Жорстоке поводження з дітьми

Жорстоке поводження з дітьми – Вплив або бездіяльність батьків, опікунів, вихователів, що завдає шкоди здоров’ю, психічному стану дитини. Виявляється психологічним, фізичним, сексуальним насильством, зневагою, ігноруванням потреб, експлуатацією дитини з корисливою метою. Приводить до негативних наслідків: порушень розвитку, виникнення психічних розладів, погіршення здоров’я, соціальної дезадаптації. Діагностика травматичних наслідків провадиться клінічними, психологічними методами. Лікування включає психотерапію, прийом медикаментів.

Жорстоке поводження з дітьми є медичною, психологічною та юридичною проблемою. Будь-які форми насильства, недбалого ставлення до дитини заборонені законом, тягнуть за собою кримінальну відповідальність. Згідно зі статистикою, кількість дітей, які зазнали жорстокості батьків, зростає щороку. Акти фізичної наруги відчувають 25% дітей та підлітків. Сексуальному насильству зазнають 20% дівчаток, 7-8% хлопчиків. Жертв зневажливого ставлення, психологічного пресингу, імовірно, більше, проте точна їхня кількість невідома. 2 млн. дітей б’ються батьками, понад 10 тис. із них стають інвалідами, 1 тис. гинуть внаслідок побоїв, понад 2 тис. закінчують життя суїцидом.

Відносини всередині сім’ї розвиваються на основі моральних цінностей, стану здоров’я, психологічних особливостей та соціального статусу її членів, матеріальних умов проживання. Чинниками ризику формування жорстокого поводження з дітьми є:

• Неповні, конфліктні сім’ї. Сварки подружжя, побої, виходи з дому, виховання одним з батьків, присутність вітчима, мачухи збільшує ймовірність жорстокого поводження.
• Асоціальні сім’ї. Малозабезпеченість, важкі матеріально-побутові умови, відсутність постійної роботи, алкоголізм, наркоманія батьків, зайняття злочинною діяльністю, проституцією є факторами підвищеного ризику.
• Культурно-освітній рівень батьків. Відсутність знань про особливості розвитку та виховання дітей, низький моральний, інтелектуальний рівень стають основою неповажного ставлення, приниження дитини.
• Неприйняття дитини. Небажана вагітність, сприйняття дитини як надто активної, неслухняної, недостатньо розумної проявляється агресивним, зневажливим зверненням. Часто «мішенню» стають діти, які мають психічні, фізичні захворювання.
• Перенесення моделі поведінки. Бути жорстокими схильні батьки, які зазнавали насильства у дитинстві. Виховання, що включає загрози, залякування, приниження, побої розцінюється як нормальне.
• Соматичні, психічні захворювання. Причиною жорсткості може бути розлади афективної сфери батька – психопатологічні зміни особистості, гострі реакцію стресову ситуацію (розлучення, втрата роботи), неврози, психози, тривалі вимотують соматичні захворювання, сприяють ізоляції, інвалідизації.

В основі жорстокого поводження з дітьми лежить деструктивне, патологічне ставлення батьків. Воно розвивається з урахуванням біологічних, психологічних і соціальних чинників. Біологічний компонент представлений особливостями темпераменту (запальністю, емоційною нестійкістю, «застряганням»), захворюваннями, що впливають на афективну сферу, що знижують здатність адекватно реагувати на стресові події. Психологічні особливості формуються протягом життя. Батьки, схильні до насильницького, жорстокого поводження, мають складність вибудовування продуктивних відносин, опрацювання негативних емоційних станів. Невпевненість, почуття неповноцінності вони компенсують домінуванням, підпорядкуванням, демонстрацією сили. Соціальні умови часто стають пусковим механізмом виникнення жорстокості до дітей. Сексуальне, фізичне, психологічне насильство, ігнорування дитини виникає за сімейної, матеріальної необлаштованості, відсутності визнання оточуючих.

Поширена класифікація жорстокого поводження з дітьми за змістом. Виділяють чотири форми:

1. Фізичне насильство. Передбачає навмисне завдання фізичних страждань дитині. Наслідки – забиті місця, травми, інвалідність, загибель.
2. Сексуальне насильство. Дитина залучається до дій сексуального характеру, мета яких – фізичне задоволення, матеріальна вигода. Згода на контакт не виключає випадок із категорії насильницьких, оскільки діти не мають здатності оцінювати наслідки.
3. Нехтування потребами. Відсутність турботи про дитину проявляється порушеннями емоційної сфери, відхиленнями фізичного, психічного розвитку, соматичними хворобами.
4. Психічний насильство. Включає періодичні, тривалі чи постійні психологічні впливу, які гальмують, спотворюють особистісне розвиток, формують невротичні, психопатичні розлади. До цього виду насильства відносяться:

• Приниження критика. Батьки відкрито не приймають дитину, говорять про ворожість, нелюбов, засуджують дії, принижують, ображають, насміхаються, формуючи низьку самооцінку.
• Загрози. Дитина постійно піддається обіцянкам фізичної розправи, психологічного заперечення, позбавлення матеріальних благ.
• Ізоляція. Існує жорсткий контроль за спілкуванням, пересуванням дитини, практикуються «домашні арешти». За психологічної ізоляції батьки навмисне демонструють холодність, байдужість, не реагують на мовлення, вчинки дитини.
• Використання привілеїв. Батьки не залишають дитині свободу вибору. «Дорослість», здатність заробляти гроші інтерпретується як привілей управляти життям: вибирати одяг, їжу, способи навчання, проведення дозвілля.
• Одноразова груба дія. Здійснюється сильний психологічний вплив, що формує психотравму.

Діти, які зазнають насильства, які зростають в умовах виховної занедбаності, мають деформований психологічний розвиток. Відхилення визначаються сфері емоційних реакцій, поведінки, соціального пристосування, саморозуміння, самосприйняття. Розлади, що виникають, різноманітні: затримка психічного розвитку, відсутність прихильності до матері, антисоціальні вчинки, депресія, невроз нав’язливих дій.

Жорстоке поводження з новонародженими, немовлятами, дітьми раннього віку формує загальну затримку розвитку: відстають когнітивні, психомоторні, мовні, соціально-побутові навички. Інтерес до іграшок знижений, мотивація взаємодії з дорослим слабка. Діти емоційно нестабільні, реакції гіпертрофовані, неадекватні: плач, крик, виття, агресія, рухова розгальмованість. У міру дорослішання поведінка стає опозиційно-демонстративною, антисоціальною, розвивається тривожний, тривожно-депресивний, біполярний розлад, синдром дефіциту уваги та гіперактивності. Діти погано адаптуються до школи, дитячого садка, рідко встановлюють дружні стосунки, не здатні їх підтримувати. Навчальна мотивація слабка, шкільна програма освоюється насилу.

У підлітків розвивається дефіцит особистісного розвитку: відсутня сталість самосприйняття та відчуття власного «Я», порушено усвідомлення тіла, розуміння себе окремої особистості. Юнаки, дівчата відчувають труднощі визначення, виявлення власних почуттів, що неспроможні описати емоції, контролювати їх. Поведінка дисфункціональна, непослідовна. Прохання заміняються імпульсивними процесами. Невміння встановлювати контакт, обговорювати свої бажання, переживання сприяє соціальній ізоляції. Постійна напруга підтримується оцінкою будь-яких нових подій як загрозливих.

Ускладненнями жорстокого поводження є соціальна ізольованість, інвалідність, смерть дітей. За статистикою Міністерства охорони здоров’я, 70% дитячих травм, нещасних випадків, отруєнь є результатом неуважності батьків. 10-12% дітей, які зазнають різних форм насильства, гинуть від рук батьків або чинять суїцид. Наслідки жорстокого поводження проявляються у молодому та зрілому віці. У дорослих розвиваються різні порушення соціального функціонування (наркоманія, проституція, злочинна діяльність), психічні розлади (порушення харчової поведінки, маніакально депресивний психоз, депресія, соматизовані розлади, психопатії).

Діагностика жорстокого поводження з дітьми ускладнена прагненням батьків заперечувати акти насильства та зневажливе ставлення. По можливості, обстеження дитини проводиться окремо. Діагностичний процес включає:

• Опитування батьків. Лікар-психіатр, психолог ставлять питання про сімейні стосунки, особливості поведінки, настрої дитини. Жорстоке звернення передбачається, якщо стан дитини відповідає відповідям матері, батька; батьки вороже налаштовані, відмовляються співпрацювати із фахівцями; ігнорують, спотворено інтерпретують висновки лікарів (травматолога, педіатра); легко стають збудженими, не контролюють своєї поведінки; відчували жорсткість своїх батьків; спростовують свідчення очевидців (сусідів, перехожих); мають алкогольну, наркотичну залежність.
• Розмова з дитиною. Після встановлення продуктивного контакту лікар розпитує дитину про захоплення, стосунки з мамою, татом, уточнює частоту насильницьких дій, відмов у допомозі, оцінює емоційні, поведінкові зміни при обговоренні травмуючих ситуацій, з’ясовує, чи є у дитини близькі люди – друзі, родичі. Результати розмови інтерпретуються разом із висновком педіатра, психолога, травматолога, характеристиками освітян, протоколами працівників поліції.
• Психодіагностика. Дитячий психолог використовує опитувальники, проективні методи виявлення емоційних відхилень, коморбідних психічних порушень, симптомів, асоційованих з гострою і хронічної психотравмою. За результатами визначається рівень тривожності, депресії, агресивності, імпульсивності, ризик асоціальної поведінки. Використовуються малювальні тести, інтерпретаційні методики, опитувальники: “Перелік дитячої поведінки”, “Дитяча шкала для діагностики посттравматичного стресу”, “Контрольний список травматичних симптомів”.

Медична та психологічна допомога необхідні усунення хронічної комплексної травми розвитку. Використовується поєднання різних прийомів психотерапії та медикаментозне лікування. Мета – корекція емоційних, поведінкових, когнітивних відхилень, вдосконалення соціального функціонування. Терапія починається після забезпечення безпеки дитини. Лікування складається з низки етапів:

1. Підбір лікарських засобів. Медикаментозна терапія призначається дітям із вираженими емоційними розладами, поведінковими порушеннями. З огляду на клінічну картину лікар підбирає антидепресанти, транквілізатори, седативні засоби, нейролептики.
2. Навчання саморегуляції. Дитина навчається регулювати процес збудження, відновлювати емоційну рівновагу після фрустрації.
3. Формування досвіду переробки інформації. Розузгодження взаємозв’язку когнітивних, сенсорних систем усувається через тренування концентрації уваги. Мова використовується як інструмент побудови розповідей про себе, що допомагають розвинути саморозуміння, самосвідомість.
4. Інтеграція травмуючого досвіду. Техніки прийняття, конструювання сенсу, переживання пригнічених емоцій трансформують травматичні спогади у продуктивний досвід.
5. Відновлення соціальних зв’язків. Групові заняття дозволяють відпрацювати навички впевненості, комунікації, кооперації, здатність встановлювати фізичну, емоційну близькість.
6. Фіксація результатів. Складається сприятливий прогноз майбутнього. Використовується творча активність, спираючись на попередні досягнення. Дитина навчається планування, постановки цілей.

Прогноз наслідків жорстокого поводження визначається віком початку травмування, ступенем дисфункціональності, асоціальності сім’ї. Мінімальна позитивна динаміка спостерігається у дітей, схильних до насильства від народження. Якщо жорстоке поводження почалося після трьох-п’ятирічного віку і існує можливість відновити, зберегти близькі дитячо-материнські стосунки, то прогноз є сприятливим. Профілактичні заходи спрямовані на запобігання причинам жорстокого поводження. Батькам необхідно своєчасно звертатися за психологічною, соціальною допомогою у складних ситуаціях, не переносити гніву, роздратування на дитину. З боку медичних, соціальних служб профілактика полягає у своєчасному виявленні та моніторингу сімей з груп ризику: неповних, які мешкають у несприятливих умовах, зловживають алкоголем.