Жовта лихоманка

Жовта лихоманка – гостра природно-осередкова вірусна інфекція, що характеризується тяжким перебігом з переважанням інтоксикаційного, жовтяничного та геморагічного синдрому. Жовта лихоманка входить до особливо небезпечних інфекцій. Жовта лихоманка поширюється трансмісивним шляхом, її переносниками є комарі. Інкубаційний період жовтої лихоманки становить близько тижня. її клініка включає тяжку інтоксикацію аж до порушень свідомості та серцевої діяльності, геморагічний синдром, гепатоспленомегалію, жовтяничність склер. Лікування хворого на жовту лихоманку проводиться виключно стаціонарно у відділенні для особливо небезпечних інфекцій.

Жовта лихоманка – гостра природно-осередкова вірусна інфекція, що характеризується тяжким перебігом з переважанням інтоксикаційного, жовтяничного та геморагічного синдрому. Жовта лихоманка входить до особливо небезпечних інфекцій.

Вірус жовтої лихоманки – РНК-містить, відноситься до роду Flavivirus, стійкий до зовнішнього середовища. Добре переносить заморожування та висушування гине протягом 10 хвилин при нагріванні до 60 °С, а також легко інактивується ультрафіолетовим випромінюванням та дезінфікуючими розчинами. Погано переносить кисле середовище. Резервуаром та джерелом інфекції є тварини – мавпи, сумчасті, гризуни та комахоїдні. Людина може стати джерелом інфекції лише за наявності переносника.

Захворювання поширюється трансмісивним механізмом, переносниками вірусу є комари. У країнах Америки жовта лихоманка поширюється комарами роду Наетаgogus, Африці – Aedes (переважно виду A. Aegypti). Комари розмножуються поблизу людських жител, у бочках з водою, штучних застійних водоймищах, затоплених підвалах і т. п. Комахи заразні з 9-12 дня після укусу хворої тварини або людини при температурі 25 °С і вже через 4 дні при 37 °С. Передача вірусу за температури навколишнього середовища менше 18 °С не здійснюється.

У разі потрапляння крові, що містить збудника, на ділянки пошкодженої шкіри або слизової оболонки можлива реалізація контактного шляху зараження (при обробці туш хворих тварин). Люди мають високу природну сприйнятливість до інфекції, після перенесення формується тривалий імунітет. Захворювання відноситься до карантинних (через особливу небезпеку), випадки виникнення епідемій жовтої лихоманки підлягають міжнародній реєстрації.

Спалахи захворювання можуть відзначатися у будь-яких зонах ареалу поширення переносника, переважно виникають у тропічних країнах. Поширення лихоманки з осередку епідемії здійснюється під час переїздів хворих та переміщення комарів під час перевезення вантажів. Епідемії жовтої лихоманки розвиваються за наявності трьох необхідних умов: носії вірусу, переносники та сприятливі погодні умови.

Вірус проникає в кров під час кровососання із травної системи переносника та протягом інкубаційного періоду репродукується та накопичується у лімфатичних вузлах. Перші дні захворювання вірус поширюється по організму зі струмом крові, осідаючи в тканинах різних органів (печінка і селезінка, нирки, кістковий мозок, серцевий м’яз і головний мозок) і вражаючи їх судинну систему та викликаючи запалення. В результаті порушення трофіки та прямої токсичної дії вірусу відбувається некротична деструкція паренхіми, підвищення проникності судинної стінки сприяє геморагії.

Інкубаційний період жовтої лихоманки становить тиждень (іноді 10 днів). Захворювання протікає зі зміною послідовних фаз: гіперемії, короткочасної ремісії, венозного стазу та реконвалесценції. Фаза гіперемії починається з різкого підйому температури, інтоксикації, що наростає (головний біль, ломота в тілі, нудота і блювання центрального генезу). З прогресуванням інтоксикаційного синдрому можуть відзначатись розлади центральної нервової діяльності: марення, галюцинації, порушення свідомості. Обличчя хворого, шия та плечовий пояс одутли, гіперемовані, мають місце численні ін’єкції склер, слизові оболонки рота, язик, кон’юнктива яскраво червоні. Пацієнти скаржаться на світлобоязнь та сльозотечу.

Відзначаються токсичні порушення серцевої діяльності: тахікардія, брадикардія, що змінюється, гіпотензія. Знижується кількість добової сечі (олігурія), відзначають помірне збільшення розмірів селезінки та печінки. У подальшому виникають перші ознаки геморагічного синдрому, що розвивається (крововиливи, кровоточивість), склери набувають жовтяничного відтінку.

Фаза гіперемії триває близько 3-4 днів, після чого настає короткочасна ремісія (тривалістю від кількох годин до кількох днів). Температура нормалізується, покращується загальне самопочуття та об’єктивний стан хворих. При абортивних формах жовтої лихоманки настає одужання, але найчастіше після короткочасної ремісії температура тіла піднімається знову. У цілому нині, гарячковий період зазвичай становить 8-10 днів від початку захворювання. При тяжкому перебігу після короткочасної ремісії настає фаза венозного стазу, що проявляється вираженою блідістю і ціанотичність шкірних покривів, жовтухою, що швидко розвивається, поширені петехії, екхіматози, пурпура. Має місце гепатоспленомегалія.

Стан хворих значно погіршується, виражена геморагічна симптоматика, хворі відзначають блювання з кров’ю, мелену (дьогтеподібний кал – ознака інтенсивної кишкової кровотечі), кровотечі з носа, можуть спостерігатися внутрішні крововиливи. Зазвичай прогресує олігурія (аж до анурії), у сечі також відзначають кров’яні домішки. У половині випадків захворювання прогресує з розвитком тяжких летальних ускладнень. За сприятливого перебігу настає тривалий період реконвалесценції, клінічна симптоматика поступово регресує. Можливе збереження різноманітних функціональних порушень при значній деструкції тканин. Після перенесення захворювання зберігається довічний імунітет, повторних епізодів немає.

Тяжко протікає жовта лихоманка може ускладнитися інфекційно-токсичним шоком, нирковою та печінковою недостатністю. Ці ускладнення вимагають заходів інтенсивної терапії, у багатьох випадках призводять до смерті на 7-9 день захворювання. Крім того, можливий розвиток енцефаліту.

У перші дні загальний аналіз крові показує лейкопенію зі зсувом лейкоцитарної формули вліво, знижену концентрацію нейтрофілів, тромбоцитів. Надалі розвивається лейкоцитоз. Тромбоцитопенія прогресує. Зростає гематокрит, підвищується вміст азоту та калію в крові. Загальний аналіз сечі відзначає підвищення білка, відзначаються еритроцити та клітини циліндричного епітелію.

Біохімічний аналіз крові показує підвищення кількості білірубіну, активності печінкових ферментів (переважно АСТ). Виділення збудника виробляють за умов спеціалізованих лабораторій з урахуванням особливої ​​небезпеки інфекції. Діагностику виробляють за допомогою біопроб на лабораторних тварин. Серологічна діагностика проводиться наступними методиками: РНГА, РЗК. ІФА. РНІФ та РТНГ.

Жовту лихоманку лікують стаціонарно в інфекційному відділенні, спеціалізованому на лікування особливо небезпечних інфекцій. Етіотропна терапія даного захворювання в даний час не розроблена, лікування спрямоване на підтримку імунних функцій, патогенетичні механізми та полегшення симптомів. Хворим показаний постільний режим, рідка легкозасвоювана їжа, багата калоріями, вітамінотерапія (вітаміни С, Р, К). У перші дні можна переливати плазму реконвалесцентних донорів (лікувальний ефект незначний).

У період лихоманки хворим переливають кров у кількості 125-150 мл кожні 2 дні, призначають препарати на основі екстракту печінки великої рогатої худоби, залізо внутрішньом’язово з метою компенсації втрат крові. У комплексній терапії можуть призначатися протизапальні (за потреби кортикостероїдні), антигістамінні засоби, гемостатики, серцево-судинні препарати. За потреби здійснюються реанематологічні заходи.

Прогноз при жовтій лихоманці у разі легкої або абортивної течії сприятливий, при розвитку тяжкої клініки – посилюється. Ускладнення інфекції у половині випадків призводять до смерті.

Профілактика захворювання передбачає контроль за міграцією населення та перевезеннями вантажів з метою унеможливлення завезення жовтої лихоманки з епідемічного вогнища. Крім того, проводиться знищення переносників жовтої лихоманки у населених пунктах. Індивідуальна профілактика передбачає використання засобів захисту від укусів комах. Специфічна профілактика (вакцинація) полягає у веденні живої ослабленої вакцини. Імунопрофілактика показана особам будь-якого віку, які планують подорож до ендемічних регіонів за 7-10 днів перед відбуттям.