Змішане заїкання

Змішане заїкання – Розлад плавності мови, обумовлений наявністю тонічних і клонічних судом артикуляційних м’язів, що розвивається на тлі залишкових явищ ураження ЦНС і супроводжується невротичними нашаруваннями. Спочатку протікає як органічне заїкуватість, пізніше через приєднання невротичних розладів набуває рис логоневрозу. Змішане заїкуватість діагностується за даними неврологічного, логопедичного та психологічного обстежень. Лікування включає седативну, нейротропну, судинну, дегідратаційну терапію, логопедичні заняття, психологічну корекцію та психотерапію.

Змішане заїкання є поєднанням невротичного (функціонального) і неврозоподібного (органічного) заїкання. Таке заїкуватість містить і органічний, і психологічний аспект мовних розладів. Змішане заїкуватість формується, коли на тлі тривалої неврозоподібної форми заїкуватості поступово розвиваються невротичні порушення. Останні найчастіше пов’язані саме з існуючими порушеннями мови та їх наслідком – логофобією, тобто страхом говорити. У зв’язку з цим змішане заїкуватість деякими авторами позначається як «неврозоподібне заїкання з невротичними нашаруваннями». Поліморфність етіології та патогенетичних механізмів формування змішаної форми заїкуватості роблять її предметом спільного ведення фахівців у галузі педіатрії, неврології, логопедії, психології та психіатрії.

У своїй основі змішане заїкуватість має органічний субстрат, т. е. структурні зміни ЦНС, як правило, резидуальні (залишкові) явища перинатально перенесених несприятливих впливів. До останніх відносять: внутрішньоутробні інфекції (цитомегалію, герпес, сифіліс та ін.) та інтоксикації (при курінні, наркоманії або алкоголізмі у вагітної, вплив на її організм шкідливих факторів зовнішнього середовища), гіпоксію плода (внаслідок токсикозу вагітної або фетоплацентарної) травми новонароджених, асфіксію новонароджених, недоношеність.

Другою групою причин, що зумовлюють формування змішаної форми заїкуватості, є психогенні фактори. Найчастіше це хронічні стресові ситуації, пов’язані з несприятливим психологічним кліматом у ній, підвищеною вимогливістю до дитини, інформаційною перевантаженістю. Можливий вплив гострої психотравми, у ролі якої в дітей віком найчастіше виступає переляк. Слід розуміти, що існування органічного заїкуватості саме собою є для дитини джерелом постійного стресу. Однак на тлі сприятливого психологічного клімату його негативний вплив на психіку дитини буде виражено найменшою мірою.

Органічні фактори індукують розвиток неврозоподібного заїкуватості, яке маніфестує в період становлення дитини. Психогенні тригери призводять до появи ознак невротичного заїкуватості (логоневрозу) і натомість вже існуючого порушення промови. Зазвичай це клінічно проявляється після 10-річного віку. Функціонально-морфологічною основою, що зумовлює змішане заїкання, є тонічні, клонічні та клонико-тонічні судоми м’язів артикуляції. На початку переважає клонічний варіант судом, що призводить до повтору початкових звуків або складів у слові (з-собака, мо-мо-молоко). Потім наростає число тонічних судом, що виявляються паузами в словах (стулко, картопля).

Змішане заїкуватість, як і неврозоподібне, дебютує після 3-х років, у період формування мовленнєвих навичок. Спочатку його прояви аналогічні симптомам органічного заїкуватості. Мова прискорена (тахілалія), але при цьому монотонна та приглушена, супроводжується одноманітною жестикуляцією. Звукова вимова характеризується дислалією, можлива дизартрія. Заїкуватість супроводжують розлади дихання – воно більш поверхове і дискоординоване, відбувається зі слабкою участю діафрагми.

Порушено фонематичний слух, що дозволяє розрізняти звуки рідної мови. Мовленнєва активність підвищена, фіксація на мовному дефекті та логофобія не спостерігаються. У цей період заїкуватість має постійну течію з тимчасовими погіршеннями при перевтомі, соматичних захворюваннях.

Змішане заїкуватість протікає на тлі затримки психомоторного розвитку. Відзначається незграбність, скутість та стереотипність рухів, деяка повільність, незручність, недостатність дрібної моторики. Можливі астенічний синдром, енурез, порушення сну, мимовільні м’язові скорочення (тики), виражені переважно у лицьовій мускулатурі. Якщо в нормі становлення промови закінчується приблизно до 7-річного віку, то у дитини, яка має змішане заїкання, з віком відбувається посилення мовної дисфункції та наростання дезорганізації мовлення. З часом, коли дитина починає навчання у школі, виявляється дислексія (порушення здібності до читання) та дисграфія (помилки при написанні слів).

З віком до дитини приходить розуміння свого мовного дефекту. Він починає «маскувати» своє заїкуватість, уникаючи вимови важких слів і вживаючи різні мовні прийоми (наприклад, розтягування мови). Знижується мовна активність. Формується змішане заїкання. Дитина соромиться говорити за сторонніх людей, відмовляється виступати перед аудиторією. Заїкуватість набуває рис невротичного: посилюється при хвилюванні, у незнайомій обстановці. Мовний дефект заважає дитині донести свою думку та відчуття до оточуючих, є перешкодою у спілкуванні. На цьому фоні виникають невротичні нашарування: тривожність, різні страхи (насамперед — логофобія), недовірливість.

Змішане заїкання із постійного трансформується у хвилеподібне. Його симптоми посилюються після психоемоційного навантаження (іспиту, дискотеки, з’ясування стосунків), при раптовій зміні ситуації, необхідності говорити з малознайомими людьми. І навпаки, у звичній та спокійній обстановці відбувається значне зменшення інтенсивності заїкуватості. У неблагополучній психологічній атмосфері невротичні симптоми можуть посилюватися, призводячи до появи депресивного неврозу, іпохондрії, неврозу нав’язливих станів, істерії тощо. Найчастіше змішане заїкуватість супроводжує вегетативна дисфункція.

Діагностувати змішане заїкуватість дозволяють: наявність відповідного дефекту мови та невротичних розладів, анамнестичні дані про перинатальну патологію та затримку психомоторного розвитку. Діагностика проводиться колегіально логопедом, неврологом та дитячим психологом. З метою виключення ЛОР-патології призначається консультація отоларинголога. Дослідження мовлення визначає тахілалію, відсутність загальної плавності мови і зниження її інтонаційної виразності, наявність запинок, розтягування звуків і повторів, супутні мови руху (тики, жестикулювання). Діагностика слухомовної пам’яті виявляє її зниження та наявність помилок фонематичного сприйняття. У школярів додатково проводиться діагностика писемного мовлення.

Об’єктивний неврологічний огляд обов’язково доповнюється інструментальними дослідженнями: ЕЕГ, РЕГ, Ехо-ЕГ. Нерідко ехоенцефалографія діагностує субкомпенсовану гідроцефалію, а ЕЕГ – підвищену судомну готовність. За показаннями, для виключення внутрішньомозкової пухлини, церебральної кісти, оклюзійної гідроцефалії проводиться МРТ головного мозку. Оскільки змішане заїкання має психологічні аспекти, пацієнтам рекомендовано консультацію психолога з проведенням комплексного обстеження, що включає нейропсихологічне дослідження, психологічне тестування та діагностику особистісних особливостей.

Змішане заїкуватість вимагає проведення комплексної терапії на тлі охоронного режиму в доброзичливій психологічній обстановці за винятком стресових впливів. Рекомендовано суворе дотримання режиму дня (дітям обов’язково з денним сном), спортивні ігри, прогулянки, загартовування, ЛФК. Лікування складається з трьох компонентів: усунення неврологічних порушень органічного генезу та покращення церебрального метаболізму, логопедичної корекції та психологічної (психотерапевтичної) допомоги.

Фармакотерапія може включати седативні засоби (мебікар, магнію лактат + В6, екстракт валеріани, екстракт м’яти лимонної та м’яти перцевої, тіоридазин, фенібут, дикалію клоразепат), вітаміни гр. В і фолієву до-ту, судинні препарати (вінпоцетин), ноотропи (гліцин, гопантенова кислота, гінкго-білоба, пірацетам). При гідроцефалії показано дегідратаційну терапію ацетазоламідом. Корекція порушень мови здійснюється шляхом регулярних занять із логопедом. У комбіноване лікування можуть включатися рефлексотерапевтичні методи та фізіотерапія (електросон, масаж комірної зони, електрофорез).

Важливу роль відіграє психотерапевтична допомога. Вона спрямована на запобігання патологічному формуванню особистості, вирішенню вже існуючих психологічних проблем. Дітям рекомендовано заняття із психологом, психотерапія, нейропсихологічна корекція, арт-терапія. Обов’язковим моментом є психологічне консультування батьків. У старших дітей застосовуються групові психологічні тренінги, навчання методам релаксації та самоконтролю мови. У складних випадках можливе застосування гіпнозу та сугестивної терапії.

Прогноз та профілактика змішаного заїкуватості

Поєднаний характер етіопатогенетичних механізмів, що формують змішане заїкання, зумовлює складнішу його корекцію порівняно з невротичною та неврозоподібною формами. Однак своєчасна комплексна терапія змішаного заїкуватості здатна запобігти його негативному впливу на психіку дитини, що формується, і соціальну адаптацію.

До профілактичних заходів можна віднести всі заходи щодо попередження перинатальної патології ЦНС, своєчасне та коректне лікування наслідків перинатального ураження ЦНС, недопущення психотравмуючих факторів та психоемоційних перевантажень у житті дитини.