Зловживання бензодіазепінами

Зловживання бензодіазепінами – залежність від снодійних, заспокійливих та протитривожних засобів із групи бензодіазепінів. Зустрічається досить часто через широку поширеність бензодіазепінів. Може виникати як при безконтрольному вживанні з метою отримання задоволення, так і прийому за медичними показаннями. Симптоми нагадують алкогольне сп’яніння, спостерігається дезорієнтація, порушення координації, балакучість, невиразна мова та зниження м’язового тонусу. При постійному тривалому вживанні можливий розвиток залежності.

Зловживання бензодіазепінами – досить поширена залежність. Її відмінною особливістю є велика кількість соціально благополучних пацієнтів середнього та похилого віку. Багато хворих, які страждають на залежність від бензодіазепінів, приймали або приймають препарати цієї групи за призначенням психіатра або психотерапевта. Водночас залежність від бензодіазепінів зустрічається і серед молоді, а також людей, які зловживають наркотиками та алкоголем.

До бензодіазепінів не розвивається такої вираженої тяги, як до барбітуратів, алкоголю чи наркотиків. При припиненні вживання виникає синдром відміни, проте основними проблемами у разі існування залежності зазвичай є побічні ефекти: сонливість, млявість, зниження рухливості, уповільнення реакції, антероградна амнезія тощо. на виробництві. При тривалому прийомі спостерігаються своєрідні особистісні зміни: окреслення, егоїстичність та схильність до порушення моральних норм. Лікуванням залежності від бензодіазепінів займаються фахівці у галузі наркології.

Бензодіазепіни

Бензодіазепіни – велика група препаратів, які мають снодійну, заспокійливу та протитривожну дію. Крім того, бензодіазепіни сприяють розслабленню м’язів та перешкоджають виникненню судом. Лікарські засоби із групи бензодіазепінів призначають для усунення фізіологічних та психологічних проявів занепокоєння. Занепокоєння є складним станом, що супроводжується патологічними проявами з боку м’язів (зайва напруга, посмикування, судоми), вегетативною симптоматикою (серцебиттям, підвищеною пітливістю, припливами крові, тяжкістю в шлунку і т. д.), настороженістю (порушеннями сну, ), страхами та тривожними передчуттями.

В останні десятиліття через напружений ритм життя і велику кількість стресів занепокоєння і панічні атаки стали надзвичайно поширеною проблемою. Бензодіазепіни виявились найбільш безпечними лікарськими препаратами, що дозволяють усунути всі перераховані вище прояви занепокоєння. Вони малотоксичні, не викликають такої вираженої залежності, як барбітурати чи алкоголь і при цьому в терапевтичних дозах не провокують розвитку пригніченості та рухових розладів.

Бензодіазепіни широко поширилися у світі у 50-60 роки минулого століття. За статистикою, нині вони посідають друге місце за частотою вживання після серцево-судинних засобів. У багатьох країнах бензодіазепіни можна придбати без призначення лікаря. Поруч із протитривожним ефектом вони мають антиконвульсивное дію, тому препарати цієї групи застосовують як при стресах, безсонні, тривожних розладах і панічних станах, а й за деяких судомних синдромах.

Залежність зазвичай виникає внаслідок постійного передозування або тривалого регулярного прийому препарату. Пацієнту здається, що терапевтичної дози недостатньо – і він щоразу перевищує дозу, сподіваючись повністю позбутися неприємних симптомів. Залежність від бензодіазепінів частіше виникає при постійному вживанні, тому за необхідності тривалого прийому препарати призначають уривчастими курсами. Деякі хворі бояться повернення симптомів та, незважаючи на рекомендації лікаря, продовжують вживати препарати навіть під час перерв.

Бензодіазепіни є симптоматичними засобами, що усувають тривогу, але не впливають на причини її появи. Якщо під час планового прийому бензодіазепінів хворому не вдалося вирішити проблему, яка є джерелом підвищеної тривожності, при відміні препарату неспокій виникає знову. Це спонукає пацієнта продовжити вживання навіть після зазначеного психотерапевтом або психіатром терміну. Залежність від бензодіазепінів розвивається через 6-8 тижнів після регулярного прийому. Синдром скасування разом із поверненням тривоги, страхів, занепокоєння чи порушень сну стимулюють хворого на подальше вживання.

Існує й інший варіант – деякі пацієнти спочатку приймають бензодіазепіни у спробі досягти ейфорії. Іноді такі хворі спеціально симулюють симптоми якихось захворювань, щоб одержати препарат за рецептом лікаря. У великих містах існує “чорний ринок” бензодіазепінів. При безконтрольному прийомі бензодіазепінів зазвичай спостерігається значне перевищення терапевтичної дози (іноді – у сотні разів). Досить часто зустрічається поєднана залежність від бензодіазепінів та інших психоактивних речовин, що виникає при спробах досягти яскравішої ейфорії або усунути абстинентний синдром при прийомі кокаїну, опіатів та алкоголю.

Симптоми бензодіазепінового сп’яніння нагадують картину сп’яніння барбітуратами. При прийомі більшості препаратів виникає сонливість, загальмованість, порушення координації та розслаблення м’язів. Іноді спостерігається невмотивована рухова активність, підйом настрою, нестійкий настрій, метушливість та нецілеспрямована активність. Ці прояви супроводжуються зменшенням чіткості сприйняття, утрудненням при перемиканні уваги та зниженням швидкості реакцій.

Під час огляду пацієнти нагадують людей, які перебувають у стані сильного алкогольного сп’яніння. Вони хитаються при стоянні та ходьбі, промахуються при спробі взяти в руку якийсь предмет і т. д. Мова нерозбірлива. Спостерігаються персеверації – нав’язливі повторення слів чи фраз, неодноразове відтворення рухів, повторення емоцій та відчуттів. Зіниці розширені, шкіра бліда, язик із білуватим нальотом. Виявляється сухість слизових оболонок. Тонус м’язів знижений. Через кілька годин після прийому сп’яніння переходить у виражену слабкість та млявість. Нерідко пацієнт засинає. Залишкові ефекти бензодіазепінів повністю зникають протягом доби.

При постійному прийомі бензодіазепінів зростає толерантність, досягнення стану ейфорії потрібно збільшення дози. Порушення координації рухів та статична атаксія стають менш вираженими. Інші ефекти зберігаються, при цьому відзначається подовження періоду постефектів – млявості та слабкості, до яких додається пригніченість та байдужість. Може виникати плаксивість та дратівливість. При прийомі великих доз можливі порушення свідомості та епізоди збудження, що супроводжуються галюцинаціями. Зрідка розвиваються психози, що нагадують делірію. Передозування супроводжується прогресуючими порушеннями свідомості, погіршенням діяльності дихальної, серцево-судинної та сечовивідної систем.

Абстинентний синдром проявляється комплексом соматоневрологічних та психічних порушень. Спостерігається тахікардія, зниження артеріального тиску, підвищена пітливість, тремор пальців рук, нерізко виражені порушення координації рухів, блідість шкірних покривів, розширення зіниць, горизонтальний ністагм та диспепсичні розлади. Можливе підвищення температури, головний біль та запаморочення. Зміна психічного та емоційного стану проявляється пригніченістю, стомлюваністю, дисфорією, внутрішньою напругою, безсонням, нічними кошмарами, тривожністю та занепокоєнням. Іноді виникає деперсоналізація.

Тривалість абстиненції при припиненні вживання препаратів зазвичай становить 2-3 тижні. Іноді окремі прояви абстинентного синдрому зберігаються протягом кількох місяців. У період абстиненції у деяких хворих виникають судомні напади. Можливі психози з порушеннями свідомості, вираженою тривогою, зниженням настрою, параноїдними розладами, галюцинаціями та деперсоналізацією.

Тривале зловживання бензодіазепінами може стати причиною своєрідного розладу особистості. Порушується пам’ять, страждає інтелект, відзначається збіднення міміки, обличчя хворого нагадує маску. Рухи та мова сповільнюються. Характерно егоїстичне поведінка, схильність до порушення моральних норм, грубість, жорстокість і черствість стосовно оточуючим. Зазначається зниження працездатності, погана переносимість розумових та фізичних навантажень.

Залежно від виразності симптоматики лікування може здійснюватись в амбулаторних умовах, в умовах наркологічного чи психіатричного відділення. При невеликому стажі вживання можливе одноразове скасування психоактивного засобу. При тривалому прийомі та вираженому абстинентному синдромі препарат або скасовують поступово, плавно зменшуючи дозу, або замінюють іншим лікарським засобом з цієї групи, а потім так само знижують дозу. Лікування проводиться на тлі індивідуальної чи групової психотерапії. Надалі пацієнт перебуває під наглядом нарколога.

Прогноз залежно від бензодіазепінів досить сприятливий. Помітний дефект особистості внаслідок вживання препаратів розвивається лише у невеликої кількості хворих, в решті випадків після відміни бензодіазепінів спостерігається поступове зникнення симптомів та повне або практично повне відновлення. Як і за інших залежностей, важливою складовою успішного лікування є бажання хворого відмовитися від зловживання психоактивною речовиною.