Чоловіча статева система

Чоловіча статева система включає чоловічі статеві залози — яєчка, сім’явиносні шляхи (придатки яєчок, сім’явиносні протоки,сім’явипорскувальну протоку, сечівник) та додаткові органи чоловічої статевої системи (сім’яні міхур­ці, передміхурову залозу, зало­зи цибулини сечівника, прутень). Основна функція органів чоловічої статевої системи – генеративна, яка полягає в утво­ренні чоловічих статевих клі­тин — сперматозоїдів. Органи чоловічої статевої системи бага­ті ендокринними клітинами, то­му, крім генеративної, вони виконують ще й ендокринну функ­цію.

Яєчко (сім’яник, testіs) — розміщений у калитці (мошон­ці) парний орган. Має овальну форму. Маса його в статевозрі­лого чоловіка складає 18–25 г, розміри 4х3х2,5 см. У яєчку утворюються сперматозоїди, продукуються чоловічі статеві гормони, а також починаються сім’явиноснішляхи, переміщую­чись по яких сперматозоїди за­кінчують процес свого форму­вання. Зовні яєчко оточене вкритою мезотелієм сполучно­тканинною капсулою — біл­ковою оболонкою. На задньому краю сім’яника біл­кова оболонка потовщується і формує середостіння яєчка. Від білкової оболонки всередину органа вростають сполучнотканинні перегородки, які ділять його паренхіму на часточки. Час­точка є структурною і функ­ціональною одиницею яєчка, в кожному яєчку нараховується 250–300 часточок.

Кожна часточка містить від однієї до чотирьох тісно укла­дених покручених трубок, що мають назву звивистих сім’яних канальців. Довжина звивисто­го сім’яного канальця від 30 до 70 см, діаметр – 150…250 мкм. Один кінець звивистого сім’яного канальця закінчується сліпо або анастомозує з сусіднім звивис­тим канальцем, а другий, вирів­нюючись у напрямку середостін­ня сім’яника, переходить у пpямий сім’яний каналець. Останніх у кожному сім’янику налічується від 300 до 450. У товщі середостіння прямі сім’яні канальці, зливаючись, формують сітку яєчка. З останньої вихо­дить 10–15 виносних ка­нальців, які впадають у протоку придатка яєчка. Стінка звивистого сім’яного канальця побудована з трьох ша­рів: базального, міоїдного і во­локнистого. Базальний шар утворений сіткою колаге­нових волокон, відокремлених від внутрішнього вмісту канальця базальною мембраною. Міоїдний шар складається зі скоротливих, так званих міоїдних клітин, які своїми періодич­ними скороченнями сприяють виведенню сперматозоїдів зі зви­вистих сім’яних канальців. Волокнистий шар ближ­че до міоїдного складається з базальної мембрани і сплетен­ня колагенових волокон; зовніш­ня частина волокнистого шару утворена скупченнями клітин фібробластичного ряду.

Сполучна тканина навколо звивистих сім’яних канальців пронизана густою сіткою лімфо- та гемокапілярів, які забезпе­чують сперматогенніклітини по­живними речовинами. Сукуп­ність перелічених структурних елементів стінки звивистого сім’яного канальця, ендотеліоцитів тапарабазального шару стінки гемокапіляра формує гематотестикулярний бар’єр. Останній забезпечує вибіркову проникливість тих чи інших хімічних сполук все­редину звивистого  сім’яного ка­нальця.   Гемокапіляри  супровод­жуються прошарками сполучної тканини, в яких залягають так  звані ендокриноцити яєчка (клітини Лейді­га). Функція останніх полягає у виробленні чоловічого статево­го гормону — тестостерону. Ендокриноцити яєчка мають круглу або полігональну форму, оксифільну цитоплазму, добре розвинену гладку ендоплазма­тичну сітку. Мітохондрії містять характерні трубчасті і везику­лярні кристи. У цитоплазмі клі­тин Лейдіга є включення гліко­гену, глікопротеїнів (останні мають вигляд паличок або стрі­чок), на периферії виявляється значна кількість вакуолей.

Внутрішній вміст звивистого сім’яного канальця складають дві популяції клітин – під­тримуючі клітини (сустентоцити або клітини Сертолі) і сперматогенні клітини різного ступеня зрілості. Сустентоцити мають неправиль­ну конічну форму, своєю осно­вою лежать на базальній мемб­рані. Оболонка ядер сустентоцитів утворює численні інвагінації. У цитоплазмі цих клітин міс­тяться добре розвинуті гладка ендоплазматична сітка та еле­менти комплексу Гольджі, вклю­чення кристалоїдів, вуглево­дів, ліпідів. У заглибинах на бічних поверхнях сустентоцитів втоплені дозріваючіспермато­генні клітини. Між сусідніми клітинами Сертолі утворюються зони щільних замикальних кон­тактів, які є основним елементомгематотестикулярного бар’єру і поділяють вміст звивистих сім’яних канальців на два поверхи: зовнішній – базальний і внутрішній.

У базальному поверсі містяться сперматогонії і прелептотенні сперматоцити – клітини, генетично ідентичні іншим клітинам організму. Вони отримують поживні речовини безпосередньо з мікроциркуляторного русла. Трофіка сперматогенних клітин адлюменального поверху (сперматоцитівпершого та другого по­рядку, сперматид, сперматозої­дів – гаплоїдних клітин, що утворилися внаслідок мейозу) здійснюється за рахунок сустентоцитів. Клітини Сертолі утворюють мікросередовище для статевих клі­тин, що дозрівають, ізолюють їх від ток­синів та аутоімунних реакцій. Сустентоцитиможуть фагоцитувати неповно­цінні статеві клітини та їх фрагменти, що утворюються в процесі сперміогенезу, а також продукують біологічно активні речовини (андрогензв’язувальний білок, інгібін, трансферин, інсуліноподібний фактор росту, стиму­лятор проліферації сперматогоній), які регулюють процеси сперматогенезу.

Процес утворення чоловічих статевих клітин (сперматогенез) здійснюється у звивистих сім’я­них канальцях у такій послідов­ності клітинних форм:сперматогонія, сперматоцити першого і другого порядків, сперматида, сперматозоїд. У міру дозрівання статевих клітин вони поступово зміщуються від базальної мемб­рани до центральних частин (просвіту) звивистого сім’яного канальця. У сперматогенезі розрізняють чотири послідов­них фази: розмноження, росту, дозрівання і формування.

У фазі розмноження (проліферації) знаходяться сперматогонії – клітини з найбільш периферійним по­ложенням у складі звивистого сім’яного канальця. Серед сперматогоній розрізняють субпопуляцїї стовбурових клітин, які повільно діляться, і напівстовбурових клітин (проліферують значно швидше – приблизно один поділ за 75 діб). Сперма­тогонії – клітини ядерного типу, неправильної округлої або полігональної форми, що діляться шляхом мітозу. Спер­матогонії містять диплоїдний на­бір хромосом, їх проліферацію контролює фолікулостимулюючий гормон гіпофіза.

Під впливом тестостерону частина сперматогоній вступає в фазу росту і перетво­рюється у сперматоцити першого порядку. Прицьому вони зміщуються в адлюменальну частину звивистого сім’яного канальця, збільшують­ся в об’ємі і проходять профазу мейозу. Остання має 5 стадій: лептотену, зиготену, пахітену, диплотену та діакінез. Перед початком профази у сперматоциті першого порядку в S-пepioді клітинного циклу проходить подвоєння кількості ДНК і сперматоцит стає так званим пре-лептотенним. На стадії лептотени в ядрі сперматоцита першого порядку стаютьпомітними хромосоми, що мають вигляд тонких ниток. На стадії зиготени гомологічні хро­мосоми розташовуються парами, кон’югуючись по довжині і утво­рюючи біваленти, або діади. В цей час гомологічні хромосоми обмінюються генами, що забезпечує мінливість гене­тичного матеріалу в ряді поко­лінь. На стадії пахітени хромосоми потовщуються, стають коротшими внаслідок подальшої їх конденсації і зали­шаються у тісному контакті повсій довжині. На цій стадії під електронним мікроскопом у міс­цях контакту гомологічних хро­мосом можна побачити парні стрічкоподібні структури – синаптонемні комплек­си. У людини утворюється 23 синаптонемних\ комплекси. У диплотені хромосоми, що утворюють кожний бівалент, відходять одна від одної, збе­рігаючи зв’язок лише у місцях перехрестів. Одночасно стає помітно, що кожна хромосома бівалента утворена двома хроматидами, у зв’язку з чим цю стадію називають ще стадією утворення тетрад (на місці кожної пари гомологів видно 4 тільця). У людини утворюються 23 тетради. На стадії діакі­незу хромосоми ще більше по­товщуються і відходять одна від одної. Сперматоцити першого порядку приблизно у два рази більші відсперматогоній, в ядрі містять диплоїдний набір хромо­сом, кожна хромосома скла­дається з двох хроматид.

Після закінчення фази росту сперматоцит першого порядку вступає в метафазу мейозу, тоб­то переходить у наступну фазу сперматогенезу —дозрівання. При цьому в результаті пер­шого (редукційного) поділу дозрівання утворюється спер­матоцит другого по­рядку — клітина з гаплоїдним набором хромосом, кожна з хро­мосом містить по дві хроматиди. В анафазі цього поділу до полю­сів розходяться подвоєні хромо­соми кожногобівалента, або діа­ди. Сперматоцит другого поряд­ку має менші розміри і розмі­щений ближче до просвіту зви­вистого сім’яного канальця по­рівняно зі сперматоцитом І. Пе­ред другим поділом дозрівання у сперматоциті II не проходить синтез ДНК і подвоєння хромо­сомного матеріалу. У результатідругого (екваційного) по­ділу дозрівання утворюється сперматида — клітина з гапло­їдним набором хромосом, кожна з яких складається з однієї хро­матиди. В анафазі цього поділу до полюсів розходяться хро­матиди кожної хромосоми, або монади.

Сперматиди — невеликі клітини, які залежно від стадії свого розвитку можуть бути полігональної, неправильної округлої або витягнутої форми. Розміщені вони біля просвіту звивистого сім’яного канальця. Ядра сперматид у кінці фази дозрівання ущільнюються і на­бувають овальної форми. Отже, у кінці фази дозрівання в резуль­таті мейотичного поділу з кож­ної вихідної сперматогонії утворюються чотири сперматиди двох різновидів: перший різ­новид несе в собі Х-хромосому, з нього може утворитися заро­док жіночої статі; другий різно­вид несе У-хромосому, з ньогопри злитті з яйцеклітиною мо­же розвинутися чоловічий орга­нізм. Слід пам’ятати, що окремі клітинні форми, що виникають на послідовних етапах сперма­тогенезу, залишаються зв’язани­ми між собою цитоплазматични­ми містками, формуючи при цьо­му характерну багатоклітинну структуру —синцитій.

У фазі формування сперматиди перетворюються у сперматозоїди. При цьому елементи комплексу Гольджі трансформуються в акросому – спеціалізовану органелу сперматозоїда, що за­безпечує руйнування оболонок яйцеклітини і проникнення в неї сперматозоїда. Змікротрубочок і центріолей формуєть­ся джгутик — органела руху сперматозоїда. Мітохондрії роз­міщуються впорядковано навко­ло проксимальної частини джгутика і формують зв’язуючу частину сперматозоїда. Цито­плазма поступово сповзає з ядра, її надлишки відокремлю­ються від сперматозоїда (утворюються так звані залишкові тільця) і фагоцитуються   сустентоцитами.  Сустентоцити  секретують  рі­дину, разом з якою сформова­ні  сперматозоїди  зміщуються в напрямку дистальної частини звивистого  сім’яного  канальця.Слід відзначити, що у зв’язку з фазністю процесів дозрівання сперматозоїдів, на гістологічно­му препараті у складі однієї і тієї ж ділянки звивистого сім’яного канальця  неможливо побачити усі послідовні фази розвитку сперматогенних клітин. Так, по­ряд з сперматогоніями можутьлокалізуватися сперматоцити першого порядку. Якщо ж ос­танні вступили у фазу дозріван­ня, то поряд з сперматогоніями будуть розміщені спермато­цити другого порядку або спер­матиди. Крім цього, клітинні форми кожної з фаз спермато­генезу можуть бути розміщені кількома паралельними рядами. Процеси перетвореннят сперма­тогоній у сформовані спермато­зоїди тривають близько 75 діб.

Прямі сім’яні канальціт сполучають звивисті канальці з сіткою сім’яника. Ними починаються сім’явиносні шляхи. Стінка прямих канальців (як і інших відділів сім’явиносних шляхів) побудована з трьох  оболонок: слизової, м’язової та адвентиційної. Сли­зова оболонка прямих сім’янихканальців  вкрита  одношаровим призматичним епітелієм, канальців сітки сім’яника — одношаровим кубічним епітелієм, виносних канальців сі­м’яника — одношаровим призматичним епітелієм, у скла­ді якого війчасті клітини чер­гуються з секреторними. Слід відмітити, що у клітинах епітеліального вистелення сітки сі­м’яника містяться макрофагоцити, які фагоцитують неповноцін­ні сперматозоїди. М’язова обо­лонка побудована з циркуляр­них пучків гладких міоцитів. Адвентиційна оболонка утворена пухкою сполучною тканиною.

Придаток сім’яника (над’яєчко, epididymis) – розміщений біля яєчка орган масою близько 3 г, що тісно прилягає до яєчка. Має видовжену форму, розміри 4х1х0,5 см. Придаток яєчка по­будований  з  щільно  укладеної  трубочки – протоки при­датка яєчка.  Остання забезпечує виведення сперми, в її просвіті завершується диферен­ціація сперматозоїдів. Під впли­вом  андрогенів у  придатку  сі­м’яника  виробляються   білкові речовини,  які регулюють пра­вильність упаковки в акросомі полісахаридів і ферментів, а та­кож забезпечують модифікацію поверхневих глікополімерів глікокаліксу)  сперматозоїдів, що відіграє важливу роль в реа­лізації процесу запліднення. Крім цього, продукти секретор­ної діяльності епітеліоцитів внутрішнього вистелення прото­ки придатка сім’яника розрід­жують сперму. Просвіт протоки придатка служить резервуаром для сперми.

Анатомічно у складі придатка яєчка розрізняють головку, ті­ло і хвіст. Головка придатка ут­ворена виносними канальцями, які, зливаючись, формують про­току придатка, розміщену в йо­го тілі і хвості. Переміщення сперми здійснюється в напрямі від головки придатка до його хвоста. Прошарки сполучної тканини ділять паренхіму при­датка на часточки. Стінка протоки придатка яєчка побудована з трьох оболонок: слизової, м’язової та адвентиційної. Слизова оболонка утво­рена дворядним призматичним епітелієм, у якому є два різно­види клітин: 1) облямова­ні клітини— високі при­зматичні епітеліоцити з стереоцилями на апікальній поверхні; 2) базальні клітини, які займають проміжки між ба­зальними частинами облямо­ваних епітеліоцитів. М’язова оболонка протоки придатка по­будована з циркулярних пучків гладких міоцитів, адвентиційна оболонка – з пухкої волок­нистої сполучної тканини. 

Сім’явиносна протока (ductus deferens) – парний орган, являє собою трубку довжиною близь­ко 45 см, з просвітом 0,2–0,5 мм. Функціясім’явиносної  протоки, що залягає у складі сім’яного канатика,  –  проведен­ня сперми: з дистального відділу сім’явиносної протоки черезсім’явипорскувальну протоку спер­ма виводиться у сечівник, звід­ти – у статеві шляхи жінки. Скорочення стінки сім’явиносної протоки у зв’язку із значним розвитком м’язових елементів забезпечує еякуляцію (сім’явиверження).

Стінка сім’явиносної протоки побудована з трьох оболонок: слизової, м’язової та адвенти­ційної. Епітелій сли­зової оболонки дворядний приз­матичний – аналогічний описа­ному в складі придатка яєчка. У м’язовій оболонці розрізняють три шари гладких міоцитів: внутрішній і зовнішній поздовж­ні та середній циркулярний.

Адвентиційна оболонка утворе­на пухкою сполучною тканиною, яка поступово переходить у тка­нини сім’яного канатика. В останніх містяться артерії, чис­ленні вени і поперечно-посму­говані м’язові волокна м’яза-підіймача яєчка. Дистальна частина сім’явиносної протоки формує ампулоподібнероз­ширення.

Сім’явипорскувальна протока (ductus ejaculatorius) – парний відділ сім’явиносних шляхів, розміщений нижче місця впадін­ня протоки сім’яного міхурця в ампулу сім’явиносної протоки. Сім’явипорскувальна протока проходить через товщу передмі­хурової залози і впадає в проста­тичну частину сечівника. Стінка її побудована з трьох оболонок: слизової, м’язової та адвентиційної. Слизова оболонка сім’явипорскувальної протоки утворює численні складки. Побудована з двошарового епітелію, у складі якого розрізняють високопризматичні облямовані клітини та низькі базальні клітини. Існує думка, що подразнення стереоцилій на апікальній поверхні епітеліоцитів сім’явиносної та сім’явипорскувальної проток при переміщенні сперми служить од­нією з причин оргазму — відчут­тя насолоди, що виникає у мо­мент еякуляції. Особливістю м’язової оболонки сім’явипорскувальної протоки  є  значно  слабший  розвиток  м’язових  елементів порівняно з сім’явиносною протокою. Сполучна ткани­на адвентиційної оболонки сім’явипорскувальної протоки зроста­ється зі стромою простати.

Сечівник (urethra) — труб­частий утвір довжиною 22… 25 см, що проходить всередині  нижнього кавернозного тіла статевого члена. Розрізняють його задню — простатичну, середню — перетин­часту і передню — пече­ристу частини. Стінка сечівника утворена трьома обо­лонками: слизовою, підслизо­вою і м’язовою. Епітелій слизо­вої оболонки має різну будову у всіх трьох частинах сечівни­ка. Так, простатична частинавистелена перехідним епітелієм, перетинчаста – багаторядним призматичним, печериста – багатошаровим плоским епіте­лієм з ознаками зроговіння.У складі багаторядного епіте­лію перетинчастої частини сечівника є багато келихоподіб­них клітин і поодинокі ендокриноцити. Епітелій підстеляє пухка волокниста сполучна тка­нина власної пластинки слизової оболонки, у якій є густа сітка венозних судин і розміщені дрібні слизові залози. Підсли­зова основа утворена пухкою сполучною тканиною з розміще­ною в її складі сіткою широких венозних судин. М’язова обо­лонка сечівника утворена пуч­ками гладких міоцитів, які особ­ливо добре розвинуті в проста­тичній частині (тут розрізняють внутрішній поздовжній і зовніш­ній циркулярний шари) і посту­пово витончуються в напрямі печеристої частини сечівника.

Сім’яний міхурець (vesicula seminalis) – парний залозис­тий орган, розміщений латерально від сім’явиносної протоки, вище передміхурової залози. Має довгасту форму, розміри – 5х2х1 см. Вивідні протоки сі­м’яних міхурців впадають у дистальний відділ сім’явиносної протоки вище місця переходу останньої у сім’явипорскувальну протоку. Секрет сім’яних мі­хурців багатий на фруктозу – моносахарид, що його вико­ристовують сперматозоїди для підтримання свого метаболізму. Крім цього, продукти секретор­ної діяльності сім’яних міхурців розріджують сперму, створюють у ній лужне середовище, що сприяє підвищенню рухливості сперматозоїдів у статевих шляхах жінки.

Стінка сім’яного міхурця утво­рена трьома оболонками: слизо­вою, м’язовою та адвентиційною. Слизова оболонка вистелена багаторядним циліндричним епі­телієм, утворює численні склад­ки. Власна пластинка слизової оболонки – збагачена еластич­ними волокнами сполучна тка­нина, в якій містяться кінцеві відділи слизових альвеолярних залоз. М’язова оболонка утво­рена пучками гладких міоцитів, які йдуть у двох взаємно перпендикулярних напрямах: внутріш­ньому циркулярному і зовніш­ньому поздовжньому. Адвентиційна оболонка сім’яного міхур­ця побудована зі збагаченої еластичними волокнами щіль­ної волокнистої сполучної тка­нини.

Передміхурова залоза (прос­тата, prostata) — м’язово-зало­зистий орган, масою близько 20 г, який у вигляді муфти охоп­лює сім’явиноснішляхи на рів­ні сім’явипорскувальної про­токи і проксимальної частини сечівника. За формою простата нагадує каштан, розміри органа складають 4х3х2 см. Значен­ня простати пов’язане з її ендо­кринними та екзокринними функціями. Як ендокринний орган простата виділяє у кров групу біологічно активних ре­човин – простагландинів – різної фізіологічної дії. Останні впливають на вироб­лення чоловічих статевих гор­монів і процеси сперматогенезу, стимулюють ріст нервів, скоро­чення гладких міоцитів тощо. Як зовнішньосекреторний орган передміхурова залоза продукує слизовий секрет, який розрід­жує сперму і підвищує рухли­вість сперматозоїдів. Скорочен­ня м’язових елементів передмі­хурової залози сприяє сім’явиверженню.

Передміхурова залоза оточена сполучнотканинною капсулою. Паренхіму органа складають окремі слизові альвеолярні за­лозки, вивідні протоки яких впадають у простатичну частину сечівника. Перша група залозок розміщена у вигляді кільця в слизовій оболонці сечівника, друга – у сполучній тканині навколо сечівника, третя формує власне паренхіму передміхурової залози.

Кінцеві секреторні від­діли простатичних залоз  утворені двома типами епітеліоцитів: високими призма­тичними клітинами з слизовим типом секреції і вставними (базальними) клітинами, роз­міщеними між основами секре­торних клітин. Секреторні про­дукти виділяються в просвіт ацинусів передміхурової зало­зи у вигляді оточених мембраною пухирців діаметром 125–150 мкм, так званих простасом. Функція базальних клі­тин остаточно не з’ясована, однак вважають, що вони мо­жуть виконувати ендокринну або паракринну функцію, регу­люючи взаємовідносини між стромальними і паренхіматозни­ми елементами залози.

М’язово-еластичні елементи простати утворені пухкою спо­лучною тканиною і радіально розміщеними пучками гладких міоцитів, які ділять передміху­рову залозу на часточки. Скоро­чення гладких міоцитів у мо­мент еякуляції сприяє виведен­ню секрету з простатичних зало­зок. Тканини передміхурової за­лози у ділянці переходу сім’явиносної протоки в сечівник утворюють потовщення — сім’яний горбик, ерекція якого попереджує закидання сперми в сечовий міхур. Позаду сім’яного горбика розміщена простатична маточка, яка відкривається на поверхні сім’яного горбика.

Залози цибулини сечівника (glandulae bulbo-urethrales) – складні альвеолярно-трубчасті залози, вивідні протоки яких впадають у проксимальний від­діл сечівника. Значення секре­ту цих залоз полягає у розрід­женні сперми. Кінцеві секре­торні відділи бульбоуретральних залоз побудовані зі слизо­вих клітин плоскої, кубічної або призматичної форми, у цито­плазмі яких є крапельки слизу і включення характерної паличкоподібної форми. Кінцеві секре­торні відділи залоз оточені пух­кою сполучною тканиною і пуч­ками гладких міоцитів.

Прутень (статевий член, pe­nis) – копулятивний орган, який забезпечує введення сперми в статеві шляхи жінки, а також слу­жить для сечовиділення. Поза станом ерекції довжина статевого члена становить 6–11 см, орган утворений двома печеристими і одним губчастим тілами, які при заповненні кров’ю забезпечують ригідність (ерек­цію) його. В нижньому губ­частому тілі проходить сечівник. Зовні прутень вкритий шкірою, під якою розміщена білкова обо­лонка. Остання утворена щіль­ною сполучною тканиною, бага­тою еластичними волокнами і гладкими міоцитами. Головкапрутня побудована з щільної сполучної тканини, у якій розмі­щена густа сітка анастомозуючих вен. Головку оточує тонка шкіра, що утворює подвоє­ну складку, на внутрішній поверх­ні якої відкриваються протоки сальних препуціальних залоз. Артерії стате­вого члена мають назву покру­чених, оскільки при спокійно­му стані прутня вони закручу­ються у вигляді спіралі. Стінка артерій і вен статевого члена ба­гата м’язовими елементами, ско­рочення яких перекриває відтік крові від органа, що забезпечує його ригідність. Судинні порожнини печеристих і губчастого тіл розмішені між артеріями і венами і мають тон­ку стінку, вистелену ендотелієм.

Розвиток і вікові зміни органів чоловічої статевої системи. Первинні статеві клі­тини – гоноцитоблас­ти – у складі зародка людини вперше виявляються у первинній смужці і в прилеглій до неї ме­зодермі. На третьому тижні ембріогенезу вони мігрують в ентодерму жовткового мішка, де проходить їх інтенсивна про­ліферація. У цей же час (на третьому-четвертому тижні) в організмі зародка формуються статеві валики – потов­щення целомічного епітелію на поверхні первинної нирки. Гоноцитобласти виселяють­ся зі стінки жовткового мішка спочатку в стінку задньої киш­ки, звідки системою кровонос­них судин заносяться у статеві валики. Ця стадія, яка у людини триває з третього по шостий тиждень ембріогенезу, є спіль­ною для зародків чоловічої і жі­ночої статі і тому має назву індиферентної. Стосовно розвитку чоловічої статевої за­лози слід пам’ятати, що з целомічного епітелію статевих вали­ків розвиваються сустентоцити яєчка, з клітин мезенхіми пер­винної нирки – його ендокрино-цити, а згоноцитобластів – гоноцити і сперматогенні клітини. При диференціації зачатків органів статевої системи за чо­ловічим типом від статевих ва­ликів всередину первинної нир­ки вростають тяжі епітеліаль­них клітин — статеві шну­ри, у товщі яких локалізуються гоноцити. Статеві шнури посту­пово перетворюються у сім’я­ні канальці, в яких приблизно на 22 тижні ембріогенезу гоно­цити трансформуються у сперматогонії. У постнатальному періоді у закладках звивистих сім’яних канальців продов­жується розмноження сперматогоній, у прямих канальцях і у складі сітки сім’яника ці клітини редукуються. Виносні канальці сім’яника утворюються у результаті перебудови канальців первинної нирки. З  мезонефральної протоки розвивається протока при­датка яєчка, сім’явиносна і сім’явипорскувальна протоки.

Ендокринна функція сім’яників встановлюється в онтогенезі раніше, ніж його генеративна функція. Закодова­на в Y-хромосомі генетичнаінформація є основою для син­тезу ряду гормонів, які визна­чають розвиток репродуктивної системи за чоловічим типом. Так, вже на шостому тижніембріогенезу в індиферентній статевій залозі починає виробля­тися і н г і б і н, який зумов­лює редукцію парамезонефральної протоки, диференціацію ста­тевих зачатків, а також гіпота­ламуса і епіфіза за чоловічим типом. На восьмому-деситому тижнях ембріогенезу в яєчку починає вироблятися тесто­стерон. Приблизно на п’я­тому місяці розвитку зародка епітеліоцити сітки яєчка вироб­ляють інгібін, який пригнічує секрецію фолікулостимулюючогогормона гіпофіза, викликає сповільнення проліферації і загибель частини гоноцитів.  При цьому процеси сперматоге­незу блокуються аж до на­стання періоду статевої зрілості. Становлення генера­тивної функції яєчка завершується лише з настанням статевої зрілості — у пубертат­ному періоді. Так, починаючи з дев’ятого року життя в каналь­цях сім’яника з’являються пер­ші сперматоцити першого по­рядку. У період з 10 до 15 ро­ківсустентоцити досягають повного розвитку. У звивистих сім’яних канальцях, крім сперматоцитів першого порядку, з’являються також спермато­цитидругого порядку і сперматиди; сім’яні канальці набувають звивистої форми. У цей же пе­ріод (12–14 років) в інтерстиційній сполучній тканині збільшується кількість ендокриноцитів, під впливом гормональної активності яких здійснюється інтенсивний ріст придатка яєчка і сім’явиносноїпротоки.

Вікова інволюція яєчка спостерігається у пе­ріод 50–80 років. Вона про­являється у пригніченні сперматогенної і ендокринної функції цього органа, розростанні у його складі сполучної ткани­ни. Вікові порушення спермато­генезу включають аномалії мейо­зу, появу в спермі незрілихстатевих клітин, виникнення атрофічних змін і дивертикулів у сім’яних канальцях, нагромад­ження ліпідів у сустентоцитах яєчка. Слід відзначити, що на­віть у старечому віці в сім’яни­ках зберігаються поодинокі звивисті сім’яні канальці з нор­мальною структурою і функцією. Падіння продукції чоловічих статевих гормонів зумовлює атрофію зовнішніх статевих органів і простати.

Простата як орган почи­нає формуватися на 10–12 тиж­ні ембріонального розвитку у вигляді вростань епітелію закладки сечівника в оточуючу мезенхіму. У першій половині ембріогенезу здійснюється пе­реважне розростання епіте­ліальних тяжів і розвиток за­лозистих структур органа, в дру­гій половині переважає розви­ток його м’язово-сполучнотканинних елементів. Простатич­на маточка утворюється у результаті редукції більшої час­тини парамезонефральної про­токи. Сім’яні міхурці вини­кають як вирости сечостатевого синуса.

Передміхурова залоза свого максимального розвитку до­сягає у 20—35 років. У цей час її секреторні елементи перева­жають над сполучнотканинними, епітеліоцити простатичних залозок стають високопризматичними і посилено секретують. У 35–60 років має місце ві­кова інволюція простати: висо­та епітеліоцитів кінцевих секре­торних відділів зменшується, окремі часточки залози атро­фуються, розростається і ущіль­нюється сполучна тканина. У просвіті залозок нагромад­жуються простатичні конкреції (злущений епі­телій і ущільнені секреторні продукти), кількість яких  особ­ливо  зростає  у  старечому  віці.