Злоякісні пухлини шкіри

Злоякісні пухлини шкіри – новоутворення зовнішньої локалізації епітеліального, меланоцитарного, лімфоцитарного та судинного походження. Найчастіше розвиваються у літньому віці. Виявляються у вигляді бляшок, вузликів та ущільнень з екзофітним та ендофітним зростанням. При прогресуванні нерідко покриваються виразками. Можуть проростати тканини, що підлягають, метастазувати в лімфатичні вузли та віддалені органи. Діагноз встановлюється на підставі скарг, даних огляду та результатів додаткових досліджень. Лікування – оперативне видалення, хіміотерапія, променева терапія.

Поняття «злоякісні пухлини шкіри» поєднує в собі новоутворення шкірного покриву, що походять з епідермісу (базальноклітинна та плоскоклітинна карцинома), меланоцитів (меланома), ендотелію судин (саркома) та лімфоцитів (лімфома). За різними даними, становлять 13-25% від загальної кількості онкологічних захворювань. Займають третє місце за поширеністю після раку легені та раку шлунка. Імовірність розвитку збільшується в міру старіння, середній вік хворих у Росії за даними за 2004 становить 68 років. Злоякісні пухлини шкіри найчастіше виникають на відкритих областях тіла. Світлошкірі блондини страждають частіше від брюнетів. Ступінь агресивності може відрізнятися залежить від морфологічного типу новоутворення. Діагностику та лікування даної патології здійснюють фахівці в галузі онкології та дерматології.

Причини розвитку та класифікація злоякісних пухлин шкіри

Причин розвитку злоякісних пухлин шкіри остаточно не з’ясовані. Серед основних факторів ризику фахівці традиційно вказують проживання у південних районах, вік, світлу шкіру, механічні пошкодження, тривалу інсоляцію та несприятливі метеорологічні впливи (вітер, низьку температуру, підвищену вологість повітря). Разом з тим, останні десятиліття відзначається збільшення кількості злоякісних пухлин шкіри у міських жителів середньої смуги, які не працюють на відкритому повітрі.

Дослідники пов’язують цей факт із погіршенням екологічної обстановки, підвищенням рівня радіації, наявністю великої кількості канцерогенів у продуктах харчування та побутових засобах, модою на засмагу та поширеністю імунних порушень. Поруч із переліченими чинниками має значення наявність передракових захворювань шкіри, зокрема – старечої кератоми, шкірного рогу, прикордонного пігментного невуса, еритроплазії і Боуена.

До найбільш поширених злоякісних пухлин шкіри відносяться:

Базаліома – злоякісна пухлина шкіри з місцевим агресивним зростанням та дуже низькою схильністю до віддаленого метастазування. Є найпоширенішою формою раку шкіри. У 80% випадків утворюється в області обличчя та голови. Може виникати на незміненій шкірі або стати результатом злоякісного переродження передракового процесу. Характерні повільний перебіг та висока схильність до рецидивування. Найчастіше діагностується у людей похилого віку.

Спочатку на поверхні шкіри з’являється невеликий безболісний плоский або виступаючий вузлик тілесного або рожевого кольору. Іноді злоякісна пухлина шкіри має вигляд вдавленої червоної ерозії, що нагадує подряпину. Базально-клітинна епітеліома росте протягом кількох років, досягаючи розміру 1-2 сантиметри. У міру зростання на поверхні новоутворення спочатку з’являється ділянка мокнути, а потім – невелике вогнище розпаду, покрите скоринкою.

Під скоринкою розташовується виразка або ерозія, що легко кровоточить, оточена щільним вузьким валиком рожевого, коричневого або тілесного кольору. Валик складається з безлічі дрібних вузликів. Надалі виразка збільшується і поглиблюється. Іноді виявляється часткове рубцювання. При агресивному ендофітному рості рухливість злоякісної пухлини шкіри зменшується. Поглиблення виразки є ознакою інфільтруючого росту і руйнування тканин, що підлягають.

Розрізняють кілька типів базаліом. Поверхнева базально-клітинна епітеліома зазвичай локалізується у ділянці тулуба. Є атрофічною еризематозною поверхнею, покритою скоринкою і оточеною тонким щільним валиком. Плоска рубцева базаліома, як правило, розташовується у скроневій ділянці, характеризується наявністю ділянки атрофії та рубцювання з нерізко вираженим валиком. Вузолата злоякісна пухлина шкіри може бути множинною, локалізується на волосистій частині голови, шкірі повік і чола. Являє собою невеликі вузлики, покриті скоринками. Швидко покривається виразками і руйнує підлягають тканини. Склеродермоподібна базаліома нагадує склеродермію. Схильна до рецидиву.

Злоякісну пухлину шкіри діагностують на підставі зовнішнього огляду та даних гістологічного дослідження. Лікування – хірургічне чи нехірургічне видалення. Можливі висічення, кріодеструкція, електрокоагуляція, опромінення і т. д. При глибокому ураженні тканин показана операція Мохса – висічення в межах візуально незмінених тканин з подальшим мікроскопічним дослідженням зрізів пухлини і (при необхідності) поетапним розширенням зони видалення тканин. Після висічення злоякісної пухлини шкіри хворим рекомендують уникати прямих сонячних променів. Протягом десяти років рецидивування спостерігається у 40% пацієнтів.

Плоскоклітинний рак шкіри – злоякісна пухлина шкіри, що розвивається з шипуватого шару епідермісу. Виявляється в 10 разів рідше базаліоми, чоловіки страждають удвічі частіше за жінок. Захворюванню більше схильні світлошкірі люди, які проживають у південних широтах. Ризик виникнення злоякісної пухлини шкіри підвищується при тривалому прийомі імуносупресорів. Середній вік пацієнтів – 50-60 років. Зазвичай утворюється на відкритих ділянках шкіри, на нижній губі та в області промежини. Може розвиватися і натомість старечого кератозу чи виникати дома травматичних ушкоджень: рубців після травм, опіків, гнійних процесів, пролежнів чи трофічних виразок.

На відміну від базаліоми, ця злоякісна пухлина шкіри протікає як типовий рак будь-якої локалізації. Плоскоклітинна епітеліома швидко прогресує, дає метастази у регіонарні лімфовузли та віддалені органи. На початкових стадіях є одиночний кулястий вузлик. Надалі при екзофітному зростанні стає нерівною і збільшується в розмірі. При ендофітному зростанні (виразково-інфільтруючій формі) розташовується в товщі шкіри, утворює хворобливу виразку кратероподібної форми з щільними з’їденими краями.

Всі злоякісні пухлини шкіри з екзофітним і ендофітним зростанням швидко проростають тканини, що підлягають, і стають нерухомими. Можливе руйнування м’язів, судин, нервів, хрящів і кісток. Імовірність раннього метастазування особливо висока при злоякісних пухлинах шкіри, що виникли в області післяопікових рубців, вушних раковин, нижньої губи, кисті та зовнішніх статевих органів. Пацієнти пред’являють скарги на інтенсивні локальні болі та погіршення загального стану. З’являються слабкість, підвищена стомлюваність, втрата апетиту, зниження ваги, гіпертермія та ознаки загальної інтоксикації.

Без лікування летальний кінець настає через 2-3 роки після виникнення злоякісної пухлини шкіри. Причиною смерті стають виснаження, інфекційні ускладнення або кровотеча із пошкоджених судин. Діагноз виставляють на підставі симптомів та даних гістологічного дослідження. Лікування оперативне. При метастазах лімфовузли додатково застосовують променеву терапію, при віддалених метастазах призначають хіміотерапію.

Меланома – найбільш злоякісна пухлина шкіри. Виникає із меланоцитів. Може розвиватися на незміненій шкірі чи області пігментного невуса. Найчастіше страждають світлошкірі. У пацієнтів із темною шкірою новоутворення з’являється рідко, зазвичай – на підошвах та долонях. Середній вік розвитку злоякісної пухлини шкіри – 20-45 років. Серед факторів ризику – надмірна інсоляція, множинні невуси, вроджений пігментний невус та диспластичний невус. У хворих, які мають родичів з меланомою, ймовірність захворювання збільшується у 8 разів, у пацієнтів, які раніше перенесли операцію з видалення меланоми – у 9 разів.

Злоякісна пухлина шкіри є плоскою плямою або виступаючим вузликом чорного або темно-коричневого кольору. Забарвлення новоутворення може бути однорідним або неоднорідним, іноді пігментовані ділянки чергуються з осередками тілесного кольору. Дуже рідко виявляються меланоми, позбавлені меланіну. При прогресуванні пухлина швидко збільшується у розмірі або починає все більше виступати над поверхнею, стає шорсткою. Можливе лущення. Новоутворення легко ушкоджується та кровоточить. Може протікати без неприємних локальних відчуттів або супроводжуватися сверблячкою та печінням.

Злоякісна пухлина шкіри швидко метастазує в регіонарні лімфовузли та віддалені органи. Дає метастази у шкіру у вигляді пігментованих та непігментованих новоутворень, спочатку розташованих неподалік первинної пухлини, а потім – розкиданих по всьому тілу. Діагноз виставляється на підставі симптомів, радіофосфорної проби, термографії та даних цитологічного дослідження. Про наявність меланоми можуть свідчити такі візуальні ознаки, як асиметрія, зміна кольору, нерівність контурів та збільшення діаметра невуса понад 5 мм.

Біопсія за цієї злоякісної пухлини шкіри категорично протипоказана. При підозрі на меланому беруть мазки-відбитки для цитологічного дослідження, проводять ретельний зовнішній огляд, пальпують лімфовузли, особливу увагу приділяють ознакам можливого метастазування у внутрішні органи. Хворих з підозрою на злоякісну пухлину шкіри спрямовують на рентгенографію грудної клітки, призначають МРТ та КТ внутрішніх органів, сцинтиграфію печінки та інші дослідження. Лікування хірургічне. У післяопераційному періоді застосовують хіміотерапію та імунохіміотерапію. Прогноз несприятливий.

Саркома Капоші – злоякісна пухлина шкіри, що розвивається з клітин внутрішньої вистилки лімфатичних та кровоносних судин. Зазвичай виникає за наявності імунних порушень (у людей похилого віку, хворих на ВІЛ, пацієнтів, які приймали імуносупресори). Серед можливих факторів ризику вказують онкогенні віруси, травми та спадкову схильність. Ендемічна африканська форма зазвичай виявляється у молодих людей, характерне раннє метастазування.

Класична форма злоякісної пухлини шкіри частіше діагностується у чоловіків похилого віку. Виявляється утворенням множинних багряних або синювато-бурих вузлів та бляшок на нижніх кінцівках. Протягом багатьох років спостерігається локальне поразка, що поступово поширюється, з часом ускладнюється набряком і слоновістю кінцівок. Надалі можлива дисемінація з ураженням лімфовузлів, внутрішніх органів, шкіри обличчя та тулуба.

Імунозалежна форма злоякісної пухлини шкіри розвивається у пацієнтів, які отримували імуносупресори після пересадки органів. Епідемічна форма виявляється у хворих на СНІД, для неї характерні швидкий бурхливий розвиток та раннє метастазування. Тактика лікування злоякісної пухлини шкіри залежить від поширеності та форми хвороби. При класичній формі з локальним ураженням кінцівок здійснюють висічення новоутворень. При генералізації призначають променеву терапію та хіміотерапію. Прогноз залежить від форми захворювання.

Лімфоми шкіри – група злоякісних пухлин шкіри, що розвиваються з Т-і В-лімфоцитів. Причин виникнення не встановлено. Як можливі фактори ризику розглядають деякі віруси, контакт з хімікатами, підвищений рівень радіації та надмірну інсоляцію. Не виключена спадкова схильність. Новоутворення можуть бути первинними (злоякісні клітини первинно вражають шкіру) або вторинними (пухлина утворюється в лімфоїдному органі, а потім дисемінує у шкіру).

Злоякісні пухлини шкіри проявляються свербінням, висипаннями, зміною формули крові та збільшенням регіонарних лімфовузлів. При прогресуванні процесу можливе ураження внутрішніх органів. Діагноз встановлюється на підставі даних огляду, аналізів крові, УЗД та КТ внутрішніх органів, стернальної пункції, біопсії лімфовузлів та інших досліджень. План лікування злоякісної пухлини шкіри складають з урахуванням виду лімфоми та поширеності процесу. Здійснюють оперативне видалення, проводять терапію імуностимуляторами та глюкокортикостероїдними препаратами, призначають променеву терапію та хіміотерапію. Прогноз залежить від виду лімфоми.