сприятливих умов для виховання та розвитку. При відставанні дитини на психомоторному розвитку необхідне негайне обстеження у фахівців та організація корекційної роботи.