Зловживання седативно-снодійними препаратами

Зловживання седативно-снодійними препаратами – Залежність від медикаментів, що надають снодійну, заспокійливу та протитривожну дію. В даний час є досить поширеною проблемою, що обумовлено доступністю та широкою сферою застосування цих лікарських засобів. Ейфорія виникає при прийомі дози, яка в кілька разів перевищує терапевтичну. Залежно від виду препарату при вживанні можлива сонливість, загальмованість або, навпаки, розгальмованість, покращення настрою, відчуття невагомості та інші ефекти. При зловживанні розвивається абстинентний синдром, спостерігаються зміни особистості.

Зловживання препаратами із групи снодійних, заспокійливих і протитривожних засобів стає дедалі актуальнішою проблемою, що пов’язані з широкої поширеністю препаратів цієї групи. Особливо широко використовуються бензодіазепіни. За статистикою, наприкінці минулого століття в Америці та Європі транквілізатори регулярно приймали понад 10% населення. Нині ситуація суттєво не змінилася, у деяких країнах відзначається зростання цього показника. У Канаді та США бензодіазепіни виписують 14-17% населення, у Франції – 15%, Італії – 18%. У Росії, за різними даними, транквілізатори приймають від 3 до 5% населення, переважають жінки.

У загальній структурі токсикоманії та наркоманії залежність від снодійних та заспокійливих частково витіснила зловживання барбітуратами, що пов’язано з жорсткими обмеженнями медичного застосування барбітуратів та переходом на бензодіазепіни та інші снодійні небарбітурового ряду. Обидві групи залежностей мають схожу клінічну картину. У групі ризику розвитку барбітуроманії та залежності від заспокійливих через подібні медичні показання знаходяться одні й ті ж пацієнти. Лікування залежності від заспокійливих та снодійних засобів здійснюють фахівці у галузі наркології.

Снодійні та заспокійливі засоби – лікарські препарати, що входять у різні фармакологічні групи та забезпечують снодійний, седативний та протитривожний ефект: бензодіазепіни, барбітурати та низка медикаментів з інших груп. Після обмеження медичного використання барбітуратів найпопулярнішими заспокійливими стали бензодіазепіни. Ці препарати зараз широко застосовують при лікуванні порушень сну, тривожності, підвищеного рівня стресу, психосоматичних розладів і т.д.

Можливе внутрішньом’язове та внутрішньовенне введення, але частіше снодійні та заспокійливі препарати приймають перорально. Це пов’язано з тим, що у амбулаторних умовах лікарі зазвичай виписують таблетки, а чи не кошти для парентерального введення. Крім того, більшість пацієнтів вважають такий спосіб прийому більш зручним та психологічно прийнятним. При вживанні медикаменти швидко всмоктуються. Максимум концентрації у крові відзначається через 40-60 хвилин після прийому. Протягом кількох годин препарати розподіляються по організму. Психоактивна речовина метаболізується у печінці та протягом декількох днів виводиться з організму.

Дія снодійних та седативних засобів пов’язана з їхньою здатністю впливати на певні рецептори головного мозку. При постійному прийомі толерантність до таких препаратів збільшується, для досягнення бажаного ефекту (у тому числі необхідного з медичної точки зору) потрібне збільшення дози. Насамперед стає менш вираженою заспокійливу дію, через деякий час зменшується міорелаксація, а потім – і протитривожний ефект. Відзначається перехресна толерантність із алкоголем, барбітуратами та деякими іншими засобами.

Стимулом до зловживання бензодіазепінами та іншими заспокійливими препаратами стає ейфорія, що нагадує сп’яніння прийому барбітуратів. Особливості ейфорії залежить від конкретного лікарського засобу. Можливе сп’яніння у поєднанні із загальмованістю або, навпаки, підвищеною руховою активністю. При прийомі деяких медикаментів відзначається виражений підйом настрою та відчуття невагомості. Для досягнення подібних ефектів достатньо кількох таблеток (доза, яка в 5-10 разів перевищує терапевтичну).

Через нерівномірне підвищення різних видів толерантності вже через місяць після регулярного прийому великих доз зменшується снодійний та заспокійливий ефект. Після вживання пацієнти стають більш добродушними, зібраними, готовими до активних дій, відчувають легкість та приємне тепло. Подальше підвищення толерантності спонукає хворих на збільшення дози. Через деякий час розвивається психічна, а згодом і фізична залежність. Ейфорія при прийомі препарату зменшується, і основним спонукальним мотивом вживання часто стає бажання уникнути абстинентного синдрому.

На початковій стадії вживання всіх препаратів викликає стан, подібний до алкогольного або барбітурового сп’яніння. Після прийому радедорму розслаблюються м’язи, виникає сонливість та загальмованість. З огляду на вживання діазепаму виникає ейфорія, котрий іноді відчуття польоту. Прийом феназепаму провокує бажання рухатись і психічну розгальмованість. Перелічені ефекти поєднуються з балакучістю та порушенням координації рухів. Мова стає нерозбірливою. Зіниці розширені, шкіра бліда, тонус м’язів знижений. Через деякий час на зміну сп’яніння приходить млявість, апатія та різка слабкість. Нерідко хворі засинають.

При постійному прийомі психоактивної речовини розлади координації рухів стають менш вираженими чи зникають. При ослабленні дії препарату на перший план виходять пригніченість, слабкість, плаксивість та дратівливість. Можливі короткі спалахи гніву. При вживанні великих доз можливі порушення свідомості, іноді у поєднанні з ілюзіями та галюцинаціями. Передозування супроводжується сопором, що переходить у кому. В окремих випадках можливий летальний наслідок внаслідок порушень у роботі серця та легень.

При абстиненції відзначаються виражені розлади настрою, занепокоєння, тривога, пригніченість, внутрішня напруга, млявість чи напади збудження. Виникають порушення сну (безсоння, нічні кошмари). Спостерігається пітливість, почастішання серцебиття, розлади апетиту, нудота, блювання, головний біль, запаморочення та тремтіння пальців. Шкіра бліда, зіниці розширені. На 2-3 день можуть з’являтися судомні посмикування м’язів. Іноді з’являються порушення сприйняття: підвищена чутливість до світла, звуків, запахів та дотиків, а також парестезії, відчуття холоду та жару.

В окремих випадках розвиваються психози, що супроводжуються затьмаренням свідомості на кшталт делірію. Можлива переважання ажитації, галюцинаторно-параноїдний варіант, психоз із вираженою тривогою та елементами депресії, а також психоз із деперсоналізацією та зміною відчуття власного тіла. Тривалість абстинентного синдрому після припинення прийому бензодіазепінів зазвичай становить 2-3 тижні. Описано випадки, коли деякі симптоми абстиненції зберігалися протягом 3 місяців.

Існує три варіанти лікування залежно від седативних та снодійних лікарських засобів. Перший – поступове зменшення дози. Другий – заміна препарату іншим лікарським засобом, якого існує перехресна толерантність. Третій – одноразове повне скасування препарату разом із усуненням проявів абстинентного синдрому. При першому способі бензодіазепін зазвичай замінюють на інший бензодіазепін, підбираючи дозу з урахуванням звичних доз лікарського засобу, що викликав залежність.

Призначають бензодіазепіни тривалої дії. Якщо залежність спричинена препаратом середньої тривалості дії, зменшують дозу протягом 7-10 днів. Якщо хворий зловживав засобом тривалого впливу, зменшення дози проводять протягом 10-14 днів. Терапію абстинентного синдрому здійснюють, використовуючи вальпроєву кислоту, карбамазепін та інші медикаменти. Можливе лікування в умовах наркологічного стаціонару, так і амбулаторне спостереження, проте в останньому випадку підвищується ризик зриву.

Після відміни психоактивної речовини та усунення явищ абстиненції пацієнт спостерігається у нарколога. Хворого спрямовують на групову чи індивідуальну психотерапію. За потреби проводять соціальну реабілітацію. Іноді ефективною є участь у групах взаємодопомоги, проте такі групи існують далеко не у всіх містах.

Прогноз при зловживанні снодійними та заспокійливими засобами сприятливіший, ніж при залежності від барбітуратів, що обумовлено менш грубими порушеннями настрою та нерізко вираженими змінами в інтелектуальній сфері. Однак при тривалому прийомі можливе формування своєрідного дефекту особистості, який за своєю структурою та симптомами нагадує органічну поразку головного мозку. Спостерігаються порушення пам’яті, зниження інтелекту, егоїстичність, грубість та черствість. Виникає схильність до порушення моральних та моральних норм. Працездатність за таких змін знижується, прогноз щодо повного лікування від залежності погіршується.